Loading...

«СЬОГОДНІ НА ПЕРЕДОВІЙ БІЙЦІ ПРОДУКТАМИ В ОСНОВНОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕНІ. БІЛЬШЕ ЇМ ПОТРІБНА МОРАЛЬНА ПІДТРИМКА»

– стверджує 62-річний волонтер із Яготина Армен ШАХАР’ЯНЦ

З цією неординарною людиною я вперше зустрівся 16 травня 2016 року перед воротами заводу «Точмаш», коли переяславці протестували проти незаконного та шкідливого переплавляння алюмінію фірмою «Металекс М». Тоді Армен Шахар’янц був єдиним із депутатів Київської обласної ради, який проявив стурбованість ситуацією з отруйним виробництвом. Вдруге ми зустрілися кілька днів тому, коли він разом із переяславськими волонтерами привозив необхідні речі бійцю Геннадію Сватаненку, який уже рік і чотири місяці лікується в Циблівському госпіталі. Розмову з цим відомим на всю Україну громадським діячем пропонуємо увазі читачів «Ділового…»

— Коли і з чого почали Ви займатися волонтерством?

— Це спосіб мого життя. Я завжди намагався, намагаюсь і намагатимусь допомагати людям, незалежно від того, хто цієї допомоги потребує. За великим рахунком, початком можна вважати знижки на ксерокопії. Під час Майдану наша сім’я не стояла осторонь – мої син та дружина їздили туди. А коли почалася війна, ми почали трохи допомагати харчовими продуктами, дізнавшись із соцмереж про необхідні контакти. Вперше повезли квашену капусту та інші продукти в столицю, на Харківський масив, і передали її Правому Сектору. Потім до мене почали приходити яготинці й просити передати у військо допомогу. Це було поштовхом займатися волонтерством активніше, адже люди мені довіряють. Якось, влітку 14-го року, знайомі принесли мені гроші й попросили купити для бійців шкарпетки. Я поїхав за ними на Троєщину. Купував для своєї торгової точки, а на ті гроші, що передали люди, попросив окремо для армії. Мені на них зробили знижку і ще кілька пар дали безкоштовно. І тут до мене підходить одна жінка-покупець, дає 50 грн. і просить купити ще. Я подякував, і ця жінка швидко пішла. Навіть не запитав, як її звати. Цей випадок мене вразив. Одна справа, коли тобі довіряють земляки, які тебе знають, і зовсім інша – коли чужі люди. Це було ніби осяяння, яке запалило в мені впевненість у тому, що я повинен займатися допомогою армії.

Повний текст інтервю читайте у свіжому номері газети “Діловий Переяслав”

Loading...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *