Поле Чудес. Як правильно сприймати майбутнє підвищення мінімальної зарплати

Без Табу пояснює, чому 3200 від Гройсмана – вельми небезпечна ініціатива, здатна привести до непередбачуваних результатів. Анекдото в тему:
– Товариш голова, от скажіть, що у вашому колгоспі вдається розводити найкраще? Корів, свиней або яку іншу живність? Може, гусей?

– Товариш перший секретар, якщо вже бути до кінця чесним, то краще за все виходить розводити горілку водою. (Анекдот часів нерозвиненого соціалізму)

В історії з прийдешнім істотним підвищенням мінімальних зарплат в Україні прекрасним здається абсолютно все. І різко змінилися манери поведінки причетних до цього великих чинів, і реакція на таку новину з боку простого народу, і мислішкі, які відвідали з цього приводу голови вельми суперечливих персонажів. Зрештою, виборець отримав ідеальну тему для кухонних розмов на майбутній рік і можливість відволіктися від усього іншого. Тут під шумок, знаєте, стільки можна буде накоїти.

Але з іншого боку – все це неймовірно лякає. Перш за все, неприємно дивує непослідовність деяких політиків. Ось, наприклад, геній тактики і стратегії Павло Розенко на початку року стверджував, що не тільки мінімалку, а навіть прожитковий мінімум не можна підвищувати ні на гривню, незалежно від зміни курсу долара. А тепер, виявляється, треба негайно підвищувати рівень добробуту громадян і не озиратися на якісь там циферки. Якщо не можна, але дуже хочеться, то можна робити все, що завгодно – в який раз ми переконуємося в цьому?

Тимошенко, Королевська та Ляшко приписали собі заслугу підвищення мінімальної зарплати
Втім, іноді краще бути непослідовним, ніж наївним. Наявність Романа Насирова, наприклад, рветься з усіх щілин. Глава Державної фіскальної служби чомусь щиро вірить в те, що підвищення мінімальної зарплати виведе з тіні левову частку вітчизняної тіньової економіки. На папері воно, звичайно, виглядає саме так, але не забувайте, що мова йде про Україну, а не про який-небудь Бельгії чи Австрії, де всі звикли грати за правилами. У наших краях бізнес часто робиться не для заробітку, а заради обману – такі вже національні традиції, остаточно закладені за часів беззаконня і підтверджені е-деклараціями слуг народу. Так що наші спритні ділки знайдуть спосіб платити зарплати в конвертах з мінімальними втратами – не в перший раз замужем все-таки.

Цікаво ще й те, як відобразить це саме підвищення доблесна українська статистика, яка часом бреше більше будь-якого Піноккіо. Брехливість її видно, як мінімум, у випадку з відображенням середніх зарплат по країні в цілому і в деяких регіонах зокрема. Візьмемо, приміром, Дніпропетровську область і показник за серпень 2016 року, який дуже близький до п’яти тисяч гривень. Навіть якщо відштовхуватися від хваленого закону Парето, подібні цифри здаються правдоподібними трохи більше, ніж ніяк. Якщо відсотків 80 працездатного населення області отримують в місяць хоча б три – три з половиною тисячі, це вже добре. Більше того, деякі напівживі підприємства, давно перейшли на триденний (якщо не менше) робочий тиждень, цілком свідомо подають звіти з розрахунку на п’ятиденку, причому навіть не приховують цього. Звідки тут узятися об’єктивності? Ось вам і класичне “розведення горілки водою”.

Краще за всіх ризики, пов’язані з подвійним підвищенням мінімалки, усвідомлюють численні західні радники. І тому невдоволення Лешека Бальцеровича, який пройшов через щось подібне в Польщі, цілком зрозуміло і передбачувано. Якщо чи не радитися з досвідченим кризовим менеджером, то з ким тоді радитися? Не хотілося б, щоб уряд на чолі з колишнім директором ринку (а це все-таки неоціненний досвід, знаєте) повірило в свою винятковість і непогрішність, як це було свого часу в Росії з урядом Єгора Гайдара. Представники вікової категорії 40+ відмінно пам’ятають, чим в результаті закінчилися “рішучі реформи”.

Але знаєте, що лякає найбільше? Окремі представники “медіаспільноти” і претенденти на статус лідерів громадської думки відверто радіють можливому краху економіки (неважливо вже, локальному або глобальному) і не бояться публічно демонструвати цю саму радість. Наприклад, головний редактор одного вельми кон’юнктурного інтернет-ресурсу на словах готовий запросто влаштувати обвал заради виведення з гри популістів на кшталт Тимошенко і Ляшко в разі дострокових виборів. Як голосно звучить, га? При цьому тут же редактор обмовляється: подібні методи взагалі-то самі по собі є ударом нижче пояса. Це нагадує старого літератора Винничука, який може розтягнути на кілька сторінок твердження в дусі “не можна використовувати методи класового ворога” і буквально в наступному абзаці написати, що всі українці, які живуть на схід від Збруча, несправжні і права називатися українцями не мають. Подвійні стандарти, панове, збовтати, не змішувати.

Турбує ще й те, що при розрахунках всі чомусь відштовхуються від більш-менш стабільного курсу долара. А курс цей, як відомо, може граючи полетіти в район півгривні, не кажучи вже про подолання психологічно важливої позначки в тридцять гривень. І погано тоді стане всім, навіть умовним Бурбак і Матвієнко, не кажучи вже про прибиральниці тьоті Зіні зі Світловодська. Хоча очі у тої страху завжди великі, з цим теж не посперечаєшся.

Загалом, поживемо – побачимо. Головне – пам’ятати про те, що канонічне поле чудес знаходилося зовсім не в Москві, а в країні дурнів.

Віталій Могилевський, Без Табу

І наостанок, як повідомила ГУ ДФС у Київській області,  з початку року до місцевих бюджетів Київської області надійшло на 600 млн. грн. більше податку на доходи фізичних осіб ніж у попередньому році, повідомив в. о. начальника ГУ ДФС у Київській області Олексій Кавилін. Виконання індикативного показника склало майже 120%. Темп росту до минулого року становить 153%.

Державний бюджет поповнився на суму понад 1 млрд. грн. отриманих від податку на доходи фізичних осіб, що становить біля 120% виконання індикативного показника. Додатково забезпечені надходження податку до минулого року на суму 370 млн. гривень.

То, значить, надходження таки збільшилися. Невже Кабмін цього не помічає?