Loading...

«Я НІКОЛИ НЕ ПРИХОВУВАВ СВОЄЇ ПАТРІОТИЧНОЇ ПОЗИІЇ», – стверджує вимушений переселенець із Луганщини Микола ШАБІНСЬКИЙ

З початком українсько-російської війни в нашій країні з’явилася нова категорія людей — внутрішньо переміщені особи з Криму й окупованих територій Донецької та Луганської областей. Їхні долі складаються по-різному, проте завжди непросто. У черговому номері газети ми знайомимо своїх читачів з одним таким мимовільним мігрантом — кандидатом педагогічних наук Миколою Шабінським.

— Пане Миколо, як Ви потрапили до Переяслава?

— У червні 2014 року я разом із колективом «Барвінок» виїхав у Францію на фестиваль. У липні повернулися до Києва, а далі їхати вже було нікуди, бо в Луганську йшли інтенсивні бої. Була надія, що все це швидко закінчиться, проте не так сталося, як гадалося. У столицю приїжджали батьки та інші родичі наших юних танцюристів, забирали дітей. А тих, хто залишився, обхідними шляхами відвезли до вже окупованого проросійськими бойовиками Луганська. Я не повернувся на батьківщину, хоча там залишилися мої батьки, дім, сад, гараж… Це пов’язано з моєю громадянською позицією. А в Києві я маю багато знайомих. Один із них, мій інститутський товариш, іще на початку заворушень казав, мовляв, приїжджай із сім’єю, знайдемо, куди вас подіти. От і прийшов час скористатися його запрошенням. Моя донька відпочивала в таборі під Харковом, дружина ще працювала в Луганську й виїхала за першої можливості. А в товариша був будинок у Малій Каратулі, дача, так би мовити. Ось там наша сім’я і возз’єдналася.

Повну версію інтервю читайте у свіжому випуску газети

Loading...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *