Чекаємо, коли “знову почнеться”: в Донецьк увійшли військові з Росії

Оголошене з 1 вересня перемир’я на Донбасі дивним чином діє на жителів Донецька. Багато хто говорить, що їм зараз ще страшніше, ніж було в ті дні, коли за вікнами стріляли. У мир не вірить ніхто. Про те, що може “початися знову”, в Донецьку говорять впевнено. Додають, що знову з’явилися в Донецьку люди, які запитують, як пройти кудись, і не знають, що потрібно компостувати квитки в тролейбусах. Бойовики активно отримують підкріплення з Росії.

Тиша для Донецька – розкіш. Довга тиша – межа мрій. Ні-ні – та й почуємо натренованим вухом автоматну чергу. Або жорсткий одиночний “бах!” з пістолета. Не розслабляємося. Війна.

У перемир’я, звичайно, ніхто не повірив, тим більше що ввечері 31 серпня із Донецька чого тільки не відлетіло на Авдіївку – і міни, і снаряди, і кулі з легкої стрілецької зброї. Купуючи квіти дітям в школу, донеччани тривожно підкидали очі до неба, в якому недобре шуміло відлуння розривів. Вулицями носилися вантажівки з людьми в камуфляжі, мирні ж готувалися не спати всю ніч і боятися.

Вранці 1 вересня було тихо. І на наступний день. І зараз (6 вересня) тихо. Хоча в темряві вечора все одно хтось робить автоматне “тра-та-та”. Чи то диверсантів ловить, то чи перед дівчатами Хизується.

З “укроДРГ” – диверсантами – зовсім погано. У них ніхто не вірить, навіть вже самі бойовики так званої ДНР. Але в розмовах з мирними обов’язково згадають. Щоб не розслаблялися – війна адже. Адже це диверсанти розікрали завод “Точмаш”, зняли всі тролейбусні дроти на селищі шахти “Жовтнева” і не платять зарплату шахтарям. Це диверсанти шумлять під вікнами, смітять на бульварах і підриваються на мінах в центрі міста. Навіть встановлені самими бойовиками факти, що це їх же несамовиті товариші по службі починають розбирати на частини боєприпаси, через що самі злітають у повітря, не здатні прибрати осад з душ самих недовірливих і довірливих людей – людей похилого віку.

Оголошене з 1 вересня перемир’я дивним чином діє на донеччан. Багато хто говорить, що їм зараз ще страшніше, ніж було в ті дні, коли за вікнами творився воєнне пекло.

– Це може видатися дивним, але я боюся тиші, – каже продавець Дарина Мінакова. – Чомусь на думку спадає анекдот: “Боюся темряви і стоматологів. Тому що невідомо, скільки в темряві стоматологів може сховатися”. Ось і мені невідомо, що там в цій нашій тиші замишляється. І невідомо, звідки може початися знову … “

Про те, що може “початися знову”, в Донецьку говорять впевнено. Все питання лише в тому, коли ж це станеться. До війни звикли, як до дзижчання газонокосарки в неділю о 7 ранку під вікнами. Дискомфорт, звичайно, але вже звичний, рідний чи що. У те, що настав мир, не вірять навіть діти.

– Поки не стріляють, війська нарощують сили, стягують техніку. Кажуть, з Росії прислали 450 морпіхів. Явно ж не для патрулювання вулиць …

Це говорить 15-річний Максим. Він хоче бути біологом, але у військовій ситуації розбирається краще дорослих. Батьки все частіше говорять йому “Макс, помовч!” Після його фрази про те, що ситуація в Донецьку сильно нагадує 1937-й рік в СРСР, серед місцевих бабусь у Макса реноме майбутнього бандерівця і карателя.

Краще мовчати, тому що хвалити “республіку” і її неймовірні “досягнення” у донеччан немає ні сил, ні бажання. Зовсім вже люди похилого віку можуть слідом фігурі в камуфляжі плюнути або пробурмотіти щось середнє між “сволочі” і “забирайтеся”. Вважаю, люди похилого віку впевнені, що вже пожили своє, і якщо їх прямо тут почнуть вбивати, то і нічого страшного.

Миру немає. Немирні люди ходять вулицями Донецька, все різкіше виділяючись камуфляжем серед майок і джинсів обивателів. Зовсім не з мирною метою їздять криті вантажівки в бік аеропорту. Про тактичні знаках на кабінах знають навіть п’ятирічні діти. Вони смикають батьків за рукав і допитливо цікавляться, що означає білий ромб всередині квадрата, вже не приналежність чи до танкового батальйону? Батьки каменеют і в душі відрікаються від занадто допитливих чад.

Бойовикам хочеться стріляти. За стрілянину вони отримують “бойові” гроші. Стріляти не можна. Тому кожен день по телевізору “заступник командувача оперативного командування ДНР” Едуард Басурін зі скорботним особою повідомляє, що ВСУ обстрілюють “міста республіки”, а “армія ДНР” ледве стримується, щоб не відповісти. А ще – що українські бійці організували під Красногорівка платний “тир” і за великі гроші дають багатим туристам постріляти по мирних жителях. За словами Басуріна, за добу територію, підконтрольну ДНР, обстрілюють по 50 раз, але в цілому, підсумовує він, обстановка залишається спокійною.

Хтось,всівшись до телевізора, слухає словами бравого вояки, жодного дня не була на фронті, а хтось готується до гіршого і знову збирає тривожний чемоданчик, в якому – документи і білизна. Нагнітання йде повним ходом, “полковник” Гіві планує наступати на Маріуполь, а сам “сепарастенфюрер” Захарченко вже поглядає на Київ.

– Я не вірю в те, що ДНР рушить кудись далі Ясинуватої, але вони постійно про це говорять. І їм на допомогу постійно приходять військові з Росії. Знову в Донецьку з’явилися люди, які запитують, як пройти кудись, і не знають, як компостувати квитки в тролейбусах, – говорить житель Донецька Іван Постун. – Наче знову 2014 рік настав.

Очікування гіршого – мабуть, так можна охарактеризувати нинішній стан жителів Донецька. Тиша лякає, перемир’я насторожує. Як і та темрява, в якій може сховатися дуже багато страшних стоматологів.