Чи потрібно декларувати, де навчаються й лікуються чиновники та їхня рідня?

На минулому тижні в українському парламенті був зареєстрований досить цікавий законопроект, яким планується зобов’язати чиновників різних рівнів декларувати витрати на освіту та медицину стосовно себе та своїх близьких.

З одного боку, така ініціатива цілком логічна та виправдана – адже українці мають право знати, де навчаються та лікуються можновладці. Однак є досить багато спірних нюансів.

Головним героєм цього матеріалу став законопроект №6434 “Про внесення змін до статті 46 закону “Про запобігання корупції” щодо внесення до декларації даних про лікування та/або навчання осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх близьких осіб”, який був зареєстрований у Верховній Раді 11 травня поточного року.

Здавалося б, удосконалення законодавства – це завжди на краще, якщо, звісно, пропозиції щодо змін адекватні.

Проте у даній ситуації маємо той рідкісний випадок, коли ніби і пропозиції адекватні – але не зовсім прийнятні.

Отже, яку проблему вбачають і яким чином пропонують її вирішити автори законопроекту?

З пояснювальної записки до нього випливає, що основну несправедливість законотворці ідентифікують як той факт, що в той час, коли влада своєю бездарною політикою вбиває вітчизняні освіту та медицину, – себе та своїх дітей можновладці навчають та лікують за кордоном.

“Ганебне явище, коли виконавча та законодавча гілки влади приймають всупереч Конституції рішення про скорочення та знищення системи охорони здоров’я та освіти. Можновладці з усіх засобів масової інформації розповідають, що це робиться в рамках реформи галузі освіти і охорони здоров’я.

Проте чомусь своїх батьків та дітей найвищі посадовці відправляють на лікування та навчання саме за кордон. Невже дітей та батьків можновладців не влаштовує якість реформованих діючою владою лікарень та шкіл?!

Де ж тоді гарантовані Конституцією України рівні конституційні права і свободи? Невже одні громадяни “рівніші” за інших?” – задаються питанням автори законопроекту.

Зважаючи на це, вони пропонують внести до закону “Про запобігання корупції” наступні зміни, відповідно до яких суб’єкти декларування у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, додатково зазначатимуть відомості про дані про місце навчання та/або лікування суб’єкта декларування та/або його близьких осіб:

– дані про надані послуги із лікування та/або навчання (оплачувані чи ні), найменування юридичної чи фізичної особи, які надавали послуги із лікування та/або навчання, із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, або прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи із зазначенням її реєстраційного номера облікової картки платника податків;

– місцезнаходження юридичної чи фізичної особи, які надавали послуги із лікування та/або навчання, час лікування та/або навчання, вартість наданих послуг із лікування та/або навчання.

Такі дані повинні зазначатися незалежно від розміру відповідного видатку на лікування та/або навчання суб’єкта декларування та/або його близьких осіб.

На перший погляд, той факт, що вищезазначені дані можновладці досі не зобов’язані заносити до своїх е-декларацій, виглядає дивно.

Адже, за логікою, якщо вже людина обирає чиновницьку роботу, то вона повинна до ниточки бути патріотом, а значить – не тільки змінювати життя всередині своєї країни, але й тестувати результати цих змін, грубо говорячи, на власній шкірі. У тому числі це стосується навчання та лікування.

Проте в кожної медалі є дві сторони.

Як же виглядає інша? Декілька коротких тез.

Теза 1. Навіть якщо зобов’язати чиновників декларувати витрати на освіту за кордоном – зарубіжну освіту ні в якому разі не можна подавати під соусом якоїсь провини. Адже це нормально, коли людина сама обирає, де їй навчатися за власним бажанням та можливостями. Крім того, багато молодих фахівців після навчання за кордоном повертаються на Батьківщину, де можуть використати набуті знання та досвід для того, аби розвивати свою країну.

Теза 2. Часто рідня політиків навчається за кордоном саме на бюджетній формі. У такому випадку необхідність відображати дані про витрати на освіту ніяк не сприятиме громадському контролю в даному контексті.

Теза 3. Дійсно, лікування може бути найбільш затратною статтею бюджету чиновників, тим паче якщо воно проводиться не в Україні. Проте навіть зважаючи на це, примушення будь-кого – в тому числі і чиновників – до публічного розкриття інформації про медичні діагнози свої та своїх рідних виглядає, м’яко кажучи, некоректно і не гуманно.

Таким чином, на змінах до закону “Про запобігання корупції”, маніпулюючи почуттями розчарованого політиками суспільства, звісно, можна піаритись скільки завгодно.

Проте куди ефективніше буде не висміювати навчання дітей політиків закордоном – а впроваджувати ефективні механізми громадського контролю за тим, аби освітня реформа, як і всі інші, проводились якісно.

Олег Петровець, спеціально для УП