Вся наша система охорони здоров’я — це насильство над людською гідністю

Зупиняти процес самознищення ви не хочете ніяк. Щоранку читаю записки з пекла.

Як у палаті площею 14 кв. м 6 дітей і 6 мам. Як метушаться в приймальному відділенні — шукають лікаря, щоб допомогти вмираючому молодому хлопцю, що розбився на мотоциклі. Як шукають знеболюючі — мама кричить, рак кишечника.

За те, щоб прив’язати пасок до ліжка (щоб міг допомогти самому собі сісти після інсульту), — 100 грн. Це в платній палаті, яка відрізняється від безкоштовної тільки тим, що там всього 4 ліжка, а не 10.

«Ми не знаємо, скажена собака або не скажена», але вакцини у нас все одно немає. Дістанете — будемо колоти.

Половина папірців з лабораторії дають привід засумніватися в правдивості результатів.

Фармакологія — царство фуфломіцинів і фальсифікатів. Рідкісні адекватно працюючі ліки — як промінчик світла в глибокому колодязі.

Ви всі думаєте, що це жарти, залякування, піар?

Я вас попереджав про те, що поруч кір, і він прийде. Він прийшов.

Я стверджую, що немає питання — прийде дифтерія чи не прийде. Це лише питання часу. Прийде обов’язково, і тоді ви, в чорних чергах до дитячих гробиків, можливо, почуєте, нарешті, що протидифтерійної сироватки як не було, так і немає.

Ви що, не від світу цього? Ви думаєте, що вас це не торкнеться?

Кожен 3-й з вас помре від раку. І будете кричати, випрошуючи знеболювальне. І скиглити, і думати — а чого я мовчав, коли не боліло?!!

Ви сподіваєтеся виростити дитину і жодного разу до лікарні не потрапити? Не вийде! І будете в обшарпаній палаті, в компанії з 5 таких же мовчазних/терплячих/тих, хто сподівається, що пронесе, дивитися, як ваше дитя будуть колоти по 4 рази в день ліками, про які у всьому світі забули вже давно. І ці ліки ви там будете купувати в особистому аптеці головлікаря.

А коли ваші літні батьки опиняться перед дверима в кращий світ, ви зможете проводити їх гідно? Без болі, без мокрій постелі, без пролежнів? Так, я розумію, що шансів дожити до старості небагато — тут вже до пенсії дожити складно, але якщо все ж таки доживеться, чи є шанси на легку смерть без страждань і принижень?

Ви дружно наплювали на себе. На своїх дітей. На своїх батьків.

Вас ведуть на бійню, хоча ні, не ведуть — вже привели. Вас з кожним днем все менше. Найсильніші/наймудріші тікають. Хто не може втекти — відповзає. Розумні/обережні тримаються осторонь і задкують до виходу.

Бандити, що залишилися, кричать-підганяють: раз вам не подобається — валіть звідси!

Якісь люди, які ще переймаються, готують законопроекти щодо реформи медицини.

Я не реформатор і не організатор охорони здоров’я. Я не стверджую, що ці проекти хороші/погані. Я хочу, щоб державні люди їх розглянули і прийняли, або сказали: це не годиться, треба переробляти! І негайно зайнялися переробкою, оскільки йде час, а разом з йдуть часом йдуть життя людей.

Але вони взагалі не хочуть про це говорити! Взагалі не хочуть розглядати реформу охорони здоров’я!

Вони наполегливо придумують все нові і нові заборони і продовжують стравлювати людей. Вони глибоко переконані в тому, що саме ці заборони є невідкладними, а реформи охорони здоров’я можуть почекати.

Так, я мрію про те, що будуть квоти на відсоток фуфломіцинів в аптеках, квоти на кількість внутрішньом’язових ін’єкцій, квоти на концентрацію садистів, що з посмішкою на вустах говорять: «ну потерпи». Але наші фахівці за квотами навіть не хочуть про це говорити.

Вони підкидають вам все нові і нові теми для обговорення, і ви забуваєте про все, перемиваючи кісточки артистам та податковим начальникам.

Забуваєте про найголовніше! Про дітей, старих, хворих, інвалідів.

Майдан почався з нетерпимості до насильства. Не можна бити людей, які висловлюють свою думку! Саме це «не можна» вивело людей на вулиці. А тепер стало можна?

Вся наша система охорони здоров’я — це насильство над людською гідністю.

Якщо суспільство спокійно проковтує ігнорування депутатами найгострішої проблеми кожної родини, значить, товариство заслужило таких депутатів. Ви заслужили! Але діти ваші, чим завинили? За які гріхи їм такі батьки/виборці дісталися?

Я ще раз звертаюся до депутатів: схаменіться, поки не пізно!

Навіть у самого терплячого терпіння є межа. Навіть у самих витончених знущань є межа.

Я бачив, що деякі політичні сили не дали за розгляд медреформи жодного голосу.

Я пояснюю вам і вашим виборцям, у чому ваша помилка.

Вносяться законопроекти, з якими ви категорично не згодні. У вас є інший погляд на реформу охорони здоров’я. Ви аналізуєте помилки, пропонуєте альтернативи або поліпшення і тільки так — в публічній суперечці — народжуєте істину. Але не говорити про це взагалі — це політична імпотенція. Якщо вам немає чого сказати, тоді що ви там, у Раді, робите?

Відпустіть Народ Мій!

Мій народ дійсно проживе без соціальних мереж і без всього іншого, що ви ще надумаєте заборонити.

Але мій народ не зможе вижити без медицини.

Ще один лист в порожнечу. Голос волаючого.

Зупиняти процес самознищення ви не хочете ніяк.

І в цьому пеклі головним досягненням вважається право з’їздити подивитися на те, як живуть по сусідству!