“Собачий вальс” парламенту: для чого ВР планує обкласти українців податком на “живність”?

“Чи не забере собі держава і моїх тарганів?” – іронічно запитує політолог Богдан Петренко. От тільки не треба підкидати державі ідеї, які вона може взяти на озброєння! Бо почуття гумору не працює там, де йдеться про гроші, які ще не експропріювали з кишень громадян. Втім, таргани, клопи та воші поки що залишаються у користуванні українців цілковито безкоштовно. Навіть сезонними комарами можна насолоджуватися, не сплачуючи податок. А от котами, собаками і всіма, хто підпадає під визначення “домашня тварина”, – вже ні. Верховна Рада дуже хоче поставити на облік усю нашу “живність”. Для цього й готує законопроєкт №3796 під назвою “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідального поводження з домашніми та дикими тваринами, які утримуються у неволі”, йдеться на 112

“Діти лейтенанта Брагара”

Встигли вже забути про депутата Євгена Брагара та його пропозицію сплачувати за комуналку собаками? Тоді ми йдемо до вас! У депутатів “Слуги народу”, як у того рабина з анекдоту про здохлих курей, ще багато блискучих ідей. Аж 27 народних обранців, переважно з фракції СН, серед яких, втім, є й одіозний Антон Яценко, зареєстрували законопроєкт, який значно розширює перелік тварин, що підлягають обов’язковій ідентифікації та реєстрації.

Зараз такий перелік затверджує Кабмін, а входить до нього рогата худоба, а також коні, свині, вівці та кози. Але якщо Рада проголосує за законопроєкт №3796, то реєстрації підлягатимуть також і всі домашні, дикі, безпритульні та лабораторні тварини. Тобто коти, собаки, папуги, миші, хом’яки, морські свинки, а ще зайчата або воронята, яких підібрали з переламаними лапами чи крилами, а також більш екзотичні варіанти, скажімо, єноти, сови або їжаки.

Але і це не головне. Крім розширення переліку, законопроєкт пропонує змінити порядок ідентифікації та реєстрації тварин та – увага! – створити посередника для внесення інформації про ідентифікованих тварин до Єдиного державного реєстру тварин. Цю інформацію зможуть вносити лише “агенти з ідентифікації тварин” та лише за допомогою “авторизованих баз даних тварин”.

Хто такі ці агенти? У законі це не прописано. Але, очевидно, головне – обов’язкову ідентифікацію тварин проводитимуть через приватного посередника.

Громадська організація під назвою “Ліга антитрасту” зазначає, що корупційна складова цієї схеми буквально впадає в очі. “Законопроєкт та пояснювальна записка до нього не дають відповіді на питання, навіщо впроваджувати у чинну систему ідентифікації та реєстрації тварин низку посередників. Зайві ланки у відносинах громадян з державною базою даних, яка створена та функціонує за рахунок бюджетних коштів, жодної практичної функції не виконують, а лише створюють високі корупційні ризики”, – зазначає “Ліга антитрасту”.

“Автори законопроєкту №3796 стверджують, що його прийняття не потребуватиме додаткових витрат із держбюджету. Експерти це заперечують. Адже ідентифікація та реєстрація тварин є платними процедурами, а Закон України “Про ідентифікацію та реєстрацію тварин” передбачає обов’язкове відшкодування державою витрат власників тварин на їх ідентифікацію та реєстрацію”, – зазначають правники.

Але, зрештою, і цей закон можна також переписати. Коли йдеться про засоби, за допомогою яких можна наповнити державну скарбницю, гріх розмінюватися на дрібниці. Якщо вже ламати систему, то робити це треба послідовно. Не тільки ж власник чотирилапого друга має отримувати задоволення від його компанії, держава теж має насолодитись цим – зокрема, монетизувавши любов українців до тварин.

Добре забуте старе

Дехто вважає ідейним натхненником законопроєкту №3796 Антона Яценка – депутата, відомого ексклюзивною здатністю робити гроші з повітря. За президентства Януковича він створив “тендерну палату”, яка надавала посередницькі послуги за “допомогу в оформленні документів на тендер”. За Порошенка – зорганізував посередників, які вносили дані про оцінку майна у державну базу. В обох випадках структури були приватними та афілійованими з людьми Яценка.

Однак заради справедливості зауважимо: спроби заробити “на котах – собаках” здійснювали вже неодноразово, і до Яценка вони стосунку не мають. Наприклад, у 2017 році група нардепів зареєструвала законопроєкт №7220, яким українців хотіли зобов’язати чіпувати котів та собак. Так, це дещо інша історія, але з ідеєю тотальної реєстрації тварин її поєднує можливість заробити гроші на їхніх власниках. Бо, згідно із законопроєктом, зa pеєстpaцію дoмaшньoї твapини необхідно заплaтити збіp у poзміpі 170 гpивень.

Дрібниця? Безперечно. Але помножте цей збір на кількість тварин. До того ж законопроєкт передбачав цілу низку жорстких фінансових санкцій: штрафи за усипляння тварин у присутності дітей, штрафи за усипляння вагітних тварин, штрафи за неприбирання екскрементів, за використання тварини для жебракування, за розведення безпородних тварин, за відмову від стерилізації, за продаж котів та собак без документів. Подекуди штрафи сягали 20 тисяч гривень і вище, тож зрозуміло, що введення такого законопроєкту в дію могло стати для держави золотим дном. Але законом цей документ так і не став.

До всього сказаного додамо: кияни вже понад двадцять років отримують платіжки з графою “тварини”, яка означає, що вони доплачують за прибирання прибудинкової території – за “сюрпризи”, залишені своїми вихованцями. І як це узгоджується з новаціями, які можуть запровадити у разі прийняття законопроєкту №3796, поки що незрозуміло.

А Шарика здамо на досліди…

Але у будь-якому разі подібні законодавчі ініціативи недобре виглядають на тлі виборів, які наближаються. А також – на тлі тих податків, які вже сплачують громадяни. Адже Україна лідирує не тільки за темпами поширення коронавірусу, а й за кількістю податків.

Наприклад, для того щоб нарахувати працівнику 10 тисяч гривень “білої” зарплати, роботодавець має сплатити так званий єдиний соціальний внесок (ЄСВ). Відповідно до чинного законодавства, ставка відрахування для всіх найманих працівників одна і становить 22% від фонду оплати праці та підлягає оплаті за рахунок роботодавця. Іншими словами, для того щоб виплатити 10 тисяч, наймач має витратити 12,2 тис.

Однак стягувати податки тільки з роботодавця держава вважає недостатнім, тому вона оподатковує і працівника. Кожен із нас сплачує податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) і військовий збір. Розмір цих податків становить 18% і 1,5% відповідно. Нескладно підрахувати, що на руки найманий працівник отримає вже 8050 грн. Порівняйте цю цифру з тією, яку працедавець витратив на зарплату, – у підсумку вийде, що з моменту нарахування зарплати держава вже “відкусила” від неї третину. Але це далеко не все.

Купуючи будь-який товар у магазині, 16,7% від його вартості ви віддаєте державі. Це горезвісний ПДВ, або, як його називають в інших країнах, податок із продажу. Він входить у ціну практично всіх товарів і послуг, якими ви користуєтесь. А отже, від вашої зарплати в 8,05 тис. грн у разі покупки всіх товарів у магазинах, які платять ПДВ, держава отримає ще 1345 грн. Таким чином, “чистих” грошей залишається 6705 грн.

Але і це не все. Якщо ви п’єте і курите, то платите державі ще більше податків. У кожній пляшці алкоголю закладений акцизний податок. Крім того, акцизний збір стягується при продажу палива. Стосується він не тільки автолюбителів або тих, хто постійно роз’їжджає на таксі. У вартість проїзду у звичайній маршрутці теж входить акцизний збір. У середньому з прибутку кожного громадянина 150 грн. йде щомісяця до державної скарбниці у вигляді акцизів.

Є ще один прихований податок. Він називається рентна плата. Її платять видобувні компанії, які змушені закладати вартість ренти в ціну своїх товарів. За приблизними підрахунками, це ще 100 гривень з людини на місяць. Віднімаємо від 6705 грн акцизи та ренту, і виходить, що “чистими” у людини залишається 6455 грн. Інакше кажучи, близько 47% від суми зарплати держава вже забрала у нас у вигляді податків.

А тепер, якщо законопроєкт №3796 приймуть, власники домашніх тварин мають тримати гаманець напоготові – для того, щоб сплатити ще й за реєстрацію свого улюбленця, а також за потреби сплатити усі штрафи і, звісно, віддати гроші за послуги ветеринара, без якого не обійтися. Тримати вдома мурчика чи гавчика стає надто дорогим задоволенням, зіставним з утриманням корови чи коня. Хоча і за кордоном власникам тварин також доводиться витрачатися на хвостатих.

Як там у них?..

У багатьох європейських країнах, а також у США, Канаді та Японії не існує звичних для нас “пташиних ринків”. Там неможливо купити тварину “з рук”. У більшості держав на законодавчому рівні заборонено комерційну торгівлю тваринами, тож їх можна або “всиновити” у притулку, або придбати в офіційних розплідниках тварин (такі розплідники отримують ліцензію, їхню дільність контролюють державні органи на предмет порушення природоохоронного законодавства).

Звісно, спроби реалізувати “живність” через інтернет і без патенту на такий вид діяльності також трапляються, але такі випадки відслідковують фіскальні органи, які відразу вираховують незаконну оборудку.

Наявність тварини в домі накладає низку зобов’язань на власника. Наприклад, у Франції опікун собаки не має права створювати незручності для оточуючих. Якщо собака постійно виє, гавкає чи поводиться агресивно, і на це скаржаться сусіди, спершу власник сплатить штраф у розмірі 650 євро. А у повторному випадку – розпрощається з собакою або знайде собі інше житло. Саме тому власники собак намагаються пильно стежити за ними під час прогулянки, щоб вони нікого не налякали, – за це теж можна отримати штраф (до 5000 євро). Штраф за те, що власник собаки не прибрав її екскременти на вулиці, становить 850 євро.

Ще жорсткіші правила у Великій Британії. Там ви можете потрапити за ґрати, якщо ваш пес напав на людину. А в Австрії собакам не можна перебувати в магазинах, кафе, на пляжах і дитячих майданчиках. В Іспанії за появу собаки на пляжі власникові загрожує штраф у розмірі 600 євро. А тим часом в Італії, якщо ви вигулюєте собаку менше трьох разів на день, вам загрожує штраф у розмірі 500 євро.

Існує і набір правил, пов’язаних із реєстрацією тварини. У деяких країнах Європи ця плата називається податком, у деяких – ліцензією на володіння. Але суть одна – це щорічний збір коштів із власників тварин за володіння цими тваринами. За відсутність реєстрації передбачено матеріальне покарання – штраф від 100 до 3000 доларів у США або від 100 до 5000 євро в європейських країнах (залежно від виду тварини).

Як бачимо, західний стиль життя теж вимагає витрат на утримання (і, зокрема, реєстрацію) тварин. Однак є принципова різниця між “нами” та “ними”. І полягає вона навіть не в тому, що їхні прибутки (включно із мінімальною зарплатою, наприклад) суттєво відрізняються від наших. Ця різниця – в тому, що в країнах Європи контроль за виконанням правил покладено на державу, і тільки на державу.

Так, у Німеччині поліцейський може зупинити власника собаки та вимагати у нього показати жетон, який підтверджує, що тварина зареєстрована належним чином. А у США фіскали відстежують оголошення про продаж тварин і штрафують за “лівий” підробіток. До речі, на Заході можна також нажити колосальні неприємності через поховання тварини там, де заманеться власникові, а не на спеціально відведених ділянках.

Але ніде у світі, у жодній цивілізованій країні, у відносини тріади “тварина – власник – держава” не втручаються ніякі “фірми-прокладки”, а також жодні приватні посередники. Мабуть, “там” до такого просто не додумалися.

Наталія Лебідь