Карл Волох: Блокада ОРДЛО. Скільки ж ми втратили?

Насправді, основна відповідь на це запитання лежить в площині зовсім не економічній. Якщо Рінат Ахметов поверне свої підприємства і, відповідно, їх українську реєстрацію – це одна розмова (до речі, як на мене, таке цілком можливо в цілому ряді випадків). Якщо ж ні – все набагато сумніше.

Отже, скільки ж ми втратили?

Простіше прорахувати ситуацію з підприємствами в ОРДЛО, які в результаті блокади “націоналізовані” окупантами (до речі, для інформації: націоналізації без компенсації, тобто, викупу, немає ні в українському, ні в російському, ні в будь-якому іншому законодавстві – хіба що в Північній Кореї). За довідкою ДФС, яку публікувала Тетяна Чорновол, мова про пряму втрату 4,3 мільярда гривень без пенсійних відрахувань (цієї інформації в ДФС немає). Припустимо, з пенсійними – 5. Сума, погодьтеся, чимала, хоча й не критична.

Далі йдуть податки від пов’язаних підприємств. А ось тут вже все складно. Наприклад, якійсь ахметівській електростанції без антрациту з ОРДЛО доведеться переходити на вугілля газової групи. Відразу виникає два запитання: чи є у підприємства гроші на переобладнання, і скільки воно буде тривати? Попередньо, в такому разі, до кінця року станції працювати і платити податки не будуть. Суму не порахую, але навряд чи мало – все-таки йдеться про п’ять ТЕС.

При величезній цінності 32 підприємств для українського бюджету для росіян вони – валіза без ручки.

Інший варіант – закупівля імпортного антрациту. Тут переобладнання не знадобиться, але ціна такого вугілля істотно вища, ніж зараз. Відповідно, потрібне підвищення тарифу на електроенергію, на яке НКРЕ (читай – уряд) не може зважитися. А якщо й наважиться, то теж незрозуміло, який буде при новій ціні рівень рентабельності енергогенерації і металургії, і наскільки це вплине на рівень податків ДТЕК і ІСД, що надходять в казну.

Інше рівняння з купою невідомих – пов’язані підприємства. Наприклад, Маріупольський порт зараз завантажений на третину – через падіння обсягів металургійного експорту, викликаного блокадою. Думаю, зменшення відрахувань від цього сектора фахівцям Мінфіну та їх колегам з МВФ теж доведеться взяти до уваги.

Окремим чинником перерахунку буде платіжний баланс. Частина експорту металу просто “вибуває” – це з окупованих територій. На частину вплинуть пертурбації з електроенергією. Крім того, збільшується імпорт вугілля. Загалом, курс долара може змінитися. Якщо збитки не перекриються зростанням цін на металургійну продукцію (а воно розпочалося).

Загалом, як бачите, навіть серйозним фахівцям у Мінфіні буде не так просто перерахувати бюджет з урахуванням нових реалій. Я ж, орієнтуючись на торішній рівень податкових відрахувань ДТЕК і ІСД, припущу “на хлопський розум”, що втратимо ми при цьому від півмільярда до мільярда доларів податкових відрахувань. Чи багато це? Дуже багато. Імовірно, якщо за найгіршого варіанту, ті самі 2-3 відсотка приросту ВВП, які могли зробити 2017-й роком виходу з кризи і початку підйому.

Чому ж я сподіваюся на повернення націоналізованих підприємств в ахметівско-українську власність?

1. Я не можу виключити до кінця, що вся ця історія з експропріацією розіграна Ахметовим заради тиску на українську владу і, відповідно, ужиття тією більш рішучих і дієвих заходів проти блокувальників. Як можете помітити, і в заяві Порошенка, і в рішенні РНБО варіант повернення підприємств в українську реєстрацію та подальшого зняття санкцій передбачається. Хоча й може бути символічним реверансом на адресу європейських партнерів, дуже роздратованих відходом української влади від колишніх, мінських, домовленостей.

2. При величезній цінності 32 підприємств для українського бюджету для росіян вони – валіза без ручки. Ні вугілля, ні металургійна продукція не можуть продаватися на експорт – покупець автоматично підпаде під санкції.

У самій Росії вони можуть продаватися тільки з великими знижками, і це може вдарити по тамтешніх олігархах. Крім того, варіант введення західних санкцій проти російських покупців продукції ОРДЛО також не виключений.

Іншими словами, для якого-небудь Курченка або Захарченка, які можуть на шару отримати контроль над віджатими підприємствами, тема цілком варта уваги. Але для Росії економічна складова вельми сумнівна.

3. На тлі попереднього фактора цілком переконливо може зіграти ще один – корупційний, у чому Рінат Ахметов великий мастак (і завдяки чому вся ця історія з українською реєстрацією і податками досі трималася). Особливо ефективним він (фактор) може стати, якщо в партнерах у Ахметова і справді є чекісти, як багато хто не без підстав припускають (як приватні особи, а не як організація).

4. З точки зору легальної (тобто, закону) ця безкомпенсаційна експропріація абсолютно нікчемна і за наявності політичної волі в Москві легко може бути відіграна назад – адміністративно або через суд.

5. Теоретично й в української влади, й у західних партнерів є деяка кількість дуже жорстких аргументів як важелів тиску на РФ – наприклад, через відключення електрики і води в залежних від українських поставок районах.

Я абсолютно не стверджую, що так все й буде. Або що ймовірність цього висока. І можливо, що факту заподіяння значної шкоди українській економіці Путіну достатньо, щоб плюнути на всі наведені тут аргументи. Але, як на мене, повністю виключити варіант повернення підприємств Ахметову і в українську реєстрацію не можна.

Рудий, поверни додому підприємства – “я все пробачу” (с). Ну, якщо не все, то багато що.