Не треба ілюзій! Україна застрягла в “Долині смерті”

Головна проблема (помилка) української політики – це бажання пройти колосальний шлях непоспіхом, маленькими кроками

Не треба ілюзій! Серед постсоціалістичних країн (Польща, Чехія, Словаччина), а також тих, що вийшли з революцій чи військових протистоянь (Хорватія, Словенія, Грузія) – Україна займає останнє (!) місце, якщо прогрес реформ вимірювати за динамікою ВВП. Навіть, якщо зробити цілком розумну поправку на результати російської агресії і збільшити ВВП України на 20%, то це не допоможе їй піти з останнього місця. На графіку (див. нижче) добре видно відсутність будь-якого прогресу в Україні в останні десять років. По суті справи, це десятиліття виявилося втраченим.

.jpg_08

Головна проблема (помилка) української політики – це бажання пройти колосальний шлях непоспіхом, маленькими кроками. Відвертих помилок у політиці небагато, але швидкість перетворень настільки мала, що маховик перетворень ніяк не набере таку швидкість, щоб зробити ці перетворення незворотними. Таке відчуття, що українські політики думають, ніби в їх країні основний закон діалектики – перехід кількості в якість – не працює.

Ця неквапливість була добре видна після розвалу СРСР. Україна останньою з країн Східної Європи завершила трансформаційний спад – перехід економіки до зростання почався тільки в 2000-му році. Вікно можливостей, надане «помаранчевою революцією» виявилося просто незатребуваним, так і друга така можливість, після Евромайдану, схоже, теж прослизає між пальців.

Ця неквапливість була добре видна після розвалу СРСР. Україна останньою з країн Східної Європи завершила трансформаційний спад

Якщо говорити про те, що Україна не робить з того, що повинна була б, то це:

1. Земельна реформа з введенням повноправної приватної власності на землю;

2. Радикальна реформа управління компаніями з державною участю, щоб прибрати їх з рук чиновників та їх друзів;

3. Реальна боротьба з корупцією на найвищому політичному рівні.

Якщо вірити статистиці, то в 2016 році ВВП України був майже на 15% нижче ніж у 2013-м. Міркувати про терміни повернення до 2013-го складно через політичну ситуацію. Якщо “спростити” її, припустивши, що ні Крим, ні окупована частина Донбасу не повернуться в Україну протягом найближчого часу, то на рівень 2013 р. інша частина країни вийде через два роки – для цього економіка має зрости на 5-6%.

Щоб наздогнати «аутсайдерів» (Болгарію або Румунію), Україні знадобиться 10 років. Але для цього треба добряче потрудитися. Як мінімум, істотно більше, ніж урядам цих країн, які теж мріють про світле майбутнє. Наздогнати Польщу, боюся, на життя одного покоління (25 років) не вдасться – все-таки ця країна успішно розвивалася останні 25 років, а Україна весь цей час, чесно кажучи, перебувала в стані стагнації. А втрачений час повернути неможливо.

Реформи, які проводили уряди зазначених вище країн, спочатку мали різко негативні наслідки (інфляція, безробіття тощо). Потім вони швидко вибиралися з цієї «Долини смерті». Які б ви назвали приклади, коли підйом з отакого дна відбувався досить стрімко, так що населення не встигало повністю розчаруватися в діях влади, і який є свіжий приклад, де великі надії звалилися через те, що реформи проводилися дуже повільно, не помітно, а то й зовсім не проводилися? Де Україна в цій шкалі?

«Долина смерті» була у кожної з постсоціалістичних країн, і вона була пов’язана з необхідністю відновлення макроекономічної рівноваги (тому й інфляція) і структурної перебудови економіки, в якій було багато непотрібного або штучно підтримуваного. Успішні країни (Польща, Чехія, Словаччина) пройшли цей етап за 3-4 роки. Менш успішні – за 5-6 років. Неуспішні – Україна – застрягла в ній на чверть століття. Дехто (Хорватія, Угорщина, Болгарія) після кризи 2008 року потрапили в болото стагнації, яке нічим не краще «Долини смерті».

Однак неправильно говорити про зруйновані надії – історія не забіг на 100 метрів, де на фініші є переможець і переможений. У житті країни постійно змагаються між собою, і ніхто не може «спочивати на лаврах» вчорашніх успіхів, розраховуючи, що перше місце збережеться за ним назавжди. А тим, хто відстає, сьогодні певною мірою простіше приймати правильні рішення – є десятки прикладів успішного або не дуже розв’язання відомих проблем, – що дозволяє йому набирати більш високу швидкість руху вперед і, отже, стає більш привабливим для інвесторів і скорочувати відставання від лідерів.

Сергій Алексашенко, російський економіст,  колишній заступник голови центробанку РФ, старший науковий співробітник Інституту Брукінгса