Назбирати на старість: як не жити на одну пенсію

У продовження нашого матеріалу про те, що накопичувальна пенсійна система українцям поки не світить, у всякому випадку, найближчим часом, журналісти порталу Знай.ua вирішили дізнатися, які ще варіанти для забезпечення безбідної старості є в запасі у жителя нашої країни.

Однак, перш ніж перейти до самого списку варіантів, варто більш детально зупинитися безпосередньо на самому принципі “накопичення коштів”, оскільки внаслідок обмеженого сприйняття цієї необхідності і далеко не найкращої фінансово-економічної ситуації в Україні, про це саме накопичення наші співгромадяни замислюються вкрай нечасто.

Смерть “американської мрії”

Причиною тому багато в чому залишається переконання, що залишилося з часів Союзу, про те, що “якщо ти будеш старанно працювати не покладаючи рук і платити податки, ти зможеш забезпечити собі безбідне життя, а, вийшовши на пенсію, держава за твою доблесть винагородить тебе гідною пенсією”. До слова, подібні думки властиві не тільки вихідцям з СРСР. Наші американські колеги по вірі в “американську мрію” (старше покоління), в певний момент також зіткнулися зі зміною реальності, в якій макроекономіка вирішила зіграти з ними злий жарт, змусивши їх задуматися про те, що світ таки змінився і вже не грає за колишніми правилами.

Навіть не дивлячись на те, що у них вже тоді була накопичувальна пенсійна система, соцпакет багатьох з них суттєво знецінився у зв’язку зі зростанням вартості енергоресурсів, а, як наслідок, й інших цін.

Що вже говорити про Україну, з її нинішньою багатомільярдною дірою в бюджеті Пенсійного фонду, яка сформувалася під впливом ряду факторів, таких як: зростання безробіття, “старіння” населення, “оптимізація” сплати податків. Далеко не останнім фактором (а скоріше першим) була і в певній мірі залишається непослідовна і вибіркова політика фінансового забезпечення людей пенсійного віку, рясно посипана дотаціями і преференціями для окремих категорій населення.

У підсумку, як говорив “класик”: “Маємо те, що маємо”. За офіційними даними, на сьогоднішній день 10 працюючих українців “годують” 12 пенсіонерів. Ясна річ, що працюючих людей у ​​нас трохи більше. Справа в тому, що статистика заснована на показнику відрахувань ЄСВ, з яких в основному і формується бюджет пенсійного фонду. При цьому в неї, зі зрозумілих причин, не включені дані про людей, які отримують заробітну плату в конвертах.

Проте, напевно, не складе особливих труднощів підрахувати, що при такому розкладі в умовах існуючої пенсійної системи, щоб кожен пенсіонер отримував хоча б по 5000 гривень (що за сьогоднішніми мірками – відверто мало для нормального життя), “пересічний” громадянин повинен заробляти близько 25 000 гривень. Підрахунок дещо грубуватий (взяті не 22% ЄСВ, а 20%, не враховані витрати на адміністрування податків і підкориговано до одиниці співвідношення пенсіонерів та працюючих), проте, суть проблеми він демонструє досить наочно.

Вихід є?

І хоч в світлі описаної вище ситуації, на питання про альтернативу жебрацькому існуванню “після роботи”, на думку спочатку спадає тільки відповідь у вигляді слів з пісні “Виходу немає”, подумавши ще трохи, можна зрозуміти, що все не так вже й сумно.

Щоправда, для цього потрібно насамперед усвідомити, що з кожною новою реформою держава все в більшій мірі перестає бути відповідальною за долю українців (при цьому і раніше, грубо кажучи, з часів перебудови цієї самої відповідальності практично не спостерігалося). Крок номер два: почати щось робити. Однак, перш ніж робити “щось”, було б непогано його конкретизувати.

Від проблеми до її вирішення

З огляду на те, що основну проблему, варіанти вирішення якої спробуємо запропонувати, ми винесли в назву статті, далі поговоримо про те, як в ситуації, що склалася, звичайний українець може все-таки розраховувати на більш-менш спокійну і фінансово незалежну старість, і те, що для цього потрібно зробити.

Банки

Не будемо жартувати про те, що найпопулярнішими з них є трилітрові, але скажемо, що з точки зору варіантів отримання пасивного заробітку і можливості відносно без ризиків помножити або хоча б зберегти капітал, ну і, звичайно ж, за популярністю саме банківські установи на даний момент є найбільш затребуваними помічниками для простих українців. Хоча, відразу зазначимо, що популярність їх останнім часом істотно знизилася. Не остання причина тому – “Небесна сотня банків”, похованих в недавньому часі стараннями, як їх самих, так і НБУ.

Але, з огляду на те, що після грудня 2016-го кількість і питома вага державних банків, збереження вкладів яких гарантує держава, виросли вдвічі, цей спосіб “назбирати грошей”, як і раніше, – на першому місці.

Наприклад, на думку президента Українського аналітичного центру Олександра Охріменка, це абсолютно не дивно, оскільки банківський депозит сьогодні – чи не єдиний легальний спосіб інвестування, доступний звичайній людині. Тим більше, що прибутковість за цим фінансовим інструментом в нашій країні наразі одна з найбільш високих на пострадянському просторі.

“У Росії і Білорусі, наприклад, ставки за депозитами в національній валюті зрідка перевищують 8% і 12-16% відповідно. У валюті – і того менше. Близько 1% незалежно від країни. В Україні, як ми бачимо, цей показник на порядок вищий. Особливо стосовно валюти. Щоправда, в тій же Росії у громадян є можливість інвестувати кошти в акції та облігації компаній. У нас же ця можливість скоріше примарна. Та й виходити на міжнародні майданчики можливості у нас немає. Можна, звичайно, спробувати звернутися за відповідним дозволом до НБУ. Але, скоріше за все, вони вам відмовлять”, – пояснює Охріменко.

Разом з тим, за словами експертів, на привабливість депозитів істотно впливає низка інших показників. Наприклад, введений не так давно податок на дохід, отриманий за цим фінансовим інструментом, встановлений на рівні 19,5% (ПДФО + військовий збір). Внаслідок чого, в сухому залишку, прибуток за депозитом максимум здатний покрити втрати, пов’язані з інфляцією і девальвацією (за умови відносної стабільності цих показників, а не так, як, наприклад, в 2014 році).

Ще один ризик пов’язаний з валютними депозитами. Адже, як показує практика, в разі чергового падіння банку, “зниклі” вклади в інвалюті, скоріше за все, будуть відшкодовані в гривні і за тим курсом, який був на момент внесення коштів на рахунок. І це ще хороший варіант.

З високою ймовірністю “падіння банку”, як, наприклад, днями трапилося з Platinum Bank, пов’язаний і ще один ризик і відповідна порада: не варто забувати про Фонд гарантування вкладів, який зобов’язується “повернути” лише 200 000 гривень вкладу фізособи. І то не завжди і не всім, як показує практика.

З цієї точки зору, звичайно, більш вигідним варіантом є депозит у державному банку. Хоча, з огляду на відсоток, який ця установа найчастіше пропонує, прибуток по ньому, з великою часткою ймовірності, не зможе перекрити крокуючі темпи інфляції. При цьому, за словами Олександра Охріменка, не виключено, що найближчим часом прибутковість по депозитах буде знижуватися. “Під контролем у держави на даний момент знаходиться вже більше половини обсягу банківської системи України. З огляду на цей факт і те, що в сусідніх країнах ставки по депозитах нижче, цілком ймовірно, що в не настільки далекій перспективі ставки банківських депозитів в Україні теж знизяться”, – зазначає Охріменко.

Золото і валюта

Другим за популярністю методом, який українці використовують, щоб зберегти, і дуже часто виходить так, що ще й примножити власні кошти, є купівля готівкової валюти. Ясна річ, що долар США “девальвує” дещо повільніше гривні. Ще один плюс – їх не так просто витратити, адже взаєморозрахунки в нашій країні відбуваються виключно в гривні. Можна, до речі, спробувати ще й на курсовій різниці заробити. Тим більше, що в цьому році нарешті скасували пенсійний збір при операціях з валютою. Щоправда, добовий ліміт на покупку іноземних грошей все ще перебуває на позначці 12 000 гривень. Тим не менш, покупка валюти – це скоріше спосіб зберегти поточний прибуток, ніж спроба отримати дивіденди на майбутнє.

Трохи по-іншому виглядає ситуація з золотом. Банківські драгметали – це і дозволений, і надійний, і перспективний вид інвестування. Одна проблема – ціна. І навіть не так сама ціна, як різниця (спред) між купівлею і продажем даного активу, що знаходиться на позначці близько 10%. Таким чином, щоб продати злиток хоча б за тією ж ціною, що ви купили, доведеться нормально почекати. Якщо не брати до уваги нещодавні різкі стрибки по золоту на світових біржах, цей фінансовий інструмент – доволі повільний і розрахований на довгий термін. В принципі, з точки зору “підготовки до пенсії”, доцільність такої інвестиції досить висока.

Приватні пенсійні фонди, ПІФ-и і довірче управління

Як не крути, а всі описані раніше способи були більшою мірою спрямовані на збереження досягнутого. Практично жоден з них не “примножував” капітал. Тим не менш, вони не вимагали особливих зусиль або згоди йти на ризик. Хоча, про останнє твердження ще можна посперечатися, згадуючи про українські банки і враховуючи, що ціна на золото – це все-таки показник ринковий, як і вартість валюти на макрорівні.

Як свідчить одне з головних правил економіки: чим вищий ризик, тим вища прибутковість. Примножити капітал можна, інвестувавши його в будь-який ліквідний актив. Ясна річ, для цього потрібно розбиратися в цьому питанні і в подальшому виділяти час для спостереження за своєю інвестицією, щоб, при несприятливому збігу обставин, мінімізувати втрати. У світовій практиці такі питання звикли довіряти фахівцям – співробітникам фінансових компаній, таких як: пайові інвестиційні фонди, компанії з управління активами або навіть приватні пенсійні фонди, які, по суті, займаються тими ж операціями, щоправда, менш ризиковими і, відповідно, менш прибутковими.

Одна біда, в Україні таких компаній – не так вже й багато. Крім того, їх діяльність вкрай обмежена нормативами НБУ, Мінфіну та законодавством в цілому. Не сприяє їх розвитку і той фактор, що про подібний спосіб заробітку громадяни нашої країни практично нічого не знають, при цьому вважаючи такі компанії фінансовими пірамідами або фірмами-одноденками.

“Я не здивований, що більшість людей ставляться до інвестиційних компаній з побоюванням. Після розпаду Радянського Союзу, який забрав у “невідомому” напрямку гроші з ощадкнижок, і стрімкого злету і падіння МММ, у нас в країні особливих спроб вивести інвестиційний бізнес на загальнонаціональний рівень ніхто не робив. Та й законодавство цьому не дуже сприяло. Крім того, ми все ще пам’ятаємо, коли банки платили по 25% річних при низьких темпах інфляції і стабільному курсі (ред.: інше питання, за рахунок чого такі показники утримувалися). І цього цілком вистачало, щоб депозит вважався вигідним інвестиційним інструментом”, – розповідає Антон Рибак, фахівець департаменту торгових операцій ФК “Сократ”.

Проте, на даний момент, за його словами, коли учасники банківського ринку зникають із середньою швидкістю в 30 банків за рік, українці стали шукати альтернативи депозитам. “Дуже багато людей, звичайно, перевели свої заощадження в готівкову валюту. Інші – вирішили вкласти кошти в нерухомість, очікуючи, що вона одного разу підніметься в ціні. Зріс інтерес і до діяльності фінансових компаній, що управляють активами. Щоправда, помітно, люди не до кінця розуміють, що саме ми їм пропонуємо”, – зазначає експерт.

У певному сенсі між фінансовими компаніями і банками існує деяка подібність. Вони також залучають кошти, як і банки інвестуючи їх у акції, облігації та похідні фінансові інструменти. Проте, на відміну від банків, ці компанії не видають кредитів, неповернення яких, до слова, стало однією з основних причин ліквідації ряду фінустанов.

Ще одна відмінність полягає в тому, що банки, не враховуючи випадки їх банкрутства, гарантують своїм вкладникам фіксований дохід по закінченні терміну. Зі свого боку, фінансові компанії, що працюють переважно за відсоток від прибутку за вкладом, часто прагнуть домогтися прибутковості, що в кілька разів перевищує депозитні ставки.

Щоправда, тут варто знову ж згадати про озвучене вище правило: чим більше прибуток – тим вище ризик.

Недержавні пенсійні фонди, які, як не дивно, також представлені в Україні, працюють практично за аналогічним принципом. Єдине, що контракт з ними укладається на більш тривалий термін. Ще одна невелика проблема полягає в тому, що хоч в нашій країні і анонсували намір уже з початку цього року частково перейти до накопичувальної пенсійної системи, відчутних кроків з боку уряду, як і раніше, немає. Отже, відповідні внески в ці компанії можна здійснювати поки виключно з власних коштів, а не з відрахування частини ЄСВ, як це планувалося.

Антикваріат і нерухомість

Ще одним видом інвестування в майбутнє можна назвати покупку більш відчутних активів – нерухомості і антикваріату. Стосовно предметів старовини така діяльність передбачає, що людина, яка взялася за це, повинна як мінімум розбиратися в тому, у що вона вкладається.

За словами Дмитра, нашого знайомого колекціонера старовинних речей, основною запорукою успіху в цьому виді капіталовкладень є пристрасть. “Якщо людина не цікавиться історією, їй краще навіть не потикатися в цю сферу. Ну або у неї повинен бути хтось із цього бізнесу, кому вона довіряє і хто не зацікавлений “підсунути” їй підробку. Я, наприклад, історик за освітою. Колекціонуванням займаюся більше 20 років. Це хобі, це дуже сильне захоплення. Бувало, вже на початку місяця у мене “закінчувалася” зарплата після чергової покупки. Але я жодного разу не шкодував. Для мене всі ці речі – не просто товар, це можливість досліджувати епоху”, – розповідає Дмитро.

Тим же, хто раптово відкриє в собі інтерес до старовинних речей, наш експерт радить починати буквально з малого. “Новачкам я б порадив починати з монет. По-перше, існує величезна кількість спеціалізованих сайтів і додатків, які допоможуть розібратися в тому, які вироби є справжніми і як їх відрізнити. По-друге, нумізмати практично точно можуть визначити, скільки і яких монет було випущено і скільки знаходиться в “обігу”. Відповідно, номінальну ціну такого активу визначити легше”, – зазначає фахівець.

Значно складніше, за словами Дмитра, мати справу з предметами, що мають культурну цінність, і творами мистецтва. Без допомоги професіоналів у цій сфері – не обійтися.

Питання доцільності купівлі нерухомості в Україні – і зовсім залишається відкритим. Ясна річ, що цей актив можна використовувати для отримання доходу від оренди. Однак, з огляду на те, що на утримання приміщень в будь-якому разі доведеться постійно відраховувати певну суму, і той факт, що оренда на постійній основі – явище скоріше виняткове, ніж постійне, виникають деякі побоювання стосовно того, що цей актив може запросто перетворитися на пасив.