Сергій Лещенко: Шлях Мартиненка — класичний кейс української корупції

Через кілька місяців, як тільки запрацює НАБУ, швейцарський епізод стане одним з перших розслідувань. Йдеться про отримання Мартиненком відкатів на рахунки в Женеві і Цюріху за договорами про постачання обладнання чеського заводу Skoda на українські атомні електростанції.

Слідом за цим НАБУ відкриє справу по урановому концентрату, яка і призвела до затримання Мартиненка. Екс-депутат отримував відкати на свою австрійську фірму Штойерманн за контрактами між українським і казахським держпідприємствами. Після чого гроші йшли на власні потреби, в тому числі оплату медичних послуг його дружини, оренду житла для доньки в Лондоні, чартерні літаки і т. д. Мене допитали в якості свідка по обох справах, і я передав НАБУ десятки сторінок документальних підтверджень.

Мартиненко — класичний кейс української корупції. Я отримав доступ до його декларацій про доходи. За 1998 рік, коли він вперше був обраний депутатом, Мартиненко задекларував дохід 77 тис. грн ($22 тис.) і автомобіль Nissan Patrol. З тих пір, ні дня не перебуваючи поза українською політикою, він доріс до олігарха і тіньового бенефіціара двох революцій, розставивши своїх “смотрящіх” на потоки в цілих секторах економіки — атомної енергетики, уранової і титанової промисловості. Встиг двічі побувати лідером фракції Наша Україна і безперервно з 2002 року керував комітетом з питань паливно-енергетичного комплексу Ради. Є бізнес-партнером президента Порошенка на взуттєвій фабриці в Києві, на місці якої мають звести елітну нерухомість.

Як і у всіх великих антикорупційних розслідуваннях, ключ до успіху лежав у пошуку слабкої ланки. В історії з Мартиненком нею став його колишній бізнес-партнер, екс-депутат і в минулому міністр надзвичайних ситуацій Давид Жванія.

Справа Мартиненка стала першим великим заходом НАБУ на територію недоторканних. Це навіть не Роман Насіров — гвинтик чужої корупції, коли головні потоки спрямовуються в кишені високопоставлених патронів.

Мартиненко сам є вигодонабувачем від схем, які працювали на держпідприємствах. Після переказу на офшорні рахунки, ці суми частково поверталися назад в політику — за них купувалися голоси в Раді, потрібні рішення чиновників, ефіри на телебаченні, будувалися партії і формувався хор продажних експертів. Так утворювався кругообіг корупції в природі, коли вкрадені гроші примножували політичні капітали і продовжували спіраль подальшого перебування у владі.

Справа Мартиненка зробить українську політику чеснішою. Важливо, щоб з’явилися прецеденти покарання корупціонерів, які добровільно ніколи не відмовляться від легкого “заробітку” на державних потоках.

Шлях Мартиненка — класичний кейс української корупції. І він має сісти в тюрму, оскільки це вже питання не конкретної особи, а порятунку країни від високопоставлених злодіїв .

Колонка опублікована в журналі Новое Время від 26 квітня 2017 року.