«ЩОБ ВИРІШУВАТИ МІСЬКІ ПРОБЛЕМИ, ЛЮДИ МАЮТЬ СТАТИ СОЦІАЛЬНО АКТИВНИМИ», — переконана активіст і волонтер Мар’яна ВОЛОШИН
Чисту воду можна знайти не в затхлому болоті, а в бистрій гірській річці. Чисті помисли — не серед байдужих та інертних, а серед зацікавлених та активних. Саме такою є наша сьогоднішня гостя — вже відома читачам громадська діячка Мар’яна Волошин. З нею ми говоримо про суспільне та особисте, про ті проблеми, які хвилюють активних і повинні зачепити байдужих.
— До слова, розкажіть про те знамените засідання НКРЕ…
— Воно відбулося на Маковія, 14 серпня. Нас, активістів, було чоловік двадцять. І ще більше десяти — організована група прихильників ТЕЦ. Ми також хвилювалися, молилися й по дорозі, й під час засідання… Проте враження від цього засідання в мене залишилися позитивні. Завідувач юридичного відділу міської ради Наталія Медведенко сказала про те, про що збиралася говорити я, тому мій виступ вийшов не дуже чітким. А взагалі члени комісії ще не бачили на своїх засіданнях такої кількості представників громади.
Дивне враження справив виступ члена НКРЕ, який саме й презентував це питання. Він сказав, що перевірка порушень не виявила. Проте не помітити такої кількості порушень — це треба вміти! І це при великій кількості звернень на гарячу урядову лінію і в саму НКРЕ. І це при тому, що протокол громадських слухань по «зеленому» тарифу без присутності громади не міг бути, м’яко кажучи, без порушень. Представники інвестора та депутат міської ради, присутні на засіданні, аж сяяли, іронічно посміхаючись до нас. Вони були переконані, що «зелений» тариф у них у кишені. Проте мені до них було байдуже. Коли виконавчий директор ТОВ «Югенергопромтранс» говорив, що про громадські слухання в лютому знали члени виконкому, ми зі Світланою Помойницькою почали гукати, що це неправда, бо ми теж члени виконкому. А його слова про те, що містом керує двадцять активістів, викликали у нас сміх і розрядили ситуацію. Ми ж бо знаємо, хто насправді керує міською радою.
За тиждень перед тим ми, активісти, після суду, що не відбувся, поїхали до обласного прокурора, в Державну екологічну інспекцію та в НКРЕ. Причому, про засідання тоді ще нічого не було відомо. Ми там зареєстрували купу колективних скарг, поспілкувалися телефоном із головою комісії, вживу — з працівницею приймальні, яка реєструвала наші скарги. Тож іще до засідання члени НКРЕ вивчили нашу справу. Але після засідання я стала більше вірити у справедливість. Я казала своїм однодумцям, що не може такого бути, щоб усе і всі продавалися за гроші. Адже ми не продаємося. Тож і у владних кабінетах десь повинні бути такі ж люди, як і ми.
Повну версію інтервю читайте у свіжому випуску газети