Рейдер Іван Винник: з слюсарів – в депутати

Як пройдисвіт з Нової Каховки став представником президентської політсили в парламенті. Як простий слюсар може стати державним мужем? Для цього йому потрібно навчитися брати багатомільйонні кредити, організовувати рейдерські захоплення, створювати підприємства, які ухиляються від сплати податків і не платять зарплату співробітникам. Саме таким шляхом пішов свого часу Іван Винник, колишній генеральний директор ТОВ «Завод будівельних матеріалів №1». І, треба віддати належне, досяг бажаного: сьогодні під ним тепле крісло народного депутата.

Борги віддають тільки боягузи?

 Свій тернистий шлях в стіни парламенту Іван Винник починав слюсарем на Новокаховському електромашинобудівний заводі. Потім несподівано переключився на харчове виробництво, в 98-м став заступник начальника постачання компанії «Чумак». На цьому пристойна частина його біографії закінчується.

 «Напрацювавшись» в постачанні, Іван Винник вирішив піти у вільне плавання і заснувати власний бізнес в сфері торгівлі продуктами харчування і імпорту сировини для сокової промисловості. Фрукти, пасти і концентрати возив з Китаю та Узбекистану. Всі поставки здійснювалися за рахунок кредитів. Очевидно саме тоді він вирішив для себе, що отримання позик саме по собі може бути непоганим бізнесом. Через півтора десятка років, до 2013 року, загальна сума персональних зобов’язань І. Винника перед фізичними та юридичними особами становила близько $ 50 млн

 Але борги стануть непідйомними трохи пізніше. А в 2007 році нинішній народний депутат засновує ТОВ «Завод будматеріалів №1» ( «ЗСМ № 1») на 360 робочих місць потужністю 450 тис. Куб. м бетону в рік.

 Основним кредитором пана Винника був його російський партнер В.К.Зиков, якому на момент будівництва заводу Іван Винник вже був повинен суму $ 7 млн. На етапі будівництва Винник ввів Зикова в оману, стверджуючи, що вклав позикові кошти в завод і обіцяв ввести того до складу засновників. Але, як виявилося, просто «кинув». Згодом, в лютому 2012 року Зиков подав до органів міліції заяву з проханням порушити за фактом шахрайства Винника кримінальну справу.

 Іншим великим кредитором Винника (на суму близько $ 1 млн.) Був громадянин Швейцарії такий собі пан Курт. Який, в результаті, за невиплату боргу через своїх українських адвокатів також подав на Івана Винника в суд позов.

 Співпраця з Вінником виявилося глибоко збитковим не тільки для приватних осіб, а й для великих компаній. Так в 2008 році Альфа-Банк відкрив заводу «ЗСМ № 1» кредитну лінію на суму майже 300 млн грн. на період до листопада 2010 року з подальшою пролонгацією до березня 2013 року. Але позичальник так і не погасив кредит.

 Винник також давав розписки про позику коштів з ЗАТ «Чумак» на суму $ 1 млн. Дол., Але домовленості не виконав; закрив свої особисті боргові зобов’язання перед компанією «Вітмарк-Україна» і практично закрив борг перед компанією «Ерлан» поставками «лівого» газобетону (приблизна сума зобов’язань – близько $ 2,7 млн.).

  Щоб закрити свої особисті фінансові зобов’язання, до кінця 2012 року Іван Винник вивів з оборотних коштів заводу будматеріалів не менше $ 4 млн. Дол. І посадив його в боргову яму. Схеми розкрадання, які Іван Винник відпрацьовував на заводі, відомі ще з часів лихих 90-х: майно підприємства перепродується підставну фірму, та його знову перепродує, а новий покупець – заново продає заводу. В результаті жвавого «господарювання» підприємство загрузло в багатомільйонних боргах перед інвесторами, кредиторами, партнерами, замовниками, персоналом (одним тільки працівникам Іван Винник повинен близько 1,5 млн. Грн.). «Завис» значний борг перед податковою, перед «Херсонобленерго».

 Передбачаючи можливість звернення кредиторів до суду для стягнення з нього боргів, Іван Винник вирішив заздалегідь убезпечити свою власність і приватне майно. Для цього він вчинив як завжди цинічно – 20.07.2009 року фіктивно розлучився зі своєю дружиною Оленою і згодом переписав на неї і малолітню дочку все своє нерухоме майно.

 До речі, сімейні зв’язки, очевидно, грали не останню роль в умінні Івана Винника «викручуватися» їх складних ситуацій. Дядько його дружини – Віктор Петрович Лакізюк не остання людина в судово-прокурорському середовищі: в 2004-2005 рр. працював у Національній академії прокуратури України, в 2005-2007 рр. – У Верховному суді України, а з 2012 року – в Національній школі суддів України.

 Можливо саме завдяки цьому горе-господарник, проти якого був відкритий ряд кримінальних справ (за фактами незаконного виведення активів заводу, ухилення від сплати податків, за незаконне відшкодування ПДВ) в лютому 2013 року за рішенням Каховського суду був звільнений від кримінального покарання за амністією. Офіційно – завдяки наявності малолітньої дитини і поруку колективу заводу, якому він не платив зарплату.

 Рейдерство нижчої проби

 Сума збитків ТОВ «ЗБМ № 1» перевищує 250 млн грн. Винник був відсторонений акціонерами від виконання службових обов’язків. З метою виведення підприємства з банкрутства і відновлення прибуткової діяльності був призначений новий директор Микола Шиян; завод перейменований в ТОВ «Енерджі продакт».

 Однак так просто колишній гендиректор вирішив не здаватися і не знайшов нічого кращого, як організувати рейдерське захоплення підприємства. 31 березня 2014 року через Херсона в Нову Каховку прибув автобус, в якому знаходилося близько 50 осіб, в касках, бронежилетах і формі військового зразка. Спробою захоплення керував колишній виконавчий директор заводу і довірена особа Івана Винника, громадянин Росії, Дмитро Васильєв. Штурм був зірваний згуртованими діями керівництва і колективу заводу.

 25 травня 2014 року Новокаховським міськвідділом УМВС України в Херсонській області було відкрито кримінальне провадження за №12014230070001335 по ст. 263 КК (незаконне поводження зі зброєю, до п’яти років в’язниці) за фактом участі обвинуваченого Івана Винника в рейдерському захопленні підприємства. Здавалося б, на це раз йому так просто не «викрутиться». Але не тут-то було. Г-н Винник знайшов безвідмовний спосіб піти від відповідальності – стати народним депутатом.

 Напередодні позачергових виборів до Верховної Ради він став позиціонувати себе як кандидат від пропрезидентських сил. Після невдалої спроби пройти в парламент на виборах в 2012 році, Винник вирішив використовувати останній для себе шанс уникнути кримінальної відповідальності.

 Вся його кампанія супроводжувалася скандалами. Вони стосувалися не тільки його комерційної діяльності, а й безпосередньо виборчого процесу. Відомо, що ще на минулих виборах 2012-го року спостерігачі фіксували підкуп виборців з боку кандидата по 184-му мажоритарному округу в Новій Каховці Івана Винника.

 У 2014-му «метод гречки», який не спрацював 2 роки тому, виявився більш ефективним. Від імені Винника жителям Нової Каховки вручали продуктові набори, де крім листівки кандидата містилися пакет чаю, пляшка соняшникової олії, пакет цукру, пачка борошна та гречаної крупи, а також аптечка з медпрепаратами першої необхідності.

 Так з другої спроби Іван Винник все-таки став депутатом Верховної Ради від 184-го мажоритарного округу. Тут би йому і заспокоїтися – зітхнути з полегшенням, що став зі шлейфом своїх старих делишек тимчасово недоступний для правоохоронної системи, і спробувати зробити щось корисне для своєї країни. Але цього йому здалося мало.

  «Бізнес» на депутатських запитах

 Згідно з оприлюдненою на сайті парламенту декларації за 2013 рік, Іван Винник порівняно небагатий. Всі доходи його та родини – це 80 тис. Грн. матеріальної допомоги невідомого походження. Однак Іван Юлійович зумів придбати BMW 750 за 800 тис. Грн. Для таких витрат потрібні нові стабільні доходи (а не депутатська зарплата в 6 тис. Грн.) Очевидно тому Новокаховський рейдер взяв на озброєння бізнес депутатських запитів.

 Будучи секретарем Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони (!) Іван Винник, пропонує зацікавленим «послуги» у напрямку запитів до Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Міністерство оборони, Мін’юст, Державну пенітенціарну службу, ДАІ тощо За даними співробітників апарату комітету, вартість запиту, яку оголошує Винник потенційному клієнту (залежно від складності) становить від 10 до 25 тис. Доларів. Тема запитів – «жахливі» перевірки бізнесу в обхід прямої заборони прем’єр-міністра. Як то кажуть, «горбатого могила виправить».

Сьогодні той факт, що такий діяч як пан Винник «не києм, то палицею» все-таки проліз в український парламент, викликає цілком виправдані побоювання. Що хорошого наша держава може очікувати від цього фахівця з неповернення кредитів і накопичення боргів, який з місцевого Каховського-херсонського масштабу перейшов на всеукраїнський рівень? Навряд чи законопроектів, спрямованих на реформування старої системи або боротьби з корупцією.

люстратор