Розрив РПЦ із Константинополем: опубліковано повний текст рішення

Російська православна церква оприлюднила повний текст рішення про припинення євхаристійного спілкування з Константинопольським патріархатом.

15 жовтня на засіданні Синоду РПЦ в Мінську про таке рішення оголосив митрополит Іларіон, який виступив із жорсткою критикою Вселенського патріархату, назвавши його рішення щодо України “беззаконними і канонічно нікчемними”.

Росіян також підтримала Білоруська православна церква, яка слідом за РПЦ оголосила про розрив відносин із Константинополем. Перед цим проти України через автокефалію виступив також лідер Білорусі Олександр Лукашенко.

Публікуємо повний текст заяви РПЦ про повне припинення євхаристійного спілкування з Константинопольським патріархатом:

“Зі щирим болем Священний Синод Російської Православної Церкви сприйняв опубліковане 11 жовтня 2018 року повідомлення Константинопольської Патріархії про ухвалені рішення Священного Синоду Константинопольського Патріархату: про підтвердження наміру “надати автокефалію Українській Церкві”; про відкриття в Києві “ставропігії” Константинопольського Патріарха; про “відновлення в архієрейському або ієрейському чині” лідерів українського розколу і їхніх послідовників і “повернення їхніх вірних до церковного спілкування”; про “скасування дії” соборної грамоти Константинопольського Патріархату 1686 року, що стосується передачі Київської митрополії до складу Московського Патріархату.

Ці беззаконні рішення Синод Константинопольської Церкви ухвалив в односторонньому порядку, проігнорувавши заклики Української Православної Церкви і всієї повноти Російської Православної Церкви, а також братських Помісних Православних Церков, їхніх Предстоятелів і архієреїв до всеправославного обговорення питання.

Вступ до спілкування з тими, що пішли в розкол, а тим паче відлученими від Церкви рівносильно ухиленню в розкол і суворо засуджується канонами Святої Церкви: “Якщо… хтось із єпископів, пресвітерів, дияконів або хтось із кліру виявиться пов’язаним із відлученими від спілкування, опиниться й сам поза спілкуванням церковним, бо спричиняє замішання в церковному чині” (Антіохійського Собору правило 2; Апостольські правила 10, 11).

Рішення Константинопольського Патріархату про “відновлення” канонічного статусу та прийняття в спілкування колишнього митрополита Філарета Денисенка, відлученого від Церкви, ігнорує низку послідовних рішень Архієрейських Соборів Російської Православної Церкви, правомірність яких не підлягає сумніву.

Рішенням Архієрейського Собору Української Православної Церкви у Харкові від 27 травня 1992 року митрополит Філарет (Денисенко) за невиконання клятвено даних ним перед хрестом і Євангелієм на попередньому Архієрейському Соборі Російської Православної Церкви обіцянок зміщений із Київської кафедри і заборонений у священнослужінні.

Незважаючи на неодноразові заклики до покаяння, після позбавлення архієрейського сану Філарет Денисенко продовжував розкольницьку діяльність, зокрема і в межах інших Помісних Церков. Визначенням Архієрейського Собору Російської Православної Церкви 1997 року він був підданий анафемі.

Зазначені рішення були визнані всіма Помісними Православними Церквами, зокрема і Константинопольською Церквою. Зокрема, Святіший Патріарх Константинопольський Варфоломій 26 серпня 1992 року у відповіді на лист Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II з приводу відлучення митрополита Київського Філарета писав: “Наша Свята Велика Христова Церква, визнаючи повноту виключної з цього питання компетенції Вашої Найсвятішої Російської Церкви, приймає синодально вирішене про вищесказане”.

Нині, через понад два десятиліття, Константинопольський Патріархат за політичними мотивами змінив свою позицію.

У своєму рішенні виправдати лідерів розколу й “узаконити” їхню ієрархію Священний Синод Константинопольської Церкви посилається на неіснуючі “канонічні привілеї Константинопольського Патріарха приймати апеляції архієреїв і кліриків з усіх автокефальних Церков”. Ці претензії в тому вигляді, в якому вони нині Константинопольським Патріархом здійснюються, ніколи не мали підтримки повноти Православної Церкви: вони позбавлені підстав у священних канонах і прямо суперечать, зокрема, 15 правилом Антіохійського Собору: “Якщо який-небудь єпископ… судимий від усіх єпископів тієї області, і всі вони згідно вимовлять йому єдиний вирок, — такий іншими єпископами зовсім так не судиться, але згодне рішення єпископів області та перебуває твердим”, — вони також спростовуються практикою рішень Святих Вселенських і Помісних Соборів і тлумаченнями авторитетних каноністів візантійського і нового часу.

Так, Іоанн Зонара пише: “Константинопольський [Патріарх] визнається суддею не взагалі над усіма митрополитами, але тільки над підлеглими йому. Бо ні митрополити Сирії, ні палестинські, ні фінікійські, ні єгипетські не залучаються без згоди на його суд, але сирійські підлягають судженню Антіохійського Патріарха, палестинські — Єрусалимського, а єгипетські судяться Олександрійським, яким вони рукополагаются і якому підпорядковані”.

Преподобний Никодим Святогорець у своєму “Підаліоне”, який є авторитетним джерелом церковно-канонічного права Константинопольської Церкви, тлумачить 9-е правило IV Вселенського Собору, відкидаючи помилкову думку про право Константинополя на розгляд апеляцій з інших Церков: “Константинопольський Патріарх не має права діяти в діоцезах і областях інших Патріархів, і це правило не дало йому права приймати апеляції у будь-якій справі у Вселенській Церкві…” Перераховуючи цілу низку аргументів на користь цього тлумачення, посилаючись на практику рішень Вселенських Соборів, преподобний Никодим робить висновок: “Зараз… Константинопольський Предстоятель є першим, єдиним і останнім суддею над підлеглими йому митрополитами — але не над тими, які підпорядковуються іншим Патріархам. Бо, як ми сказали, останній і загальний суддя всіх Патріархів — це Вселенський Собор і ніхто інший”. З вищесказаного випливає, що Синод Константинопольської Церкви не має канонічних прав для скасування судових рішень, винесених Архієрейським Собором Російської Православної Церкви.

Привласнення собі повноважень скасування судових і інших рішень інших Помісних Православних Церков — лише один із проявів нового помилкового вчення, що проголосила Константинопольська Церква і, що приписує Патріарху Константинопольському право “першого без рівних” зі вселенською юрисдикцією. “Таке бачення Константинопольським Патріархатом власних прав і повноважень набирає непереборних протиріч із багатовіковою канонічною традицією, на якій ґрунтується буття Руської Православної Церкви та інших Помісних Церков”, — попереджав Архієрейський Собор Російської Православної Церкви 2008 року в ухвалі “Про єдність Церкви”. У тому ж визначенні Собор закликав Константинопольську Церкву “надалі до загальноправославного розгляду перерахованих нововведень проявляти обачність і утримуватися від кроків, які можуть підірвати православну єдність. Особливо це стосується спроб перегляду канонічних меж Помісними Православними Церквами”.

Акт 1686 року, що підтверджує перебування Київської митрополії у складі Московського Патріархату і підписаний Святішим Константинопольським Патріархом Діонісієм IV і Священним Синодом Константинопольської Церкви, перегляду не підлягає. Рішення про його “відкликання” канонічно мізерне. В іншому випадку було б можливе анулювання будь-якого документа, що визначає канонічну територію і статус Помісної Церкви — незалежно від його старовини, авторитетності та загальноцерковного визнання.

Та й як можлива відміна рішення, яке діяло протягом трьох століть? Це означало б спробу почитати “яко не колишньої” всю подальшу історію розвитку церковного життя. Константинопольський Патріархат як ніби не помічає, що Київська митрополія 1686 року, про повернення якої до його складу заявлено нині, мала межі, які істотно відрізнялися від сучасних кордонів Української Православної Церкви, і охоплювала лише меншу частину останньої. Київська митрополія наших днів як така включає в себе місто Київ і кілька прилеглих до нього районів. Найбільша ж частина єпархій Української Православної Церкви, особливо на сході і півдні країни, була заснована і отримала розвиток вже у складі автокефальної Російської Церкви, будучи плодом її багатовікової місіонерської та пастирської діяльності. Нинішнє діяння Константинопольського Патріархату — спроба викрасти те, що ніколи йому не належало.

Діяння 1686 року поклало край двохсотрічному періоду вимушеного поділу в багатовіковій історії Російської Церкви, яка, незважаючи на змінювані політичні обставини, незмінно усвідомлювала себе єдиним цілим. Після возз’єднання Російської Церкви у 1686 році протягом більше трьох століть ні у кого не виникало сумнівів, що православні України є паствою Російської Церкви, а не Константинопольського Патріархату. І сьогодні, всупереч тиску зовнішніх антицерковних сил, ця багатомільйонна паства дорожить єдністю Церкви всієї Русі і зберігає вірність їй.

Лицемірно виправдовуючись прагненням до відновлення єдності українського Православ’я, Константинопольська Патріархія своїми безрозсудними і політично вмотивованими рішеннями вносить ще більший поділ і посилює страждання канонічної Православної Церкви України.

Прийняття в спілкування розкольників і анафематствуваного в іншої Помісної Церкви особи з усіма рукоположенными ними “єпископами” і “кліриками”, посягання на чужі канонічні уділи, спроба відректися від власних історичних рішень і зобов’язань, — все це виводить Константинопольський Патріархат за межі канонічного поля і, до великої нашої скорботи, робить неможливим для нас продовження євхаристійного спілкування з його ієрархами, духовенством і мирянами. Відтепер і надалі до відмови Константинопольського Патріархату від прийнятих ним антиканонічних рішень для всіх священнослужителів Російської Православної Церкви неможливо співслужіння з кліриками Константинопольської Церкви, а для мирян — участь в обрядах, що здійснюються в її храмах.

Перехід архієреїв або кліриків з канонічної Церкви розкольників або вступ з останніми в євхаристійне спілкування є канонічним злочином і тягне за собою відповідні заборони.

З сумом згадуємо передбачення Господа нашого Ісуса Христа про часи спокуси і особливих страждань християн: І через розріст беззаконня любов багатьох охолоне (Мф. 24:12). В умовах настільки глибокого підриву основ міжправославних відносин і повної зневаги тисячолітніми норм церковно-канонічного права Священний Синод Російської Православної Церкви вважає своїм обов’язком виступити на захист фундаментальних засад Православ’я, на захист Священного Передання Церкви, яке підміняють нові та чужі вчення про вселенську владу першого з Предстоятелів.

Закликаємо Предстоятелів і Священні Синоди Помісних Православних Церков до належної оцінки вищезазначених антиканонічних діянь Константинопольського Патріархату і спільного пошуку шляхів виходу з важкої кризи, що роздирає тіло Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви.

Висловлюємо всебічну підтримку Блаженнійшому Митрополиту Київському і всієї України Онуфрію і всієї повноти Української Православної Церкви в особливо важкий для неї час. Молимося про зміцнення її вірних чад у мужньому стоянні за правду та єдність канонічної Церкви в Україні.

Просимо архіпастирів, духовенство, богопосвячених осіб та мирян всієї Російської Православної Церкви посилити молитви про єдиновірних братів і сестер в Україні. Молитовний покров Пресвятої Цариці Небесної, преподобних отців Києво-Печерських, преподобного Іова Почаївського, новомучеників, сповідників та усіх святих Церкви Російської хай буде над усіма нами”.

Як повідомлялося, Вселенський Патріархат 11 жовтня ухвалив рішення продовжити процедуру надання Томосу  Українській церкві. При цьому Константинополь оголосив про декілька інших важливих кроків, зокрема, зняття анафеми з патріарха Філарета і предстоятеля Української автокефальної православної церкви митрополита Макарія.

Президент України Петро Порошенко заявив, що отримання автокефалії є частиною державницької проєвропейської і проукраїнської стратегії. Вона також означає падіння Третього Риму як найдавнішої концептуальної заявки Москви.