Куди Україну ведуть кредитні транші МВФ?

У тому, що реформи нашій країні потрібні, звісно, не має жодних сумнівів. Проте вся різниця – в підходах та постановці мети. МВФ диктує нам умови, виходячи не з зацікавленості підвищити соцстандарти в Україні та поліпшити якість житті її громадян – як будь-який кредитор, він просто хоче мати гарантії в платоспроможності боржника та розраховувати на повернення своїх коштів. Усе інше для нього є маловажливим та другорядним.

Тому уявлення, що МВФ, як добрий чарівник, роздає гроші направо й наліво, допомагаючи злиденним країнам та стимулюючи їх до розвитку, – є не більше, ніж міфом, який зручно транслювати в свідомості суспільства, щоб вищевказані кліше сприймалися безапеляційно та апріорі.

Проте МВФ дає країні типову схему подолання кризи, яку пропонує всім країнам-боржникам, а наскільки вона адаптується в тих чи інших реаліях – мало кого цікавить. Як приклад, два роки тому Фонд поставив перед Україною вимогу: подолати дефіцит НАК «Нафтогазу» та встановити економічно обґрунтовані тарифи. У тому, що наші чиновники під цим приводом встановили вдвічі завищені тарифи, чиновники Фонду розбиратися, зрозуміло не будуть. .

Не афішують наші високопосадовці й того, що від 1965 року майже половина з усіх прокредитованих країн не поліпшила стану своєї економіки. Більше того, 32 країни стали ще біднішими, ніж до початку співпраці з Фондом, а реформування деяких (зокрема, в Африці та Латинській Америці) взагалі призвело до їх банкрутства.

У цьому матеріалі ми розповімо вам, які наслідки за останні десять років саме для України мала співпраця з Міжнародним  валютним фондом.

Як розхитувало гривню?

Починаючи з 1996 і до сьогодні гривня здешевіла в 12,5 разів. Щоразу це було пов’язано з наданням чергового траншу МВФ. Так, із 1996 по 1998 рік ми отримали $ 1,887 млрд кредитів для підтримки курсу власної нацвалюти та фінансування дефіциту платіжного балансу України, а курс гривні миттєво впав із 1,75 грн до 2,60 грн.

Йдемо далі – у 1998-2001 рр. було надано $ 0,575; падіння гривні не змусило себе довго чекати, і вже в 1999-му українці купували долар по 4,32 грн, а вже за рік – по 5,48 грн. Правда, у 2001 році курс вдалося дещо знизити – до 5,37 грн за долар. Тим не менше, за цей період наша національна валюта знецінилася вдвічі (більш ніж на 205 %), а якщо порівнювати з 1996 р., то на всі 305 %.

Що цікаво, протягом п’яти років – із 2002 по 2007-й – Україна не отримувала кредитів від Фонду, і гривня характеризувалася відносною стабільністю: ми ввійшли в 2008-й рік із курсом 5,05 грн за долар.

Найбільший кредит на суму понад $ 10,5 млрд держава отримала у 2008–2009 рр., але й курсові «плоди» не забарилися – долар стрибнув до 8,04 грн, відповідно гривня знецінилася ще в 1,5 рази.

Черговий кредитний транш – понад $ 3 млрд у 2010–2012 році, і курс гривні знову дещо просів.

Протягом 2013 року Україна взяла тайм-аут на кредити МВФ і ситуація на монетарному ринку дещо стабілізувалася. Це рік був останнім, який ми запам’ятаємо з більш-менш стабільним і вже таким недосяжним курсом у 8 грн за долар. Наприкінці квітня 2014 року МВФ схвалив рішення про надання нашій країні $ 17 млрд – у травні 2014 року було отримано $ 3,2 млрд, у вересні – ще $ 1,4 млрд. Далі – мабуть, всім відома історія з курсовою турбулентністю. Перші керівники країни свідомо відправили гривню в «приречений рейс», за час якого її вартість знижувалася до 10, 15, 20, 30 і навіть 40 грн за долар. Наразі Нацбанк закріпив за «зеленим» майже 25 грн, але позиція національної валюти є й надалі дуже хиткою.

«Не треба недооцінювати вплив кредитів МВФ на стабільність гривні. На кожному етапі кредитування курс гривні просідав. Крім того, що важливо, і про що часто мовчать чиновники: ні однієї гривні не було витрачено на підтримку та модернізацію виробництва – гроші Фонду не запускаються в реальну економіку, а лягають у золотовалютні резерви, йдуть на покриття дефіциту або ж погашення попередніх боргів», – вказує керівник «Публічного аудиту» Максим Гольдарб.

Тобто, за його словами, ми отримуємо замкнене коло: Україна бере кредити, щоб нібито стабілізувати національну валюту, насправді отримує ефект ноцебо й тільки погіршує свій стан. Станом на 1 листопада 2014 року обсяг золотовалютних резервів нашої країни становив понад  $ 12,5 млрд, хоча місяцем раніше він сягав ще понад $ 16 млрд. Міжнародні резерви лише за місяць скоротилися на $ 4 млрд, частина з яких пішла на покриття боргу «Нафтогазу України», ще частина – на інтервенції НБУ з підтримання стабільності гривні. Результат – нульовий, бо курс валюти тоді підвищився з 13 до 16 грн за долар, а  $ 4 млрд золотовалютних резервів країна не дорахувалася.

Провал із основними макроекономічними показниками

Простежте динаміку: у 2014 році ми отримали $4,6 млрд, тим не менше, основні кити, на яких тримається мікроекономічний вимір, показали суцільне падіння: ВВП – на 4,6 %, капітальні інвестиції – понад 25 %, експорт – майже 10 %, імпорт – понад 25 %. Інфляція за підсумками року сягнула позначки в 20 %.

У 2015 році ситуація докорінно не змінилася: ВВП знизився ще на 10 %, експорт – на 24 %, імпорт – 12,1%; інфляція досягла рівня 47 % від початку 2014 року.

Борги заради боргів: яке майбутнє готують Україні?

Станом на сьогодні Україна заборгувала перед МВФ майже $ 10 млрд. У цьому році ми маємо паузу у виплаті  за боргами, але вже наступного року повинен відбутися перший платіж на $ 1 млрд; у 2018 р. – ще $ 2 млрд, а якщо протягом цього року отримаємо гроші в борг, суми й відсотки за ними збільшаться.

Наразі основна частина всіх грошей із нової програми йде на погашення старих боргів. Недарма МВФ часто приурочує свої транші до чергових великих виплат за зовнішнім боргом, принаймні так було торік.

Поряд із безглуздим та безсистемним нарощенням боргів викликають спантеличення дії, які вживає Уряд. Так, у вересні минулого року ВР із подачі Мінфіну прийняла закони про реструктуризацію боргів України, які дозволяють розраховуватися не лише грошовим, а будь-яким майном України – всіма активами, що є в нашій країні. Крім того, і цього ніколи не було в історії незалежної України, іноземні кредитори зможуть претендувати на частину виробленого українцями ВВП.

«Складається враження, що перші особи нашої держави навмисно обирають таку тактику поведінки в кредитних іграх із МВФ, аби поставити Україну в становище цугцвангу»,  – вважає Гольдарб.

Куди Україну ведуть кредитні транші МВФ?

Де шукати джерела росту економіки України ?

Уряд України вважає кредити МВФ панацеєю від усіх бід. За скільки ми торгуємося — пару мільярдів доларів? І при цьому українцям навіть не афішують альтернативи, а вони є! Депутат Бундестагу Вельман, наприклад, заявив, що Україна може отримати від Німеччини понад 100 млрд євро, але з умовою: такий «План Маршалла» можливий тільки за умови справжніх реформ, не показових, не косметичних —реальних.

«Народу України немає сенсу очікувати надходження кредитних грошей від МВФ, тому що на добробуті людей ці гроші не позначаться. Треба називати речі своїми іменами: за час після Майдану Україна отримала досить чималі, за словами наших чиновників, кошти від Фонду. Хтось відчув зміни на краще? Ні. Скажу більше: на сьогодні Україна зіткнулася з безпрецедентними викликами, які потрібно вирішувати негайно, якщо ми хочемо зберегти цілісність країни: мінус 700 українців в день; зменшення платоспроможності кожного громадянина в 4 рази; шестикратним зростанням цін на газ для людей і тарифів; триразовим ростом цін на продукти харчування та ліки; триразовим знеціненням гривні та заощаджень людей; розвалом банківської системи; зниженням наполовину експорту та імпорту; новими податками на ліки й війну; продажем стратегічних об’єктів; розгулом злочинності. До всього, Україна вже перетворилася з суб’єкта в об’єкт міжнародної політики», — констатує Гольдарб.

Фахівець бачить такий рецепт для виведення економіки з кризи: комплексна й радикальна податкова реформа – насамперед створення в Україні  податкового раю. «Під іншим соусом Україна зараз грошей не отримає, а первинна у нас завжди економіка», – нагадує спеціаліст.

Крім того, за словами Гольдарба, Рада має ухвали ухвалити привабливі інвестзакони; гарантувати недоторканність права власності – у жодному разі не можна пропускати законопроекти про досудове рейдерство, вилучення активів і власності у людей без вироку суду. Врешті, потрібна реальна децентралізація регіонів, яка якісно сприятиме покращенню їх ділової активності.

«Всі останні роки Україна виживає завдяки інерції, але й це скоро припиниться, якщо вже зараз не наводити лад у власній країні. Вітчизняні високопосадовці нарешті повинні почати мислити в координатах перш за все потреб українського народу та вигоди для України, а не робити кожен свій крок виключно в угоду іноземним кредиторам. Зараз же ті, хто називають себе державними діячами, поводяться як звичайні комерсанти. Вони ведуть країну до тотального розпродажу її активів уже в  досяжному майбутньому», – резюмує Гольдарб.

Источник: domik.ua