«Гідроізоляції просто немає», — музей Кобзаря у Каневі потребує негайного ремонту

Відносно нещодавно відреставрований музей Кобзаря у Каневі знову потребує ремонтного втручання. Як з’ясувалося, кілька років тому після ремонту було виявлено, що по периметру всього музею не була прокладена гідроізоляція. Згодом була навіть порушена кримінальна справа і знайдений винуватець, але питання прокладання самої ж гідроізоляції так і залишилося під великим знаком запитання. Через відсутність гідроізоляції цокольне приміщення, а саме виставкові зали постійно страждають: після опадів вони заповнюються водою, по стінах поширився грибок і пліснява, а дорога і якісна апаратура, яка призначена для проведення виставок, так і залишається незатребуваною.

Уже кілька років підряд у зв’язку із відсутністю гідроізоляції цокольне приміщення музею потерпає. Про це в коментарі одному з видань розповіла заступник директора Шевченківського національного заповідника з наукової роботи — кандидат історичних наук Брижицька Світлана Анатоліївна. За її словами, виставковий зал уже давно перестав виконувати свою безпосередню функцію, а перетворюється на склад, у якому поцвіли стіни та всюди грибок.

DSC_0020

«Із 2012 року я активно розповідаю, що у нас явні і великі проблеми із цокольним приміщенням, а саме із виставковими залами. Після реставрації музею у нас з’явилося три нових виставкових зали, функціонування яких опинилося під загрозою через відсутність гідроізоляції, яку «забули» прокласти під час ремонту. Після дощу заходиш, а там води по кісточки, уже помітна пліснява і грибок. Фундамент гниє. У свою чергу, фондовики теж стурбовані, адже бояться, що через вентиляцію грибок рознесеться на все приміщення, а фонди внаслідок цього можуть постраждати», — говорить Світлана Анатоліївна.

DSCN5128

Також, за словами заступниці, якщо найшвидшим часом не взятися за ремонт, то ці виставкові зали втратять своє пряме призначення.

«Одного разу меценати подарували нам нове, сучасне обладнання для проведення виставок у цих залах. І, правда, раніше ми там проводили шикарні виставки. Але зараз це робити небезпечно. Вологість занадто велика. Художники не будуть ризикувати своїми картинами, адже волога може їх зіпсувати. Ось, наприклад, у нас мала відбутися виставка художника, якого ми так довго запрошували. Та вона так і не відбулася, адже була надзвичайно висока вологість — 75%», — розповідає про невтішну ситуацію пані Світлана.

DSC_0591

DSC_0616

Фото до моменту потопів

Проте й на цьому ще не все, говорить Світлана Анатоліївна. Існують проблеми і з конференц-залом, який з’явився також після реставрації музею. Сьогодні він є сучасним та оснащеним новітньою апаратурою. Та, за словами пані Світлани, його хочуть прибрати, обґрунтовуючи це тим, що архітектор, який робив план музею,  такий зал не передбачав.

«Конференц-зал хочуть перенести в інше місце, мотивуючи це тим, що свого часу архітектор, який будував музей, не планував його. Але архітектор не планував і туалети, які зв’явилися після реставрації. У нас з’явилося також три виставкові зали у цокольному приміщені, які архітектор теж не планував, у нас з’явився ліфт, який теж архітектор не планував. Коли робили ремонт музею, головним завданням було створення туалету і ліфта, адже без цього музей в експлуатацію не прийняли б. Але час іде і він диктує нові вимоги, тому і були внесені ці зміни», — розповідає заступниця.

Іншою причиною перенесення цього конференц-залу є те, що там нічого не відбувається. Та Світлана Анатоліївна спростовує і цей факт, зазначаючи, що там регулярно проходять конференції, як звичайні, так і онлайн із різних куточків світу. Цей конференц-зал тісно пов’язаний із вищезазначеною темою, оскільки його перенесення планують саме в один із виставкових залів цокольного приміщення, який ще не повністю зіпсований, хоча там уже є прояви плісняви та грибка. Недоречним є таке перенесення і тому, що туди не поміститься екран, та і в самому залі є колони. Як говорить пані Світлана, люди бачитимуть не один-одного, а лише колони.

Та повернемося до відсутності гідроізоляції. Заступниця розповідає, що попередньо була проведена перевірка, у результаті якої з’ясувалося, що гідроізоляції немає. Після цього про цю проблему Світлана Анатоліївна активно говорила і продовжує говорити нині.

«Я про це говорю. Приїжджають чиновники, дивляться, говорять, що це неприпустимі речі. Але нам треба діяти. Розумію, що немає коштів. Але, можливо, варто задіювати допомогу меценатів, щоб вирішити цю проблему. І це треба робити зараз, бо невідомо, куди іде та вся вода. Можливо, музей простоїть у такому стані ще кілька десятків років, а можливо — вода зробить свою справу», — міркує Світлана Анатоліївна.

Шевченківський національний заповідник знаходиться на балансі Міністерства культури України. Та не зважаючи на це, в Департаменті культури та взаємозв’язків з громадськістю Черкаської ОДА запевняють, що теж неодноразово зверталися по допомогу, адже про проблему музею знають добре.

«Щодо цієї проблеми, то ми зверталися і на рівні центральних органів, на рівні Міністерства культури України, на рівні Кабміну. Зауважу, що зверталися навіть не із мого рівня керівника департаменту, а безпосередньо від голови Черкаської ОДА. Це питання дійсно є проблемним, хоча воно не єдине у своєму роді. Схожу ситуацію має універсальна бібліотека Тараса Шевченка, музей у Корсуні. Ми працюємо над вирішенням цих проблем. І хоча, ми мало що можемо зробити у плані створення нового, але зберегти те, що маємо — ми зобов’язані», — говорить директор департаменту культури та взаємозв’язків з громадськістю Черкаської ОДА Олександр Шабатін.

Також пан Олександр відмітив, що по цьому музею неодноразово звучали звернення, подавалися заявки на фінансування. Та поки що, на думку, Олександра Шабатіна, варто також працювати і у напрямку пошуку спонсорів і меценатів, оскільки бюджети є небезмежними, а підтримка таких осіб є дійсно важливою.

У ході написання матеріалу звернулися ми і до Міністерства культури України. У відповіді на наш інформаційний запит, ідеться про те, що протягом 2016-2017 року роботи на об’єктах Заповідника не виконувались у зв’язку з відсутністю фінансування. Та разом з тим в процесі формування проекту Державного бюджету на 2018 рік Мінкультури врахувало потребу Заповідника в розмірі 12600,0 тис. грн. та направило їх на опрацювання до Мінфіну.

Отож, чи відбудуться дійсно певні зрушення у цьому питанні та чи вирішиться проблема, побачимо згодом. А зараз працівникам Шевченківського національного заповідника залишається сподіватися, що дощі не йтимуть і у цокольному приміщенні хоч на декілька позначок знизиться рівень вологості, а також працювати у напрямку пошуку спонсорів і меценатів. Можливо, вдасться знайти дійсно тих, хто не лише говорить про любов до Кобзаря, а і покаже це на конкретній справі.

/gidroizolyatsiyi-prosto-nemaye-muzej-kobzarya-u-kanevi-potrebuye-negajnogo-remontu/