“Для себе я однозначно вирішила, що продовжуватиму боротьбу проти ТЕС”, – заявляє адвокат Олена ГИЧКО

Про Революцію гідності, про боротьбу проти ТЕС та про останні вибори – наша сьогоднішня розмова з активною переяславкою, пасіонарієм, адвокатом Оленою ГИЧКО.

"Для себе я однозначно вирішила, що продовжуватиму боротьбу проти ТЕС", – заявляє адвокат Олена ГИЧКО

• Олено Анатоліївно, розкажіть, будь ласка, про свій життєвий шлях.
• Народилася я в селі Паволоч Попільнянського району Житомирської області. Дуже вдячна своїм батькам за постійні розповіді про наш рід, про Голодомор, німецьку окупацію, як люди виживали, один одному допомагали. Батьки навчили мене любити і бАтьківщину і БатьківщИну. Я закінчила Ружинську середню школу, потім Українську сільськогосподарську академію, факультет електрифікація сільського господарства. В студентські роки вийшла заміж. За направленням поїхала в Переяслав, тож із 1985 року тут і проживаю. Працювала інженером з обслуговування обладнання холодильних установок в «Сільгосптехніці», потім чоловіка як офіцера забрали в армію, тому півтора року проживала з сім’єю в Угорщині. Повернувшись, трудилася економістом в агрофірмі «Славутич». З 2001 року перейшла на посаду юриста. 2004 року отримала спеціальність юриста, заочно навчаючись в Київському університеті ім. Т.Г.Шевченка. Далі працювала юристом у ТОВ «Євроагромаркет». 2012 року отримала посвідчення адвоката. За цією спеціальністю нині я й працюю.
• Скажіть кілька слів про свою сім’ю.
• Свого часу батьки переїхали до Переяслава, бо тут живе й моя менша сестра Тетяна з сім’єю, яка подарувала мені двох племінників і двох племінниць. На жаль, моя мама Галина Григорівна вже відійшла у кращі світи. Але дякувати Богу, в мене живий батько, він має 82 роки, я ним пишаюся. Маю чоловіка Віталія, 36-річного сина Ярослава й 27-річну дочку Яну. Син працює в одному з аграрних підприємств інженером-механіком. Дочка свого часу закінчила Вінницький торговельно-економічний університет. Живе у Вінниці, працює за спеціальністю в одному з ресторанів адміністратором.
• Нещодавно Україна відзначала День Гідності та Свободи. Ви безпосередньо причетні до цього свята…
• Я дуже дивуюся з терплячості українців. Як юрист, адвокат і громадянин я бачила, наскільки після виборів 2010 року почали гнобити всіх нас, у яку прірву ми котимося. Я могла висловлювати свій спротив хоча б під час судових засідань, хоча як такої справедливості не бачила. Адже нас почали вбивати не 19 січня 2014 року, а набагато раніше. Обставлялося це як самогубства, нещасні випадки чи зникнення. Тому на акції протесту я виходила усвідомлено. І не стільки тому, що була за євроінтеграцію, а тому, що розуміла – нам потрібно просто вижити. З 3 грудня 2013 року, після того, як побачила побиття студентів, я почала регулярно їздити на Майдан, як тільки мені дозволяла робота. Нас били й раніше, проте після такого публічного й цинічного беззаконня зрозуміла, що нас убиватимуть масово. Я допомагала Майдану як активіст-одиночка. Заходила на сайт «Євромайдан SOS», дізнавалася, які сім’ї потребують допомоги, перераховувала кошти, приїжджала, допомагала фізично. Це робило багато людей, абсолютно добровільно. Таку доброзичливість, сумління, солідарність можна було тільки уявити. І я зрозуміла, що ми однозначно переможемо. Я вважала тоді і переконана нині, що Україна варта того, щоб жити й продовжувати будувати демократичне суспільство. Була я на Майдані і з 18 на 19 лютого 2014 року. Спочатку перебувала на перетині Інститутської та Шовковичної, де з дахів будинків спецназівці стріляли в людей гумовими кулями (я навіть одну, яка пролетіла поряд, взяла на пам’ять), потім на перехресті Інститутської та Садової, тоді перейшла на Грушевського. (Пізніше мені показували гільзи від бойових патронів, що свідчило про їх застосування «Беркутом» і в Маріїнці, і безпосередньо на Майдані). Коли побачила, що з Інститутської масово йдуть люди, хотіла піднятися вгору й подивитися, що там сталося. Проте на блокпосту мене вже не пропустили, пропускали тільки чоловіків. І я зрозуміла, що буде зачистка і я повинна залишитися на Майдані. 19 лютого поїхала звідти лиш о 7.30 ранку, коли побачила підмогу.
• Як Ви вважаєте, Революція гідності досягла своєї мети?
• Я не шкодую, що була активною учасницею тих історичних подій. Маю лише певне внутрішнє почуття вини, бо могла ще більше допомагати спільній справі. Я переконана, що Майдан урятував Україну від російського рабства. Щодо мети… у кожного, певно, вона була своя, хоча напрям у нас був один – світле майбутнє України. Як юрист я можу сказати, що в юриспруденції за ці роки є багато позитивних зрушень. Хоча, звичайно, не всього ми досягли на сьогоднішній день.
• Як Ви ставитеся до спроб певних політичних сил применшити значення Революції гідності й відбілити тих учасників цих подій, які протистояли Майдану?
• Звичайно, негативно. Я була безпосереднім очевидцем та учасником багатьох подій і мені легко відрізнити правду від брехні. Бо люди насправді боролися за незалежну, самостійну Україну, за справжню демократію, а не її імітацію та в подальшому знищення нашої держави. Я не бачу нині абсолютно ніякої залежності України від Євросоюзу та США. Якщо проросійські опоненти стверджують протилежне, нехай наводять конкретні факти, інакше це не що інше, як бажання видавати бажане за дійсне. Бо всі повинні пам’ятати, які інтенсивні зустрічі проводилися з російським керівництвом, що керівниками правоохоронних органів та СБУ були громадяни Росії, які, слава Богу, після перемоги Майдану дуже швидко втекли разом із Януковичем у ту ж Росію.
• Другим Вашим Майданом була й залишається боротьба проти незаконного будівництва й функціонування ТЕС…
• Ця боротьба відкрила для мене велику кількість недоліків у законодавстві стосовно захисту екології. До певного часу я вважала, що Держархбудінспекція, Державна екологічна інспекція, інші дозвільні органи повинні сумлінно працювати, дотримуючись прямого законодавства. Я була шокована, коли побачила, як порушуються закони, як їх відверто й нахабно обходять. І це мене дуже обурило. Слово «гідність», особливо після Майдану, отримало для мене новий, глибший зміст. Воно для мене надзвичайно ємке та важливе. Тому я, маючи гідність, вирішила боротися проти цього беззаконня. Цю боротьбу я продовжую й не збираюся сходити з дистанції. Адже нас обманювали, наші права порушували, тож я хочу, по-перше, довести ці порушення, а друге – поновити наші права. Крім того, для мене небайдуже майбутнє Переяслава, перш за все з екологічної точки зору. Бо до того, як було прийняте рішення будувати тут ТЕС, він був екологічно чистим містом. І я люблю його саме таким, із чистими річками Трубіж, Альта, Карань, Дніпро… Я дуже люблю ліс, прогулянки ним, чисте повітря, а збирання грибів – це взагалі вершина релаксу.
• Цього року природа грибами порадувала…
• З одного боку так, а з іншого… Боляче дивитися, скільки нині знищено лісу. Зокрема, й дуже підозрілими пожежами, які занадто часто стали виникати в нашому, та й не тільки в нашому районі. На моє переконання, це були підпали. З якою метою? Якщо згорів 1 га лісу, то під цю марку випиляти можна 5-6 га. А потім дуже легко продати горілий чи нібито горілий ліс по одній ціні, коли фактично він повинен або коштувати значно дорожче, або взагалі не випилюватися. Тому з самого початку боротьби мене турбувало, що ліс випилюватимуть або в якийсь інший спосіб знищуватимуть. Чи з’явиться жучок. Пам’ятаєте, кілька років тому проскакувала інформація, що в нашому лісі завівся жучок? Я ще тоді говорила, що це дуже маленький шкідник і його можна побачити тільки на папері.
• Україна – це степова країна. Наприклад, лісистість Франції складає 37%, Іспанії – 57, Швеції 58, Фінляндії – 72%, а України – лише 17%.
• Це офіційно. А деякі екологи стверджують, що реальна лісистість нашої країни – лише 10-12%. Бо аудиту реальності лісових насаджень немає, і дуже часто, щоб штучно збільшити площу лісів і безкарно їх випилювати, під поняття «ліс», «лісові насадження» включають і чагарники, й молодняк. На цю тему дуже багато спекуляцій. У нас не так багато лісів, щоб спалювати 443 куби деревини за добу на переяславській теплоелектростанції. Тим паче, що ця ТЕС не працює на тепло, а тільки на електроенергію. І ми не знаємо, куди діваються попіл, засолені води та активний мул, які мають вивозитися спеціалізованою організацією у спеціально відведені владою місця. Де ці місця, куди вивозяться шкідливі речовини й чи взагалі вивозяться, громадськість не знає й досі. А так не повинно бути. Ще, наприклад, коли я вперше прочитала експертний звіт щодо проєктної документації по ТЕС, мене здивувало, що відсутня інформація про найближчу житлову забудову. І таких нюансів виявляється все більше.
• Борючись проти ТЕС, Ви вже добралися й до Верховного Суду…
• Перш ніж кинутися у вир боротьби, я намагалася розібратися в ситуації. З ТЕС це було непросто, але я все ж опрацювала необхідні області законодавства і маю напрацювання як юриста, так і адвоката. На сьогодні Верховний Суд України прийняв від мене три касаційні скарги. Одна з них уже розглянута. 28 жовтня колегія суддів у кількості п’яти осіб розглянула мою касацію, в якій я оскаржувала експертний звіт стосовно проєктної документації по цій теплоелектростанції. Слід розуміти, що експертний звіт стосується всіх напрямків виробництва. Я оскаржила в тих напрямках, у яких розібралася – в екології, в обмані на інформаційному просторі, в тому напрямку, що не була задіяна й поінформована громадськість, й попутно виявила порушення і в технологічному напрямку. Звичайно, якщо взяти цей експертний звіт і проаналізувати в усіх напрямках, то я переконана, що там ще можна знайти багато порушень. Бо чим більше я з цим звітом працюю, тим більше порушень знаходжу і тим більше впевнююся, що потрібно боротися проти цієї теплоелектростанції і з тими людьми, які за цим усім стоять, яким дуже хотілося її тут побудувати на шкоду нашому місту й мені особисто як жительці цього міста..

"Для себе я однозначно вирішила, що продовжуватиму боротьбу проти ТЕС", – заявляє адвокат Олена ГИЧКО

• Розкажіть деякі фрагменти з історії Вашої юридичної боротьби проти  ТЕС
• У лютому 2018 року я подала позовну заяву про визнання неправомірними дій експертної установи ТОВ «Українська будівельно-технічна експертиза», а також ТОВ «Югенергопромтранс», розписала, які саме дії цих організацій вважаю неправомірними, і просила скасувати цей експертний звіт. Це справа цивільного характеру, тому я подала заяву до Переяслав-Хм. міськрайонного суду. Суд спочатку виніс ухвалу про усунення мною недоліків у позовній заяві. Після того, як я недоліки усунула, суд вирішив, що я їх усе ж не усунула, і у відкритті провадження відмовив і позовну заяву мені повернув. Цю ухвалу я оскаржила в апеляційному суді. Ви ж зрозумійте, що подаючи кожну скаргу, я повинна спочатку її написати, а також заплатити судовий збір. Це забирає в мене час, енергію, кошти. Апеляційна інстанція визнала, що з позовною заявою в мене все нормально й недоліки я усунула. Тож Переяслав-Хм. міськрайонний суд змушений був прийняти цю справу до провадження. По мірі просування справи я вдосконалювала свої знання та свій досвід. У судових засіданнях були присутні переяславці, які підтримували мене. Згодом стали приходити й представники «Югенерго…». Звичайно, ця справа мала значний суспільний інтерес. Так от, коли наш суд уже після апеляції розглянув справу, він виніс ухвалу про те, що цю справу необхідно закрити, бо вона підлягає розгляду… в адміністративному суді! Як? Тут же немає суб’єктів владних повноважень чи державних підприємств, тут же всі сторони приватні! Я, звичайно, цю справу знову оскаржую в апеляційному суді і апеляційний суд цю ухвалу також скасовує! Справа відправляється на новий розгляд, уже з іншим суддею. Переслав-Хм. міськрайонний суд виносить рішення, яким мені відмовляють у позовних вимогах повністю. Я, звичайно, на це рішення подаю апеляцію. Цього разу апеляційна інстанція мою апеляцію відхилила, на що я в судовій залі після оголошення ухвали сказала: «Ганьба!» Звичайно, я подала касаційну скаргу у Верховний Суд України. Хочу сказати, що прорватися в касаційну інстанцію надзвичайно важко. Але, на щастя, мою справу Верховний Суд розглянув. На цій скарзі я виклалася від «А» до «Я»: дуже ретельно працювала над нею, довго вивчала законодавство, ознайомилася з судовими практиками. Я просила скасувати рішення суду першої та другої інстанції, розуміючи, що 90% її не скасують, а відправлять на новий розгляд. Так і вийшло, але Верховний Суд вказав на мої зауваження й зобов’язав урахувати їх при новому розгляді цієї справи. Вважаю це рішення надзвичайною перемогою. Адже я довела, що перша та друга судова інстанції не прийняли справедливого рішення.
• Ви сказали, що ще дві касаційні скарги чекають на розгляд у Верховному Суді…
• Взагалі особисто я подала чотири позови проти ТОВ «Югенергопромтранс». Перша – цивільна, про яку я вам щойно розповіла, й три справи в адміністративному суді. В адмінсуді я оскаржую висновок Державної екологічної експертизи, який видав Департамент екології та природних ресурсів Київської облдержадміністрації. Зрозуміло, що він стосується ТЕС. Там, на моє переконання, порушення на порушенні. Я ніколи не думала, що з такою кількістю порушень узагалі можна видавати подібні висновки. Позов я спочатку подала до Київського окружного адміністративного суду. Спочатку суддя Б. довго не приймала мою заяву. Потім винесла ухвалу про усунення недоліків. Я усуваю недоліки і знову подаю справу в суд. Суддя Б. довго її не розглядає, потім заднім числом виносить ухвалу, що я не усунула недоліки й повертає мені заяву. Я цю ухвалу оскаржую в апеляційній інстанції адміністративного суду. Там відзначають, що моя заява повністю відповідає кодексу адміністративного судочинства. Справа знову направляється до судді Б. І тут уже повний нонсенс: суддя Б. довго нічого не виносить по цій справі, а потім виносить чергову ухвалу… про усунення недоліків! І це після того, як апеляційний суд сказав, що моя заява складена правильно! Я мовчати не збиралася й написала таку заяву, в якій висловила все, що думаю з цього приводу. І тоді суддя Б. виносить ухвалу… що я подала не до того суду і справу потрібно розглядати в Окружному адміністративному суді міста Києва. А спочатку вона цього не бачила? В Кодексі адміністративного судочинства є стаття, яка не передбачає спору між підсудністю, тобто якщо один суддя вирішив, що це справа іншого суду, то той, інший суд уже зобов’язаний прийняти справу до розгляду. Тож справу до розгляду прийняли. Я приїжджала на судові засідання, виступала й дуже дякую Юрію Бобровніку за те, що він знімав мої виступи на відео й викладав їх в Інтернет для загального доступу. Саме в цьому суді я дізналася, що оцінка впливу на навколишнє середовище, яку від нас приховували, чомусь існує у двох варіантах. Один варіант знаходиться в Господарському суді, а з другим варіантом я ознайомилася саме в цій справі. Це було для мене чергове відкриття: титульна сторінка однакова, а зміст різний. І чому суд у цивільній справі не захотів витребовувати оцінку впливу на навколишнє середовище? Так от, Окружний адміністративний суд Києва відмовив мені в задоволенні позовних вимог. В апеляційній інстанції мені також відмовили й залишили рішення першої інстанції в силі. Юрій Бобровнік зробив відео розгляду й цієї апеляційної скарги, за що я йому теж дуже вдячна. На цьому відео видно, як мене «пресували», як намагалися збити з пантелику, як дуже не хотіли слухати. Коли мені відмовили, я подала касаційну скаргу у Верховний Суд України. Вона прийнята до розгляду.
• Є ж іще одна касаційна скарга?
• Я коротенько розповіла про свій тернистий шлях до правосуддя. За цей час ТОВ «Югенергопромтранс» вводить в дію свою теплоелектростанцію й отримує дозволи. Спочатку отримує один дозвіл на викиди забруднювальних речовин, потім, через деякий час – другий. І ось ці обидва дозволи я оскаржую в Окружному адміністративному суді Києва. Цей суд вирішив уже розглядати мої справи в порядку письмового провадження, тобто без виклику сторін. Таке ж рішення прийняла й апеляційна інстанція, коли мені знову прогнозовано відмовили в задоволенні позовних вимог. Це щоб обмежити мої можливості при аргументації. Тож одну касаційну скаргу щодо скасування дозволу на викиди забруднювальних речовин в мене Верховний Суд уже прийняв. Четверта справа – по другому дозволу на викиди. Вона знаходиться в апеляційній інстанції знову ж таки в порядку письмового провадження. Цікаво, що по дозволах на викиди забруднювальних речовин в атмосферне повітря, яким я дихаю, мені суди відмовляли тому, що мене як мешканки Переяслава це нібито не стосується. Тобто, по суті порушень законодавства суди зовсім не хочуть розглядати справи. Ось такий тернистий шлях до справедливості. Але я продовжую ним іти. Адже я права й доводитиму свою правоту.
• Ви сказали, що боротьба проти ТЕС вимагає значних витрат часу, енергії та коштів. Чи допомагає Вам хтось фінансово?
• Ні. Я витрачаю лише власні кошти. Жодної копійки ні від кого я не отримала.
• Цього літа Вас хтось намагався залякати, влаштувавши пожежу на Вашому обійсті…
• Я вам розповіла про позови в судах. А ще я була заявником про відкриття кримінального провадження щодо будівництва ТЕС. Були порушення законодавства, на які я звертала увагу. Це було 2017 року. Була призначена експертиза, з якою було багато цікавого. Потім я випадково дізналася, що це провадження закрите.  Я звернулася в наш слідчий відділ й отримала постанову про закриття цього кримінального провадження. На цю постанову я написала скаргу. 13 липня 2020 року я подаю цю скаргу, а в ніч із 15 на 16 липня на моє подвір’я кинули дві пляшки із займистою сумішшю. Одна з них загорілася й запалала стіна будинку, а друга потухла. Ще біля моїх воріт поставили похоронний вінок, який принесли з кладовища. Мене вдома не було, чоловік вранці зателефонував, я приїхала, викликала поліцію, була відкрита кримінальна справа. Але розслідування, за великим рахунком, не проводиться. Принаймі, я з труднощами дала свої свідчення. Більше того, справу відкрили не пов’язану з моєю діяльністю як адвоката й активіста, а пов’язали це з тим, нібито у членів моєї родини є борги й такий підпал буцімто зробили кредитори, щоб їм віддали ці міфічні борги. Поліція відкрила провадження за тією статтею, за якою їй зручно. На сьогодні справа нібито розслідується. Я дякую тим небайдужим людям, які викликали поліцію, дали свідчення і завдяки яким мій будинок не згорів.
• Знайомі методи діяльності поліції… Повернемося до боротьби проти ТЕС. Чи не здається Вам, що активістів дуже мало, а основна маса жителів міста байдужа до екології та свого здоров’я?
• Для мене важливо, що вони є, що до них у будь-який момент можна звернутися й отримати допомогу. До слова, історія з підпалом мого будинку активізувала багатьох людей. Ясно, що мене хотіли залякати. Проте я не злякалася, а навпаки, відчула потужну підтримку людей, яким за це дуже вдячна. Жителі міста самі повинні вирішувати, боротимуться вони чи ні. Якщо вони згодні дихати гидотою, якщо згодні, щоб хворіли вони самі та їхні діти, якщо наші річки будуть забруднені, якщо знищаться ліси, якщо підуть мутації, то хай потім не кажуть, що їм хтось винен, що вони не знали. Бо я сама теж не зможу багато чого зробити. Проте для себе я однозначно вирішила, що продовжуватиму боротися. Але якщо деякі переяславці думають, що сидітимуть удома, а я їх захищатиму лише через те, що така активна, то вони повинні розуміти, що мої сили не безмежні. Якщо я не матиму підтримки людей, то, можливо, в мене й не вистачить сил. Я – звичайна людина й не знаю, чи мене переможуть, чи я отримаю перемогу. Але я впевнена в тому, що реальну перемогу отримати можна.
• Багато хто говорить, що колишня міська влада сприяла будівництву ТЕС…
• 17 лютого 2014 року я була разом із колишнім міським головою Тарасом Костіним на Майдані. Він брав активну участь у захисті Майдану. Він там боягузом не був. Для мене це надзвичайно важливо. Звичайно, в мене багато запитань щодо того, як так сталося, що ТЕС була приведена в наше місто. Я знаю, що було багато обману з боку «Югенерго…». Я впевнена, що хтось не додивився, а хтось працював у цьому плані навмисно. Я знаю, як нам «впарювали» цю ТЕС. Але конкретизувати прізвища я не можу. Я адвокат, я звикла говорити фактами. Чому я хотіла піти в депутати? Три з половиною роки я воюю з теплоелектростанцією. Якби тоді хтось роздивився і розібрався в ситуації, цієї ТЕС у нас не було б. Але така ситуація в нас трапилася вперше. У мене теж не було відповідного досвіду. Я його напрацьовувала в боротьбі. Те ж робив і юридичний відділ міської ради, до якого в мене немає зауважень. Звичайно, було б добре, якби досвідчений незалежний адвокат проаналізував усі дії та документи й дав їм оцінку.
• Пані Олено, чому на останніх місцевих виборах Ви балотувалися в депутати міської ради від партії «Пропозиція»?
• Мій вибір був усвідомленим. Я йшла, щоб використати ті надбання, досвід та знання, які я мала й раніше, й отримала в ході боротьби проти ТЕС. Я вже можу працювати в сесійній залі і знаю, де могла б бути корисною. Вибір політичної сили пов’язаний із тим, що на посаду міського голови балотувалася Світлана Помойницька, яку я дуже поважаю. Це надзвичайно сильна, чесна, амбіційна жінка. Ми з нею дуже схожі. Вона теж брала й бере активну участь у боротьбі проти ТЕС. Те, що Світлана Іванівна критикувала Тараса Вікторовича – це її право. Є підстави – хай критикує. А у спротиві теплоелектростанції ми єдині. Я не пішла в «Європейську Солідарність» із двох причин: по-перше, мене туди не запрошували, а по-друге – на виборах мера  я підтримувала Світлану Помойницьку, а не Тараса Костіна. Те, що піти на вибори її попросили люди – вартує дорогого. Вона пройшла виборчу дистанцію надзвичайно достойно. Вона отримала чудовий результат, хоча ми, звичайно, сподівалися на кращий. Ті виборці, які підтримали Світлану Іванівну – це небайдужі люди. І їх багато.
• Що б Ви побажали переяславцям?
• Бути гідними, бути вільними, бути небайдужими.

Бесіду вів Олександр МАТВІЄНКО