Альтернативна енергетика успішно перетворилася на схему “розпилу і відкату” – експерт

У порівнянні з європейськими тарифами, українська альтернативна енергетика як ніби живе на іншій планеті.

Українська солярна (сонячна енергетика) у своїх тарифах разюче відрізняється від європейської. Якщо там в нових проектах ціни ніколи не піднімаються вище 5-6 євроцентів,а то й падають до рівня 2,5-3 центи, тоді як в Україні в нових проектах вони заморожені на рівні 15 євроцентів, пише в своїй статті для DT.UA кореспондент видання Ігор Маскалевич.

Нинішній рік за темпами розвитку відновлюваної енергетики просто шалений. Генеруючих потужностей побудували в півтора разу більше, ніж за всі роки незалежності, разом узяті. За ідеєю, треба радіти. Але є зворотний бік “зеленої” енергетики.

Альтернативна енергетика успішно перетворилася на схему “розпилу й відкоту”. Якщо подивитися на найбільш швидкозростаючу (і найдорожчу) сонячну енергетику у нас і за кордоном, то йдеться про різні планети. Там тарифи “соларників” упевнено падають у нових проєктах нижче 5–6 центів (буває й 2,5–3 центи). У нас до 2030-го фіксуються на рівні 15 євроцентів.

Звісно, усе це заради “інвестиційної привабливості”. Припускають, що інвестор свято вірить, що найбідніша країна в Європі більше десяти років платитиме тариф утричі вищий, ніж, скажімо, у Німеччині. Хоча світ великий, і в ньому повно ризикових гравців. А ще більше банальних спекулянтів, які розраховують вчасно зістрибнути, й авантюристів.

Коли та ж ДТЕК випускала “зелені” облігації (під розвиток відновлюваних джерел енергії, ВДЕ), вона звернулася по аудит до компаній “великої четвірки”. Усі відмовили. Нічого страшного, знайшли компанії простіші, але цілком пристойні. І успішно випустили облігації. Та й запас рентабельності при наших тарифах дуже непоганий. Якщо його знизити навіть удвічі (що малоймовірно), залишиться значно вище, ніж у сусідів. Тож варіанти “перепродати контракт” цілком рентабельні. У найближчі два-три роки на ринку з’являться десятки пропозицій майданчиків під станції ВДЕ із заявленою потужністю на кілька мільйонів кіловатів.

Узаконений саботаж

Загалом уже отримано технічних умов на більш як 10 млн кВт. Хоча за певної наполегливості частину цих “роздач” цілком можна анулювати. Але чи буде вона, ця наполегливість?

Поки ж маємо, що потужність ВДЕ зросте з 2,1 млн кВт на початку року до 5,7 млн — наприкінці. Плюс ще 2 млн кВт збираються додати наступного року.

Усі ну дуже хотіли застовпити місце за максимальними цінами. Потім років через чотири тариф змінюється (менш як на 25%), і навіть обіцяно перехід на конкурентні аукціони. Але історія із впровадженням аукціонів теж іде суто в нашому стилі. Перехід на них успішно відфутболили на два роки, щоб ключові гравці встигли відбудуватися за старими правилами. Що вони й зробили. Саботаж у цілком чистому вигляді й… абсолютно законний. У підсумку старт аукціонів планували спочатку на 2018-й, потім на 2019-й. На виході пілотний аукціон проведуть навесні 2020-го. З досить непоганими шансами зриву.

На “вторинку” невдовзі вийде маса проєктів на продаж (до 3–4 млн кВт) зі значно кращими умовами. Навіщо й кому тоді потрібні аукціони? Не кажучи вже про те, що енергосистемі не потрібні навіть ті обсяги, на будівництво яких уже видано технічні умови.

“Укренерго” оцінювало, що 4,7–4,8 млн кВт — це межа, яку енергосистема може прийняти без істотних ризиків для себе. При проведенні дорогих заходів (кілька мільярдів доларів і років п’ять роботи) можна витягнути й 7,5 млн.

Нагадаю, техумов уже видано в півтора разу більше. Плюс цілковитий “аукціонний” різнобій у позиціях чиновників. “Укренерго”, відповідальне за стабільність об’єднаної енергосистеми (ОЕС), хотіло б обмежитися аукціонами на 950 тис. кВт за п’ять років (причому пів мільйона в стартовий рік). Цифра добре демонструє “ентузіазм” до теми — їм аби розгребти те, що вже видали.

Славетне Держенергоефективності закладається на 3 млн кВт у ті ж п’ять років. На енергосистему їм плювати, ну от зовсім. Там готові обізвати інвестицією будь-що, — аби була гарна цифра. І взагалі-то вони праві. Стабільність енергетики — не їхня зона відповідальності. А от залучення інвестицій — “позитивний маяк”. Тож навіть проєкт надпотужної СЕС біля Чорнобиля, ефектом якого була б дестабілізація енергосистеми Києва з одночасним стрибком цін, одержав там повний “одобрямс”.

Справедливості заради зазначу, що тодішній голова Асоціації відновлюваної енергетики, а нині міністр Олексій Оржель був значно скептичніший, кажучи, що потрібні розрахунки наслідків. Поки що охочих профінансувати поблизу ЧАЕС установлення панелей на 1,2 млн кВт не знайшли. Сильно побиватися через це навіть не хочеться.

Розбір зальоту

Нині пан Оржель уже міністр, і вигрібати наслідки “ударного року” доведеться і йому особисто. Офіційна позиція: “Бачимо досить великі потужності, збільшення встановленої потужності ВДЕ, що не може не тішити. Однак треба говорити відверто, — те фінансове навантаження, яке створює цей напрям, усе ж таки є надмірним. Насправді є певне перестимулювання відновлюваної енергетики.

Для нас дуже важливо збалансувати це питання, і для нас дуже важливо зберегти інвестиційний клімат, але при цьому дати довгостроковий сигнал інвесторам: Україна в жодному разі не відмовляється від розвитку відновлюваної енергетики, однак ми маємо намір розумно й збалансовано розвивати цей напрям”.

Усе правильно. Але запитання: на скільки саме “перестимульоване”? Міністерство пропонує власникам альтернативної енергетики погодитися на зниження сонячного тарифу на 15–20%. Вітрогенерації, де він від початку нижчий (близько 10 євроцентів), хочуть його зрізати на 10%. Натомість подовжити терміни дії спецтарифів. Зрозуміло, що повної згоди з такими заходами не буде, їх хочуть запровадити “за умови згоди 50% компаній на ринку”. Тобто частину просто поставлять перед фактом.

“Сонячні” інвестори категорично проти. Уже проведено масу конференцій з розповідями, як це все недобре і б’є по іміджу. Це чиста як сльоза правда. Погано й б’є. Просто різати їхні “хотілки” треба було років на два раніше. Але тоді той самий Ахметов був пріоритетним партнером у пана Порошенка, а різке зростання впровадження ВДЕ для наших чиновників було справою майбутнього. А тут аби в кріслі пів року всидіти.

І, судячи з виступів, більша частина спікерів гадки не має, що це таке — енергосистема. До речі кажучи, це реально не їхня справа. Вони юристи й фінансисти. Контроль — обов’язок юрби українських чиновників, які мали цей процес координувати та обрізати жадібність.

Але чиновники — теж люди й теж хочуть їсти. Або влаштуватися після звільнення на гарну роботу в ту чи іншу бізнес-групу. Як і депутати. До слова, базова ставка голови того ж Держенергоефективності не доходить і до тисячі доларів. Це у людини, від рішень якої залежали проєкти на десятки мільярдів доларів.

По суті крайнього просто немає. “Укренерго” заборонити видавати техумови не може, у Держенергоефективності — свої завдання, у колишнього Міненерговугільпрому — свої, у міжнародних донорів — теж. Тим більше “зелена” енергетика — це “модно, стильно й проєвропейськи”, і виступати проти її розвитку… ризиковано.

За іронією долі, так само в нульових роках починалося в Іспанії. Там супервигідні тарифи видали, розраховуючи, що побудують СЕС на 400 МВт. Вчасно скоригувати процес не змогли, і побудували майже вдесятеро більше, створивши дике навантаження у грошах. Різати довелося з кров’ю, з переглядом тарифів заднім числом. Хоча в цілому розібралися, заощадивши десятки мільярдів євро. Ціна такого рішення — десятки позовів. Хоча програли не дуже багато (до мільярда євро). Цікаво, що іспанці пропонують потерпілим компенсацію у вигляді тарифу з… 7,5-відсотковою рентабельністю. Вважають, що цього цілком вистачить.

Про “сонячні” гроші

У нас усе буде складніше. По-перше, “зеленка” — це гарна й смачна годівниця. Окупність тієї ж “соларки” у межах 5–5,5 року. Реально можна й менше, тому що частину обладнання купують із непоганими оптовими знижками.

Для порівняння: у традиційній енергетиці окупність у рази довша. Окрім того, держава взяла на себе валютний ризик — “зелені” ціни прив’язані до євро. Краса та й годі. В одному з документів Міненергоекології зроблено приблизний розрахунок, у скільки це обійдеться: “Прогнозований обсяг виплати за е/е, вироблену станціями за “зеленим” тарифом, у 2020 р. складатиме близько 1,8 млрд євро (з ПДВ). А з 2021р. — понад 2 млрд євро щорічно… протягом наступних 9 років. Що перевищує виплату НАЕК “Енергоатом” за 55% виробленої електроенергії в цінах 2018 р.”.

Тож ціна питання — два десятки мільярдів євро (без ПДВ — більш як 16 млрд). При цьому за останні п’ять років в усі ВДЕ вкладено близько 4 млрд євро. Враховуючи досить скромні витрати на обслуговування (кредити — це інша справа), цілком непоганий вихлоп запланований. Якщо чесно, за євростандартами, витрати скромні. У Німеччині щорічно дотують ВДЕ мільярдів на двадцять, у Франції, Італії цифри менші, але сума в 5–6 млрд євро дотацій на “зеленку” нікого не лякає (повторюся, тарифи там значно нижчі).

Проблема в тому, що у нас бідна країна, і грошей на викидання просто немає. Причому немає вже зараз. Дефіцит коштів “Гарантованого покупця” на наступний рік оцінюється приблизно в 600 млн дол. Є й більші цифри. ДТЕК, наприклад, оцінювала дефіцит майже в мільярд.

У принципі в тому, що “зелені” паразитують на фінпотоці НАЕК “Енергоатом” і менше “Укргідроенерго”, ніякої таємниці немає. Це цілком офіційно закріплено серією рішень уряду. Терміна “паразит” там немає, але атомників урізано по самі вуха.

І все б гаразд, але “розкуркулювати” їх більше не вийде. Атомники, виробивши більш як половину енергії країни, одержали за неї за тарифом у шість разів нижчим від “зеленого”. У них найнижчий тариф у світі, у рази нижчий від сусідського.

З ГЕС теж багато не візьмеш. Тим більше, що вони мають хоч якось балансувати енергосистему. До речі, припущення, що “зелені” братимуть участь у балансуванні енергосистеми, а не тільки її пилятимуть, викликає стогони про погіршення “інвестиційного клімату”.

Однак когось “розкуркулювати” треба. Залишається улюблене населення, якому й збираються підвищити тариф. В ідеалі — зростання аж у три рази. За розрахунками, це дасть на рік до 55 млрд грн, тобто ті самі відсутні мільярди євро.

Зробити це задоволення одномоментним не ризикують, і процес хочуть розтягти років на три. Захват десятків мільйонів жителів від перспектив заплатити за імпорт китайських енергопанелей (“соларка” у нас — це майже тотальний імпорт) легко передбачуваний. Знову ж, не всі ці гроші підуть “зеленим”. Підвищення тарифів на електроенергію буде поступовим, а гроші “зеленці” потрібні одразу.

До речі, офіційних прогнозів її розвитку (і прорахунків наслідків) майже немає. А частина, зроблена “аби відскіпатися”, з помилками.

Інститут загальної енергетики нещодавно проводив попередню презентацію. Те, що він видав, мало настільки сумний вигляд, що особливо коментувати не хочеться. Основна ідея — “широко заплющити очі” й уявити, що “зелені” згинуть самі по собі. На виході бадьора заява про десять тисяч перелічених сценаріїв, гімн вугіллю, ворожість до імпорту й повне нерозуміння ринку. Документ рівня “дитяче лепетання на галявині”. Виявилося, що погода (на добу наперед) нині не прогнозується. Датчани (або румуни), що прогнозують вітробаланси з точністю до 5%, сильно цьому здивуються.

Замість розповідей про тисячі варіантів прикинули б, де потрібні балансуючі потужності (ті ж акумулятори) і скільки вони коштуватимуть. І хто й скільки платитиме. Хотілося б вірити, що на фініші дослідження трохи доведуть до пуття. У презентації питання грошей старанно оминули. Раніше озвучувалося, що введення нового кіловата таких потужностей — це 750–1000 дол. За розрахунками Міненергоекології, до 2021 р. потрібно до 2000 МВт нових маневрених потужностей (газових або газопоршневих) і до 500 МВт акумуляторів. Тобто разом виходить 2 млрд дол. Можливість шукати такі гроші “інвестори” люб’язно надали державі.

Та головне — час. Нові сонячні потужності почнуть працювати вже наступної весни (узимку СЕС майже стоять). Маневрені потужності у великих обсягах — добре якщо роки через три. А поки що енергосистему похитає.

Кумедно, але зростання виробництва з альтернативних джерел і Міністерство енергетики й захисту довкілля, і “Укренерго” дружно вважають проблемою. Та й самі “зелені” ним не надто хваляться, упираючи більше на викиди вуглекислого газу.

Енергосистема у нас стара й негнучка. Нестабільна енергія від відновлюваних джерел б’є по її стійкості. Як милий бонус — з одночасним зростанням витрат на купівлю струму. “Зелений” тариф потрібно оплачувати незалежно від того, потрібна електроенергія чи ні. А оскільки реальної потреби в новій енергії країна не має, намічається витіснення дешевої атомної енергії (по 57–70 коп.) дорогою альтернативною (по 3,5–4 грн). Економіка тут просто відпочиває.

Уже озвучувався такий розрахунок, що при збільшенні “зелених” потужностей до 7,5 млн кВт доведеться виключити до шести атомних блоків і… збільшити виробництво на ТЕС потужністю 2,8 млн кВт. Іншим словами, викиди газів… зростуть. Що трохи так суперечить “політиці декарбонізації енергетики”. Плюс ТЕС потрібні високоманеврені, тобто знадобиться і імпортний газ. При цьому на потужність 7,5 млн кВт “зелені” можуть вийти вже через рік, до кінця 2020-го.

Справедливості заради зауважу, що модернізувати енергосистему потрібно буде в будь-якому разі. Але робити це доведеться в авральному режимі й умовах, коли десятки мільярдів гривень у буквальному сенсі висмоктуватимуться в нікуди. До того ж, на відміну від Європи з потужними лініями електропередачі між країнами, у нас вони фактично майже тільки з Росією й Білоруссю. Власне, саме росіяни й тримають зараз частоту в нашій мережі. А за планом у нас в 2022–2023 рр. від’єднання від них і перехід у європейську енергосистему. Наскільки це реально з таким баластом і кому ми там будемо потрібні у разі розбалансу, питання цікаве.

Уже пророблявся варіант оренди високомобільних генераторів за кордоном. Коштує це зовсім недешево. Називається — припливли. А всього-лиш треба було вживати заходів не зараз, а кілька років тому. Але люди ліпили схему. Кожен свою. І зліпили.

На виході навіть нове енергоекологічне міністерство від таких перспектив у легкому шоці. “Зеленку” спробують хоча б трохи пригальмувати й упорядкувати. Передбачається й запровадження 100-відсоткової відповідальності за небаланс усіх ВДЕ. Ще 5 млрд грн планують одержати за рахунок нового податку на викиди вуглекислого газу. Плюс ексобленерго (оператори системи передач) скасують субсидування технологічних втрат (це дасть 6,4 млрд грн).

Однак це все — закрити діри цього року. Дозволів на створення нових “зелених” потужностей отримано занадто вже багато. На розгляді перебуває заявок на 6,2 млн кВт потужностей на найближчі роки. А це зовсім інші потреби в грошах, десь удвічі більше. До речі, хотілося б почути офіційні дані.

У підсумку навіть “прозелене” міністерство хотіло б провести анулювання договорів на одержання “зеленого” тарифу для станцій, які не буде введено в експлуатацію до кінця 2020-го — для вітрових і до 1 квітня — для сонячних. Ні в кого із “зелених” це захвату не викликало (вони реально втрачають гроші).

Є варіанти й жорсткіші. Так, у парламенті обговорювався новий податок на існуючі станції (спеціальний збір з виручки до 2030 р.) плюс податок на існуючі станції до місцевих бюджетів (2–3% від доходу). Щоправда, шанси на їх проходження примарні. Це швидше можливо, якщо систему упустять, а населення й підприємства посидять якийсь час без світла. До цього лобісти успішно їх провалять. Як завалили й забалакали 2018-го.

З іншого боку, у тих же Іспанії, Італії, Чехії, Польщі та інших країнах посилення умов для ВДЕ відбувалося не за один день, а хвилями. Тож ми цілком у тренді.

Поки що Міненергоекології створило робочу групу для переговорів про тарифи. Згадується управлінський анекдот: “Хочеш забалакати справу, створи РГ”. Прем’єрові вочевидь треба загнати наших чиновників (різних відомств) у кімнату, зачинити, не годувати. Воду, напевно, варто давати, але помірковано. Нехай погодять позиції. У Римі подібна “найкраща світова практика” працює. Заодно схуднуть.

Із плюсів: зараз Міненергоекології виклало в себе на сайті модель розрахунків варіантів тарифів та їх наслідків. Реально гарна річ. Узагалі, що прозоріше буде розкрито проблематику, то краще. Безболісних рішень уже не буде, цей етап ми пропустили. Хто від жадібності, хто від некомпетентності або байдужості. Що ж, дурнів у світі завжди вистачало, ми точно не перші. Далі будемо розумнішими?