“Шпигунські” пристрасті Верховної Ради

Після сьогоднішньої ситуації зі “зникненням” народного депутата від фракції “Блок Петра Порошенка” Олексія Гончаренка, про представників пропрезидентської сили у Верховній Раді можуть з’явитися чутки, мовляв, якісь вони безсмерті кощії. Адже їх не бере ні отрута, ні можливе застосування кислоти, чи молотків для дроблення кісток. Їхня “смерть” можлива, хіба що, на виборах, і то – не завжди.

Насправді ж, ситуація з Горчаренком отримала зовсім не ті відгуки в інформаційному полі, на які, можливо, очікувала вдала. З оприлюдненням інформації про “зникнення” депутата, в парламентських кулуарах розпочалася комедія (принаймні, журналісти нажартувалися досхочу). Така реакція, певно, здивувала депутатів від БПП, адже вони весь час закликали пресу до порядності та просили утриматися від “підколок” на цю тему. В принципі, історія могла скінчитися або цирком, або трупом. Але громадськість була налаштована на перший варіант.

Можливо, реакція була б іншою, якби “жертвою” не став Олексій Горчаренко з його сумнозвісною славою “всезнайки” та “всекоментувальника”. Та “героїчне” одеське минуле замголови пропрезидентської фракції, яке, свого часу, тісно перепліталося з “Партією регіонів”, зіграло свою роль.

Подальші ж події продемонстрували, що колеги депутата, вичитуючи журналістам за гумор, зарано його хоронили. Цікаво були дивитися на їхні округлені очі, коли він, за кілька годин, знайшовся. Живий і неушкоджений. У результаті, не на диктофон, вони зізнавалися, що, якщо він у п’ятницю набереться сміливості з’явитися “під куполом” на Грушевського, в нього є всі шанси отримати серйозних стусанів.

Колег Гончаренка не важко зрозуміти, адже вкрай неприємно виглядати ідіотом, коли ти півдня розповідаєш журналістам про необхідність негайного відкриття кримінальної справи за викрадення державного діяча, яким є народний депутат, а потім з’ясовується, що “герой, майже смертник” був обігрітий, нагодований і зовсім не викрадений. Не гарно у цій ситуації виглядає і генпрокурор, який спочатку каже, що Гончаренка піддавали тортурам, а потім з’ясовується, що все це було інсценуванням.

Хто після такого віритиме правоохоронцям та їхнім версіям?

А прізвище Кушнарьова серед тих, хто хотів “замордувати” народного депутата, взагалі віддає потойбіччям, якщо згадати однофамільця з Харківщини, який загинув на полюванні за досить дивних обставин.

Взагалі, ця історія вельми схожа на замах на екс-генпрокурора Віктора Шокіна, якого, начебто, мали “застрелити” з… тепловізора. І, так само, вона викликала багато сміху, а не співчуття.

Це, до речі, має насторожити владу. Адже саме ненависть до неї провокує “чорний” гумор відносно її представників – депутатів. “Викрали, то погано, але те, що повернули, то – трагедія”, – писали українці у соцмережах.

Чи прийде, чи поки що не з’явиться у сесійній залі народний депутат Олексій Гончаренко – побачимо. А у четвер, за його відсутності, Верховна Рада відіграла ще один “шпигунський” спектакль.

Сталося це під час розгляду питання про кандидатуру від парламенту до складу комісії зовнішнього контролю з проведення незалежної оцінки (аудиту) ефективності діяльності Національного антикорупційного бюро України. Народні обранці мали призначити аудитора, який, за словами голови Комітету з питань запобігання і протидії корупції Єгора Соболєва, може, по суті, спонукати до відставки голови НАБУ, якщо визнає його роботу незадовільною. Відповідно до законодавства, бюро має щороку проходити зовнішній аудит, а парламент, президент і уряд мають призначити по одному аудитору. У четвер Верховна Рада мала визначитись зі своєю кандидатурою. Здавалося, нічого складного, але…

Після проведення відповідного конкурсу, через парламентський комітет, очолюваний Єгором Соболєвим, до винесення у сесійну залу дійшла кандидатура, яку номінував уряд Сполучених Штатів, – Роберта Сторча. Далі процедура повинна була бути вкрай простою: або Верховна Рада підтримує цього кандидата, або процес починається спочатку – подання, конкурс, винесення на голосування парламенту. Та не так склалося, як гадалося.

На арені з’явився голова фракції БПП Ігор Гринів і, як фокусник з рукава, від імені коаліції, “дістає” ще одного кандидата на посаду аудитора НАБУ – Найджела Брауна (чи то юриста, чи то бізнесмена з Великобританії). Цікаво, що і сам кандидат вже тут, у сесійній залі. Він розповідає, що ніщо не впливатиме на нього “під час проведення мого професійного аудиту”. “Я зробив кар’єру, відшукуючи правду для інших. Більшість моєї кар’єри пройшла у роботі на замовлення приватного сектору, і я можу звітувати своєю роботою”, – говорить він.

Звісно, ошалілі від такого “сюрпризу” народні обранці почали цікавитися у нього: “Ти звідки взявся, чувак?”.

Так, лідер “радикалів” Олег Ляшко під сміх залу запитував: “Хто вас номінував як кандидата від парламенту? Хто конкретно від фракції БПП? Хто вас сюди позвав?” Втім, Браун, як начебто реальний шпигун, не знав відповідей на ці прості питання. Мовляв, “я просто приїхав в аеропорт, і в готель, і мене запросили сюди”. Не розколовся.

Після цього “в бій” вступив народний депутат від БПП Сергій Лещенко: “Пане Брауне, назвіть прізвища конкретних українських політиків, з якими ви контактували, з якими ви бачилися в Києві або за кордоном”. Та Браун і йому дав зрозуміти, що явки та паролі не здає: “Я сам заплатив за переліт, сам заплатив за готель, я сам заплатив за все, мені ніхто не платив. Я не спілкувався з політиками…”.

Взагалі, всі ці речі дійсно могли би бути смішними, якби не йшлося про репутацію головного органу влади в країні – парламенту. У профільному комітеті, який мав би розглядати і кандидатуру Брауна, зазначили, що підозрюють – поява нового претендента на посаду аудитора так, як вона відбулася, була зроблена за вказівкою президента. Мовляв, йому не хочеться, щоб якийсь порівняно незалежний кандидат від Ради плутався під ногами у тих двох аудиторів, які призначатимуться ним та урядом. “Мета – поставити залежну людину аудитором. Я впевнений, що, якщо цю ідею (появу нового кандидата, – “24”) представляв лідер фракції БПП Ігор Гринів, то ясно, що за цим стоїть президент”, – зауважив Єгор Соболєв.

Та вершиною цієї цинічної історії став виступ напрочуд відданої Порошенку людини – Руслана Князевича. Він заявив, що Соболєв зі своїм комітетом взагалі не повинні втручатися у поданні кандидатів на посади аудиторів, адже, відповідно до законодавства, “контроль за діяльністю Національного антикорупційного бюро від імені Верховної Ради здійснює комітет, до відання якого відноситься – Увага! – боротьба з корупцією та організованою злочинністю”. “У Верховній Раді нашого скликання такого комітету не існує. Справа в тім, що такий комітет існував у Верховній Раді минулого скликання. І, коли цей закон писався, саме відповідно до повноважень того комітету на нього було покладено відповідний рівень повноважень по контролю за НАБУ”, – радісно ошелешив він колег.

Від такого цинізму багатьох депутатів взагалі заціпило. Та, врешті решт, обидві кандидатури було провалено. А комітет, який нібито не має розглядати це питання, знову повинен, за рішенням Ради, визначитись з кандидатурою та винести її на розгляд до сесійної зали.

То ж, нас ще чекає не один раунд “шпигунських” пристрастей.

Надія Пришляк, УНІАН
Оригінал