Важливі тарифні тези. Що потрібно зробити?

НОВІ ТАРИФНІ ТЕЗИ

1. Економістами доведено, що жодний з енергетичних ринків не в змозі самостійно визначити “справедливі” тарифи.

Тобто такі, що влаштовують як виробників і постачальників, так і кінцевих споживачів. Тому в будь-якій державі потрібен арбітр, рівновіддалений і від учасників ринків, і від усіх гілок влади.

2. Чи є в Україні такий арбітр? Формально, так – НКРЕКП. Реально – ні. Чому? Тому що більшість визначальних для енергетики рішень ухвалюються регулятором на користь однієї частини ринку – виробників і постачальників, причому переважно в ручному режимі і, нерідко, політично вмотивовано. Доказом цього є відчайдушна боротьба за право призначати членів НКРЕКП і відверте нехтування конституційними нормами.

3. Чому визначальні для енергетики рішення, що ухвалює регулятор, є, як на мене, “несправедливими”? Тому що базуються на хибній ідеології тарифоутворення.

4. У чому полягає ця ідеологія? Натепер тарифи визначають за затратним принципом. Це означає, що вони складаються з суми затрат і втрат (у тому числі внаслідок неефективного управління) суб’єктів господарювання та їхньої маржі.

З огляду на це, “економічно обгрунтованого рівня” тарифи досягти ніколи не зможуть. Хоча б тому, що існує інфляція і девальвація. Отже затрати компаній (а за ними й тарифи) зростатимуть нескінченно довго.

5. Що варто змінити, щоб перервати цей процес? Ідеологію тарифоутворення. Ціни й тарифи мають не лише стимулювати споживача до раціонального використання енергетичних ресурсів, але й спонукати виробників і постачальників скорочувати власні затрати і зменшувати різного роду втрати.

6. Чи здатне RAB-регулювання стимулювати компанії до скорочення затрат? Здатне, але якщо відповідна ставка доходності буде привабливою для інвесторів. Пропонована її величина (12,5%) такою не є. Тому що за неї інвесторові краще покласти гроші на депозитний рахунок, аніж вкласти їх в побудову нових інфраструктурних об’єктів в енергетиці.

Нонсенсом виглядає і однакова ставка доходності для “нових” і “старих” активів.

Адже їхньому власникові немає жодного сенсу модернізувати “старе” обладнання, якщо йому і без цього буде гарантовано 12,5% доходності. Посилання ж на “європейський досвід” є некоректним, оскільки механічне порівняння ставок доходності не враховує облікової ставки національних фінансових регуляторів.

Loading...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *