Loading...

«ІНТЕРЕС ДО БАНДУРИ ПОВ’ЯЗАНИЙ ІЗ ВІДРОДЖЕННЯМ УКРАЇНИ», — переконана викладач музичної школи Вікторія ЗАВАДСЬКА

Останнім часом учні музичної школи успішно виступають на міжнародних та всеукраїнських конкурсах. Не применшуючи заслуг юних виконавців, не можна обійти увагою копітку працю їхніх педагогів. Тож наша сьогоднішня розмова — з викладачем дитячої музичної школи ім. Павла Сениці по класу бандури та вокалу, завідувачем відділу струнно-щипкових інструментів Вікторією Завадською.

— Вікторіє Петрівно, Ви переяславка?

— Ні, я народилася в Києві, в багатодітній сім’ї. Нас у батьків аж п’ятеро, чотири сестри й найменший брат. Я найстарша. Моя мама — заслужений учитель України, викладала українську мову та літературу, довгий час працювала завучем 266 київської школи. Нині цю посаду займає моя молодша сестра Валерія. Тато працював водієм тролейбуса. Нині батьки на пенсії. До слова, родина в нас україномовна, бо мама з Хмельниччини, а тато з Вінничини. Крім того, мама, як філолог, пильно слідкувала за нашою мовою. Я навчалася не в тій школі, де працювала мама, щоб ніхто не підозрював у протекції. Після закінчення восьмого класу поїхала вступати до Житомирського музичного училища ім. Віктора Косенка. Успішно здала екзамени, дуже сподобалася екзаменаційній комісії, проте не вступила з причин, від мене не залежних. Йти в інший навчальний заклад було вже пізно, тож я погодилася на пропозицію навчатися в Житомирському училищі культури на хорово-диригентській спеціальності. Навчалася вокалу, диригуванню, загальному фортепіано та грі на бандурі. Через сімейні обставини закінчувала училище в столиці. А вже в Переяславі, при Володимирові Федоровичу Проказову, закінчила педагогічний факультет Переяслав-Хм. ДПУ, спеціаль-ність музичне мистецтво.

— Крім загальноосвітньої школи Ви навчались і в музичній?

— Ще коли ми були маленькими, батьки помітили в нас музичні дані. Ми з сестрою часто виступали в маминій школі. крім того, я співала в дитячій опері. Зокрема, грала роль Кози в опері Миколи Лисенка «Коза-Дереза», Машеньки в опері Юрія Нікольського «Гуси-лебеди». Ми навіть їздили з гастролями в Москву, Ленінград, Одесу. А щодо музичної школи, то вийшло так, що мою меншу сестру Валерію здали на фортепіано. Мені теж хотілося займатися музикою, тож мене повезли в музичну школу просто показати викладачам. Бо я вже була переростком, мала 9 років. Там з-за дверей я почула чарівні звуки, ще не знаючи, що то за інструмент, і захотіла навчитися грати саме на ньому. Так мене взяли на бандуру. І тільки тому, що там був недобір, бо я вже не проходила за віком.

— Як Ви потрапили до Переяслава?

— На одній із педагогічних конференцій мама познайомилася з переяславською вчителькою і розповіла про те, що я після училища шукаю роботу. Вчителька дала телефон викладача переяславської музичної школи Едуарда Миколайовича Солдатова, ми з ним зв’язалися й виявилося, що музшколі потрібен викладач-бандурист. Діти були вже набрані, а викладача в струнно-щипковому відділі не було. Тоді ним завідував Володимир Євсевський. Володимир Вікторович викладає й зараз, проте цього року він добровільно зняв із себе обов’язки завідувача і виконувати їх директор Ганна Іфтоді доручила мені. Крім нас, у відділі працює й Руслан Накоренок та Юлія Ноздровська. Отож, першого жовтня 1996 року я вийшла на роботу. Через кілька років я, крім бандури, викладала вже й вокал.

— Які відділи має наша музична школа?

— Струнно-щипковий (бандура, гітара), струнно-смичковий (скрипка й духові інструменти), народний (баян, акордеон), фортепіанний і сольного співу. Між іншим, займатися вокалом корисно для здоров’я, хоча це й дуже складне мистецтво. Заняття співом лікує від ангін, бронхітів, запалення легень.

— Скільки за час роботи Ви випустили учнів?

— У період із 1999 по 2015-й у мене було 15 бандуристів і 22 вокалісти. Далеко не всі з них продовжують музичну освіту, проте, наприклад, моя випускниця-бандуристка Людмила Білоус нині навчається на другому курсі Київського національного університету культури і мистецтв по бандурі. У неї добра перспектива гастролювати, а згодом, можливо, й працювати в Канаді. Ще одна випускниця навчається на факультеті мистецтв Київського національного університету ім. Михайла Драгоманова. Інший випускник закінчив Стрітівську школу кобзарства, зараз навчається в нашому виші на спеціальності музичне мистецтво.

— Цьогоріч Ви привезли нагороди з музичного конкурсу…

— Нещодавно у нас був створений ансамбль бандуристів із шести чоловік. У нього входять і дуети, і тріо. Ми з цими учнями цього навчального року провели 15 виступів. Брали участь у Київському міжнародному дитячому фестивалі «Соняшник», де зайняли перше місце, а також у музеї книги і друкарства, що знаходиться на території Києво-Печерської Лаври, у традиційному Міжнародному конкурсі-фестивалі класичної музики та пісні в Україні. Звідти 20 березня ц.р. привезли до Переяслава обидва Гран-прі. Їх вибороли дует бандуристів у складі Богдана Гуленка (8 років) і Надії Томчук (10 років) та дует у складі Надії Томчук і Анни Нестерук (9 років). А 17 квітня наша вокалістка Ліза Маслюкова привезла з цього конкурсу два Гран-прі та перше місце, про що вже писала ваша газета. Щодо бандуристів, то це був їхній перший виступ на такому представницькому конкурсі. Є приказка, що перший млинець глевкий. А в нас усе вийшло навпаки: з першого разу — тріумф.

— Скільки зараз Ви маєте учнів-бандуристів? Скільки років вони навчаються?

— Зараз у мене 12 бандуристів. Навчаються вони 6-8 років. При прийомі я дивлюся, крім слуху, звичайно, на фізичний розвиток дитини. Адже бандура — це інструмент, який потребує й певних фізичних даних. Найменших діток я брала восьмирічних. Вони грають на маленьких бандурках.

— Як діти ставляться до цього народного інструменту?

— Раніше були популярними фортепіано, синтезатор, гітара. Звичайно, у звучанні гітара дуже програє бандурі, вже не кажучи про те, що вона має 6 струн, а шкільна бандура 56. Нині, вже років із п’ять, зокрема, завдяки престижним музичним програмам, бандура стала дуже популярною. Всі, мабуть, пам’ятають 18-річну бандуристку з Полтави Інну Іщенко, яка в шоу «Голос країни» чудово виконала пісню «Пливе кача», змусивши плакати журі. Я дуже задоволена пробудженням інтересу до бандури, адже це наш національний інструмент. Звичайно, це пов’язано і з відродженням України, Революцією гідності та війною за незалежність.

— Ви не шкодуєте, що обрали таку професію?

— При бажанні завжди знайдеться про що пожалкувати. От, наприклад, одного вихідного зимового дня, напередодні Різдва, до нас додому прийшли троє американців і перекладач. Вони представляли якийсь благодійний релігійний фонд і принесли нам як багатодітній сім’ї гуманітарну допомогу. Мені тоді було 19 років, сестрі Вікторії 16. Батьки їх пригостили варениками й запропонували послухати наш виступ, на що іноземці люб’язно погодилися, мабуть, ні на що не сподіваючись. Проте вони були вражені нашим співом і, оговтавшись від несподіванки, запропонували гастролі по США. Можна було поїздити по країні, заробити грошей, а там, можливо, на нас звернули б увагу й професійні продюсери. Проте тато нас не відпустив. Та я ні про що не жалкую. Я безмірно вдячна батькам, які дали мені життя, освіту, виховали дружними з усіма найближчими родичами. Вдячна за підтримку та розуміння колишньому та нинішньому директорам музичної школи Володимиру Федоровичу Проказову та Ганні Миколаївні Іфтоді, усім педагогам, батькам та учням. Ганна Миколаївна постійно нас націлює на конкурси, концерти, щоб ми не замикалися в собі. Саме вона підказала нам конкурс, в якому виступили і бандуристи, й Ліза Маслюкова.

— Скажіть кілька слів про своїх дітей.

— Маю двох синів. Старшому Максиму 21 рік, молодшому Назару 5. Максим працює в київській поліції, а Назар, мабуть, вдався в мене. Бо дуже любить співати й танцювати.

— Що б Ви побажали переяславцям як працівник музичної школи?

— Хочу звернутися до жителів нашого міста: у нас усього дві школи естетичного виховання — музична й художня. Це заклади, які несуть у суспільство культуру. Приходьте до нас. Ми даємо багато цікавих концертів та лекцій-концертів як до знаменних дат, так і присвячених композиторам та музичним жанрам. Приводьте навчатися своїх дітей та онуків. Ви про це не пожалкуєте.

Розпитував Олександр МАТВІЄНКО

Loading...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *