Що ще має відбутися в державі, щоб ми назвали речі своїми іменами? – нардеп Вікторія Войціцька про залежність України від донецького вугілля

Секретар парламентського комітету з питань енергетики розповідає про основні ризики вітчизняної енергетичної системи і називає тих, хто на ній паразитує.

Незалежність від російських ресурсів і диверсифікація енергетичних ризиків – улюблена тема влади. Попри те, що закупівля вугілля, газу, палива для АЕС – це питання національної безпеки, вони роками виступали джерелом збагачення, об’єктом маніпуляцій і предметом торгів. За останні кілька років в цій сфері відбулося чимало критично важливих зрушень, а гучні історії з Ротердамом і блокадою постачання вугілля з окупованого Донбасу тривають і досі.

Де тут чиї інтереси, що відбувається з українським вугіллям і шахтами і кому була потрібна блокада Донбасу, в інтерв’ю НВ розповіла секретар парламентського Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки, нардеп від Самопомочі Вікторія Войціцька.

– Блокаду окупованого Донбасу перебрала на себе держава, але питання про те, кому були вигідні дії активістів – Україні чи агресору, досі лунає. Де правда?

– Потрібно визнати реальний стан ситуації навколо окупованих територій. Різниці між окупацією Криму і Донбасу нема. Про це неодноразово казав президент, згадуючи наявність російської техніки, військових і підтримки з боку Росії так званим терористам. Повний нонсенс, що бойовики знайшли зброю в шахтах. Це розрахунок на те, що весь світ ідіоти.

Блокада – це визнання реалій. Це відповідь на неспроможність влади зробити болючий крок, щоб сказати, що ми не маємо права за рахунок кожного з нас фінансово підтримувати ворога.

Ми недарма звертаємо увагу людей на висновок, який зробила СБУ: що тільки з Центренерго, що закуповує антрацит через компанію-прокладку з «ЛНР», у «ЛНР» збирається 47% податку, і на ці гроші фінансуються бойовики, закуповується амуніція, скуповується зброя. СБУ, державний орган, визнав, що гроші за вугілля використовуються для фінансування ворога, який вбиває наших людей. Це треба зупинити раз і назавжди.

– Там були підприємства, які сплачували податки в Україну.

– Історично ми можемо провести паралелі з Другою світовою війною, коли Великобританія ввела жорстку заборону на ведення будь-якого бізнесу із країною-агресором. Доходило до того, що в Британії закривалися виробництва, де були власники німці, вводилися санкції на працевлаштування німців.

Підтримуючи фінансово країну-агресора, ми позбавляємо себе шансу стати реально незалежною країною. Ми отримали незалежність в напрямку імпорту газу з Росії через так звані реверсні постачання з Європи. Але і далі продовжуємо бути залежними від вугілля з окупованої території. Якщо подивитися на статистику минулого року, то ми спожили 25 млн т вугілля, з них 9 млн був антрацит, і з них лише 400 тис т були куплені поза межами України.

– Тобто жодної диверсифікації не провели?

– Ми не зробили нічого, хоча нам спеціалісти з США і Європи ще більше року тому, проаналізувавши ризики енергетичної системи, чітко сказали: ахілесова пята України – це вугілля.

– Що радили?

– Найперше, що маємо величезну залежність від вугілля з окупованої території.

Одне із ключових завдань Уряду – формування резерву, який би дорівнював двом-трьом місячним запасам необхідних для проходження опалювального сезону. Цього не було зроблено.

Цинізм представників влади полягав в тому, що для того, щоб досягнути так званої незалежності від вугілля з окупованої території, була піднята ціна закупівлі вугілля, затверджена формула Роттердам+. Вона передбачає встановлення ціни на рівні європейської біржі і покриття витрат на транспортування вугілля з європейського хабу в Україну. Але при цьому ми продовжували його везти з окупованої території. І одним з найбільших споживачів цього вугілля були підприємства ДТЕК.

Маємо когнітивний дисонанс: людям сказали «платіть більше за незалежність» і одночасно нав’язують їм думку про те, що ми не можемо обійтися без вугілля з окупованої території.

– А можливості були?

– Нам готові були допомогти міжнародні партнери. Японія виділила мільярд доларів кредиту під 1% на те, щоб провести модернізацію наших ТЕС і збільшити їх потужність щонайменше на 40%. Це мала бути програма для Центренерго. Тоді ще Продан був міністром енергетики. Він підписав меморандум з японцями, але потім сказав: навіщо це робити, якщо Центренего готується до приватизації, то хай вже новий власник реконструює блоки. У результаті Центренерго не приватизували, блоки не замінили, гроші не отримали, нічого не зробили і далі продовжуємо розповідати про так звану енергетичну безпеку і незалежність.

– Ви кажете, що з окупованими територіями Донбасу Україна має діяти так само, як з Кримом. Та на півострові РФ відкрито проголосила свою владу, а на сході України вона ховається за бойовиками і спростовує свою присутність.

– У нас що власного розуму не вистачає, щоб визнати реальність? Що ще має відбутися в державі, щоб ми почали називати речі своїми іменами? І не просто називати, а ще і юридично закріпити цей статус. Ми ніяк не можемо чомусь в парламент винести законопроект про окуповані території. Увесь час якісь інтриги. Cаботаж з усіх сторін.

– Законопроект достатньо жорсткий. Ваші опоненти підкреслюють, що на тих територіях живуть українські громадяни, вони платять податки в український бюджет і їх штовхають приєднатися до «ополченців».

– Якщо вони готові вбивати українців – тоді вони не українці. Нагадаю приклад Другої світової війни, коли підприємства фізично переміщали разом з людьми на контрольовану територію, і окупанту не залишали можливості підтримувати себе економічно. Чому ми не могли так зробити?

Ще одне. Люди, які живуть там та бачать, що без України не можуть вижити, може б сказали: «Ми є частиною Великої України і ми маємо зробити все, щоб вигнати окупанта і його посіпак з наших територій». Це ж можна робити через партизанську війну. Ми ж не бачимо ніяких там рухів, які би були пов’язані або демонстрували небажання змиритися з окупаційною владою.

– Бояться, напевно, люди.

– Я нещодавно від одного з журналістів провідних міжнародних ЗМІ, який буває в Донецьку, почула таку цікаву думку. Він розповів, що люди там однаково ненавидять українську владу і російську окупаційну владу. Хочуть просто спокою і миру, щоб все це вже закінчилося, і дали їм спокій.

Але щоб воно закінчилося, має бути відповідний крок. Той статус-кво, який сьогодні, нічого хорошого не дасть.

– Є думка, що блокада Донбасу була елементом війни Андрія Садового і Петра Порошенка. І насправді  Самопоміч, яку ви власне представляєте, воює за свого лідера, який потопає у львівському смітті.

– Найпростіше – це намагатися порівняти яблука і апельсини, а ще до усього приплести сміття. Нагадаю, ми проявили солідарність з людьми вже після того, як вони почали транспортну блокаду.

Що передувало трагедії в Одесі 2 травня 2014 року? У місто прийшов потяг з Криму і привіз певну кількість людей. Коли є вільний рух, то як відловлювати усяких покидьків, наприклад, в Києві на вокзалі, коли вони приїдуть із Донецька або з Луганська? Навіть представники силових структур втомилися від цієї невизначеності і хочуть мати контроль за рухом людей  та товарів.

Стосовно товарів. Була постанова Кабміна – перелік товарів, які мають право переміщатися з однієї території на іншу. Це дуже добре. Але що він дає? Як лікує від хвороби, залежності від окупованої території та агресора?

І тут ми з вами приходимо до основного питання – загального ризику для економіки України. Невже хтось думає, що за потреби ворог не захоче використати весь інструментарій і перекрити постачання тих матеріалів з окупованих територій, які ми використовуємо? А досі таких багато. В нас немає плану Б.

– Але якщо діяти за принципом «згоріла хата, гори і сарай», то можемо цілковито втратити, приміром, металургію, яка формує валютні надходження від експорту.

–  У них маржинальність буде інша – просто будуть менше заробляти.

Але зверніть увагу на те, як наші металургійні комбінати виводять свої доходи у юрисдикції поза межами України: виробляється продукція, потім через посередників – торговельні дома наприклад в Швейцарії – вона продається, податки в Україну не йдуть. Втрати надходжень валюти у нас не від неможливості закуповувати сировину на окупованій території, а від того, що податкові органи – не працюють. Вже мовчу, про те, що контролювати можна за принципом controlled foreign corporation (контрольовані іноземні компаніі). Ми його будемо намагатися втілити в Україні.

– Що це таке?

– Є принцип оподаткування за місцем знаходження активу, який генерує доходи/прибутки. Коли, наприклад, Ахметов купує квартиру в центрі Лондона за сотні мільйонів фунтів, платить за неї податки у десятки мільйонів фунтів щороку в Англії, акумулює всі свої статки закордоном – є можливість зробити те майно об’єктом оподаткування в Україні.

Концепція проста: якщо людина є українським резидентом, джерелом походження його статків є активи в Україні, доходи від яких акумулюються через схеми податкового оптимізування поза нашою країною. А вони мають оподатковуватися в Україні. Це відразу вирішує всі питання з офшорними зонами. Не платиш податки – конфіскація майна. Це вирішує питання надходжень у бюджет.

Також треба руйнувати монополії у енергетиці ДТЕКа і Ахметова у питаннях шахт,  вугілля, генерації. Голова антимонопольного комітету обіцяв неупереджене розслідування, а віз і нині там.

– Олігархія себе і далі почуває безпечно?

– Спочатку була кампанія по деолігархізації, а зараз відбувається зворотній процес – доолігархізації. Складається враження, що ті інституції, які мали би стояти на захисті інтересів, в першу чергу, споживача і економіки, існують для наповнення кишень олігархів.

– Якщо ми заговорили про олігархів, то лунали аргументи про те, що блокада активістів ­була на руку Ігорю Коломойському, який прагнув витіснити вугілля і підсадити ТЕСи Ахметова на «коломойський» мазут.

– Я не можу з цим погодитися. Нема ніякого сплеску споживання мазуту. Ми бачимо абсолютно логічний крок по збільшенню потужності наших атомних блоків. Плюс, як мені говорили на Слов’янській ТЕС, вона може протягом півроку перейти з вугілля марки А на марку Г.

– Де закуповується сировина для атомної енергетики? У Росії? Це ще одна залежність?

– Проводиться диверсифікація закупки і використання ядерного палива на наших АЕС. Це складний технологічний процес. Але ми хоча би це почали робити. В тому числі це була одна з вимог наших західних партнерів, щоб ми стали незалежними від Росії в одному з ключових питань.

– Чому Україна не поверне собі право на збагачення ядерного палива? Ми відмовилися і від «мирного атому», і від ядерної зброї, але нам не гарантували безпеку. Відповідно, договір по суті не чинний, і українські науковці могли б відновлювати виробництво. 

– Це було б абсолютно правильне рішення. Але з точки зору геополітичної ситуації, питання вимагає проведення низки складних переговорів з західними партнерами. Потрібно їх переконати в тому, що країна не тільки спроможна це робити з точки зору технологій, а ще й в тому, що атом дійсно буде мирним. Адже ситуація в Ірані показала світові, що мало контролювати технологічний процес – все може закінчитися війною.

– На початку березня у шахті № 10 (ДП Львіввугілля) сталася аварія, загинули люди. Як думаєте, чому сталася трагедія?

– Сподіваюся, професіонали дадуть ґрунтовну і неупереджену оцінку. Та з шахтами загалом ситуація дивна.

Ще у часи Януковича, коли була найбільша хвиля так званої приватизації енергетичних об’єктів, вони поступово ставали черговими зірками в короні Ахметова. Під час Майдану представники сьогоднішньої влади говорили про те, що усе це треба повернути, що це вкрадені активи. Але потім нас лякали віяловими відключеннями, штучно створивши ситуацію тим самим ДТЕКом.

Приватизація Західенерго є показовою. В первинному варіанті інвестиційного договору ДТЕК брала на себе зобов’язання купувати щонайменше 70% вугілля з Львівсько-Волинського басейну. Але в кінцевій редакції вже з’явилось інше формулювання – вугілля з України.  Для розуміння – шахти, збагачувальна фабрика, електрогенеруючі потужності – це будувалось в радянські часи як єдиний комплекс, де кожен елемент був взаємопов’язаним та взаємозалежним. Проте Ахметов з моменту окупації зменшує частку закупівлі вугілля з Львівсько-Волинського басейну до 30%, замінює його вугіллям із окупованої території.

– Але там інша марка вугілля, не «антрацит»?

– Так, ці станції працюють на марці Г, але вона видобувається також і на неконтрольованих територіях. Там не тільки антрацит є.

– Чи правду кажуть, що Ахметов привіз туди своїх шахтарів?

– Є таке, я чула. Така ситуація потенційно може привезти до конфлікту.

Якщо він наймає людей з Донбасу на свої підприємства, то, напевно, реалізовує ту політику, яку мала би реалізовувати держава – забезпечення роботою біженців. Люди, які втекли від війни, від цих жахів, страждань, повинні бути забезпечені працею, але так, щоб не було конфліктів. Інакше буде йти поділ українців.

–  Чи варто збільшувати видобуток вугілля на західних шахтах? Є сенс?

– Ми підписалися під Паризькою угодою щодо зменшення споживання вугілля і викидів СО2. У Європі обсяги споживання вугілля щороку зменшуються. Ми теж маємо це зробити. Але сьогоднішня стратегія міністра Насалика полягає в тому, щоб «наздогнати і обігнати ДТЕК». Він говорив на нараді, що хоче, щоб ми до кінця цього року на державних шахтах збільшили видобуток вугілля до рівня 40% видобутку ДТЕК.

Державні шахти контролюють «смотрящіє». Як я розумію, там безпосередньо є зацікавленість людей, які дотичні до Адміністрації президента. Там, де поставлений наглядач – там відразу закупівельні ціни у рази вищі, ніж у інших, приміром, у компанії Львіввугілля.

– Вивчається можливість відкриття розробки нових лав?

– Всі справи навколо вугілля дуже непрозорі. Ми мали проаналізувати тендери, які були проведені під нові лави державними шахтами. Була домовленість між Міністерством і Укргазбанком, який відкрив кредитну лінію на 300 млн грн, щоб фінансувати саме такі проекти по збільшенню лави, обсягу видобутку. Викрилися цікаві історії.

– Розкажіть.

– Одна з них найбільш яскравих – Красноармійськвугілля і Селидіввугілля. Створюють штучні умови, маніпулюють Системою публічних електронних закупівель ProZorro. Налагодили механізм, як виштовхувати «непотрібні» компанії з конкурсу.

– Я правильно почула, через ProZorro навчилися махлювати вже?

– Так, і дуже ефективно. ProZorro – це фантастичне джерело інформації. Але це не є панацеєю для зменшення корупції, в тому числі і в вугільній галузі.

– Наприклад?

– Візьмемо Львіввугілля, Селидіввугілля. Перші в умовах тендеру ставлять строк розрахунку п’ять днів на доставку техніки та матеріалів, а другі (Селидіввугілля) розрахунок за послуги –  протягом 180 діб. Хто в здоровому глузді буде заключати договір і стільки часу чекати розрахунку від державної компанії? Тому грають у конкурс тільки свої. Ціни, які маємо для підприємств, що у східному регіоні – на 50%, а подекуди у рази вищі аніж для західних. Я вже направила міністру енергетики лист, щоб терміново був проведений аудит Селидіввугілля, щоб з’ясувати, що там за практики тендерних процесів

– До правоохоронців зверталися?

–  За моїм зверненням НАБУ відкрило провадження щодо дій керівництва Селидіввугілля.

Селидіввугілля більше ніж на 100 млн грн заключило договір, визнали переможцем тендеру компанію, в якій у штаті лише одна людина – генеральний директор. Він же і засновник. На рахунку – лише пару тисяч гривень. Цей директор лише рік як закінчив університет, намагався знайти роботу за 10 тис. грн і ніяк не міг – а тут такий кар’єрний прорив! І з ним раптово заключають мільйонний договір.

– Класична схема з фірмою-прокладкою?

– Звісно! Це ж зрозуміло. А дивишся на ціни – які там націнки, накрутки!

Підкреслюю ­– це міф про збитковість шахт. Я більше не вірю в нього. Я бачу, що шахти використовуються для відмивання коштів через таких посередників-прокладки. Це – мільярди гривень. Їхнє утримання – це «чорна діра» для державного бюджету.