Україна — це… Європа? Зіставлення доходів і витрат українців та європейців є найкращою відповіддю на це

Втім, ми уже мали можливість переконатись, що, скажімо, електроенергія у наших європейських сусідів коштує дешевше, ніж в Україні, з її сумнозвісним тарифом на постачання вугілля для енергетики за формулою «Роттердам+». Але насправді проблема є значно глибшою. Для того, щоб це проілюструвати, звернемося до такої на перший погляд малоцікавої речі, як статистика, пише газета Галичина.

Найперше відзначимо собі, що нині середня заробітна плата в Україні становить 6 752 гривні на місяць (на березень цього року, в квітні вона зменшилась на близько 100 гривень). За нинішнім обмінним курсом, це десь 260 доларів США. При цьому слід мати на увазі, що в Україні одні працівники отримують щомісяця мільйони, а  більшість — від 3 200 і вище. При цьому врахуйте те, що нинішня мінімальна зарплата у 3 200 гривень на місяць насправді означає, що отримаєте ви трохи більше ніж 2 500 гривень. Решта піде на податки і збори, витратити ви їх не зможете, але також тішитиме око тих, хто ховає реальні проблеми за гарними цифрами. Якщо порахувати, скільки ж реально отримує «на руки» працівник із середньою заробітною платою, то будь-який бухгалтер скаже вам, що із 6 752 гривень нарахованих у вашій кишені опиняться лише 5 435 гривень. Або уже 209 доларів. і за ці кошти потрібно прожити, придбати найнеобхідніше, оплатити комуналку, відкласти на непередбачувані потреби… Хіба лише у дуже ретельної господині стане для цього таланту, адже загалом виходить щось близько 180 гривень (мало не 7 доларів) на день.

Між іншим, якщо рівнятись на саму Європу з її заробітками, то тут орієнтиром нам може бути хіба найбідніша Румунія з її 400 євро середньомісячного заробітку (для того, аби легше було орієнтуватись — це близько 11 600 гривень). Про багаті європейські країни краще й не згадувати, аби не дратувати читачів їхніми тисячами євро середньомісячних статків, як, скажімо, 3 200 євро у Люксембурзі.

Втім, ці загальні цифри нам мало що скажуть про якість життя українців та їхніх сусідів у Європі. Так, немає сумнівів, що ті, хто отримує в Україні понад 11 тисяч гривень, а такі є і у держслужбі, і у багатьох інших структурах, можуть вважати себе «однією ногою» європейцями. Принаймні на рівні Румунії. Втім, стверджують, що таких, які живуть на 300-400 доларів на одного члена родини, в Україні небагато — десь близько 8 відсотків. Можливо, це саме той рівень, за яким можна кваліфікувати так званий середній клас. Бо саме ці люди можуть дозволити собі у наших умовах купівлю дорогих речей, автомобілів у кредит, меблів, та й одягу не із секонд-хенду, а принаймні в українських дизайнерів, відпочинок хоча б у Туреччині і т. д.

Колись, ще у радянські часи, не раз чув про те, що коли родина понад третину заробленого витрачає на харчування — вона належить до категорії бідних. А як нині стан справ із цим в Україні? Відповідно до тих даних, які вдалося знайти з цього приводу — майже 53 відсотки заробленого українцями витрачають на харчування. Для порівняння: у Словаччині — 18 відсотків, у знаній багатьма кулінарними традиціями Німеччині — 11 відсотків, у Великобританії й того менше — 8 відсотків. і мова не про загальновідоме «у поті чола зароблятимеш хліб свій», а про співвідношення. Якщо британець лише вісім відсотків свого заробітку віддає на харчування, і не голодує, а харчується повноцінно, то українець на це витрачає більше половини заробленого.

Комунальні платежі нині становлять другу за значенням частку витрат українців — за різними оцінками близько третини. Звичайно, статистика у цьому не дуже допоможе, але неважко кожному порахувати власні витрати. Як ми вже згадували у попередніх публікаціях — близько 2 000 гривень лише за тепло у найхолодніші місяці, а ще електроенергія, гаряча вода, вивезення сміття… Звичайно, влітку ці рахунки трохи «лагідніші», але не настільки, щоб не брати їх до уваги.

Цікаво, що у Словаччині на комунальні послуги витрачають близько чверті доходів, у Німеччині — 24 відсотки, а у Британії — навіть 26 відсотків. Тобто ці цифри співвідносні з українськими. Лише варто мати на увазі, що заробітки у згаданих країнах значно різняться. і це тоді, коли в Україні будівництво сміттєпереробних заводів зупиняється на етапі погодження ціни за переробку сміття (як розповідали мені не так давно, на Прикарпатті інвестори готові були будувати завод за умови вартості вивезення сміття для кожного у 6 доларів, це при тому, що в Європі ціни значно вищі. Але 6 доларів за нинішнім курсом становить понад 150 гривень на місяць, чи готові українці стільки платити за ці послуги — запитання риторичне, тож не дивно, що про плани будівництва говорять багато, але реальних кроків у цій справі наразі не чути). А ще ж додамо, що європейці мають стабільні ціни як на продукти харчування, так і на комунальні послуги. На відміну від українців, яким щороку влаштовують цінові «гойдалки».

Отже, додаємо наші витрати на харчування — 53 відсотки заробленого та 30% комунальних платежів і матимемо 17 відсотків залишку, котрий українці можуть використати на інші важливі речі. Такі як лікування, транспортні послуги, одяг, відпочинок. До речі, з останнім ситуація дуже прикметна. За даними, що їх вдалося відшукати, українці витрачають на відпочинок 3,5 відсотка заробленого. Тоді як у Словаччині — 18, у Німеччині — 16, у Великобританії — 22 відсотки. і це не через те, що в Європі більше люблять відпочивати. Ми також любимо та вміємо. Але просто на ці потреби бракує грошей. Тож і замінюємо закордонні мандрівки на похід до найближчої річки, а відпочинок у доброму ресторані — у кращому разі дешевою «забігайлівкою».

Тут навіть не рятує ситуації те, що на одяг ми витрачаємо майже так само, як європейці, — 4-5 відсотків заробленого. Адже ці відсотки від кількох тисяч євро дозволяють купувати дорогі високоякісні речі, а від наших зарплат — переважно здійснювати набіги на магазини секонд-хенду. Бо навіть базари для багатьох нині задорогі.

Отже, як бачимо, з одного боку, маємо великі затрати на харчування, а з другого, просто мізерні — на відпочинок та розваги, а це, як стверджують, якраз і є показниками бідної країни. Безумовно, українці пережили і гірші часи, коли їхні заробітки були просто мізерними (пригадую, був час, коли зарплата журналіста у «Галичині» становила в еквіваленті приблизно 17 доларів на місяць, а польський дитячий візок у цей час коштував 70 доларів). Сподіваємось, що попереду нас чекають зміни на краще. Зрештою, ми уже не перше десятиліття цим займаємося.

Втім, останні новини примушують сумніватись у райдужних перспективах. Наприклад, днями неприбуткова організація «Ціна держави» повідомила про те, що безробіття в Україні сягнуло рекорду на тлі подвоєної мінімалки. «10,1% — саме стільки становило безробіття (методологія МОП — Міжнародної організації праці) в I кварталі цього року. Рік тому цей показник становив 9,9%. Для першого кварталу це рекорд за всю історію спостережень. Навіть в 2009-му (коли ВВП впав на 19,4 %) і у 2015-му (коли ВВП впав на 17%) безробіття було помітно менше — 9,5% та 9,6% відповідно», — пишуть експерти організації. Отже, не всім «світить» навіть мінімальна зарплата…