Майбутні володарі держмайна: як приватизуватимуть тисячі підприємств

Голова Верховної Ради Андрій Парубій перед голосуванням наголосив, що законопроект 7066 — це антикорупційний закон. Прихильники цієї ініціативи вбачають шанс нарешті розпродати збиткові і неефективні держпідприємства, противники – вказують на додаткові шанси для олігархів. Які принципово нові ідеї пропонує законопроект та чому вони можуть не спрацювати – сайт “24” запитав у експертів.

Все продати… олігархам?

На переконання екс-міністра економіки Володимира Ланового, закон про приватизацію спрощує саму процедуру, але не змінює суті, яка полягає у посиленні клану і ладу олігархів. На його думку, приватизація держмайна “передасть” у їхнє розпорядження більше підприємств, промисловості, а отже – фінансів і політики.

Лановий застеріг, що нині спостерігаємо, як олігархи хочуть поспіхом за один рік приватизувати найбільш високотехнологічні підприємства, зокрема, “Хартрон”, “Турбоатом”.

Приватні монополії – страшніші від державних. Тому треба провести демонополізацію. По-друге, продавати акції не одним пакетом 99%, а 20-25% – найбільший пакет. А акції в роздрібному порядку продавати громадянам України. Тоді ми сформуємо середній клас і упередимо створення олігархічних кланів. В Європі саме так відбувається приватизація великих об’єктів. Тому там немає олігархів,
– зазначив Володимир Лановий.

І він наголосив: велика приватизація не призведе до добирання в бюджет коштів, яких не вистачає: “25 років на користь приватизації використовують головний аргумент – наповнення Держбюджету. Але ми жодного разу не бачили, що були такі продажі, які б серйозно змінили дохідну частину бюджету. Це демагогія. Наповнення бюджету відбувається через інфляцію і девальвацію. Це дуже легкий шлях. Один відсоток інфляції – приблизно 20 мільярдів гривень. А щоб отримати стільки ж від приватизації – треба ж працювати”.

Не мішати “мухи з котлетами”

Але законопроект 7066 якраз не ставить перед собою мету наповнити бюджет за рахунок продажу держмайна. Існує різниця між продажем великих стратегічних підприємств і великої кількості малих, кажуть експерти-лобісти закону.

“Багато малих державних підприємств, як правило, втратили свої виробництва і є зараз просто нерухомістю, недобудовами чи землею. Немає сенсу їх приватизовувати за складною схемою. Ми хочемо виставити їх на продаж через аукціони на ProZorro. Продажі без оцінки державними оцінщиками. Це просто не має сенсу, тому що її вартість складе суттєву частину виручки від продажу якоїсь лазні, яку продає Фонд держмайна”, — пояснив бачення суті приватизації перший заступник міністра економіки Максим Нефьодов у інтерв’ю сайту “24”.

Керівник Офісу ефективного регулювання (BRDO) Олексій Гончарук у коментарі сайту “24” уточнив, що проблема в тому, що в Україні дуже багато державного майна. І всі принципи приватизації досі передбачали окрему оцінку кожного елементу. Система будувалася таким чином, щоб детально виписати, яким чином має оцінюватися будь-яке майно. Оцінка, затрати – все для визначення стартової вартості майна. Вся ця власне підготовка до приватизації і формування стартової ціни – потребували значної кількості часу. І пропускна здатність системи була відповідно незначною, і продати велику кількість підприємств було неможливо.

Нова ідеологія полягає в тому, що ми відділяємо не найдорожчі підприємства, а менші, які не мають стратегічного значення для держави. І механізм стартового ціноутворення перекладається на прозору конкурсну процедуру. Зрештою, не такою важливою стає ця стартова ціна підприємства, основна мета – не стільки отримання коштів у бюджет, скільки припинення збитків, зловживань і корупції та спотворення конкуренції на ринку. Ціль – передати підприємство ефективному приватному власнику, нехай заробляє гроші і платить податки. Головне завдання – не до копійки вирахувати стартову ціну, а забезпечити конкурентний продаж,
– пояснив Гончарук.

Якщо у покупців є зацікавленість і рівний доступ до купівлі – вони самі вийдуть на адекватну ціну, переконані у BRDO. На думку Гончарука, система Prozorro.Продажі якнайкраще підходить для забезпечення конкурентного доступу і, за прогнозами, саме вона буде використана для приватизації.

При цьому принцип “простої” приватизації не стосується великих підприємств, тут режим зберігається, наголосили і Нефьодов, і Гончарук. Складений окремий список великих, дорогих, стратегічних для держави підприємств.

Великі підприємства продаватимуться як бізнес, пояснив Нефьодов: для цього винаймається інвестиційний радник, який зацікавлений запропонувати адекватну ціну і отримати від приватизації свій відсоток. Бо винагороду радник одержить, лише якщо підприємство хтось купить.

“Смаколики” законопроекту

Аналітик Андрій Вігірінський на прохання сайту “24” проаналізував ініціативи законопроекту 7066 на предмет цікавих нюансів.

1. Виписане поняття “стартова ціна об’єкта малої приватизації”. Визначається аукціонною комісією на рівні балансової вартості об’єкта (активів об’єкта) малої приватизації, за вирахуванням заборгованості за фінансовим зобов’язанням, у разі їх наявності. Якщо фінансові зобов’язання об’єкта малої приватизації дорівнюють або перевищують балансову вартість активів об’єкта, стартова ціна визначається аукціонною комісією за результатами вивчення аукціонних пропозицій не менше трьох потенційних покупців. Якщо протягом місяця з моменту опублікування оголошення про вивчення попиту не надійшло трьох аукціонних пропозицій від потенційних покупців, стартова ціна об’єкта малої приватизації визначається на рівні оціночної вартості, в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. “Тобто, можна говорити про те, що держава розуміє стан того майна, яке продає, і що сума боргів по цих об’єктах може бути більшою за їхню вартість та допускає реалізацію за ціною, яку готовий заплатити потенційний інвестор”, – уточнив Вігірінський.

2. Виписана норма про повернення коштів інвесторові, якщо договір про приватизацію буде розірвано або визнано недійсним. Повернення сплачених за об’єкти приватизації коштів здійснюється з тих, які надійшли від повторного продажу таких об’єктів (зменшених на суму штрафів або інших платежів, які належать до сплати покупцем згідно з цим законом та/або договором купівлі-продажу), протягом п’яти робочих днів після надходження коштів від повторного продажу на рахунок державного органу приватизації. Причому сума повернення не повинна перевищувати суми, сплаченої покупцем під час попереднього продажу.

3. Поняття припинення приватизації. Це рішення державного органу приватизації про припинення вчинення будь-яких дій, спрямованих на приватизацію (продаж) об’єкта приватизації. У тексті це поняття згадується у законі лише двічі, коли мова йде про те, що сплачені реєстраційний внесок за реєстрацію покупців для участі в аукціоні та гарантійний внесок повертаються усім потенційним покупцям такого об’єкта. Також закон зазначає, що Державні органи приватизації припиняють приватизацію об’єкта у випадку включення об’єкта приватизації до переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

“Якими критеріями та мотивами може користуватись держорган приватизації приймаючи таке рішення, поки не зрозуміло. Існує чимало способів приватизації, які прописані у законі, які так чи інакше дозволяють продати об’єкт, тим не менше можливість відмови залишається. Подальша доля такого об’єкту – теж питання відкрите, оскільки якщо його продають, а клієнтів немає навіть за балансовою вартістю його придбати, що з ним робитиме держава, а точніше орган управління, якому об’єкт передавався для продажу”, — прокоментував Вігірінський.

4. Орган приватизації може виступати з боку держави засновником підприємств, заснованих на базі об’єднання майна різних форм власності. Тобто, теоретично, передані об’єкти можуть об’єднуватись в одну організаційну форму, структуру, для покращення їхньої інвестиційної привабливості, щоб їх можна було реалізувати. Однак чи готовий до такої роботи Фонд? І процес об’єднання складний та тривалий, особливо, якщо йдеться про держпідприємства та держінституції.

5. Запобігання покупцям з країни-агресора чи країн, що не співпрацюють у сфері протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом. Теж дискусійна норма, зауважив Вігірінський. Часто для придбання активів навіть великі компанії створюють спеціальні відокремлені юридичні особи в офшорних зонах, у подальшому для мінімізації податкових зобов’язань при виведенні дивідендів. І ця норма може та, вірогідно, буде обходитись, оскільки, відповідно до інших положень закону передбачено, що передача приватизованого об’єкта в заставу або внесення такого об’єкта до статутного капіталу господарського товариства в період дії умов договору купівлі-продажу здійснюється за згодою державного органу приватизації, який є стороною цього договору, в установленому Фондом державного майна України порядку. Те ж саме стосується додаткової емісії акцій акціонерним товариством- емітентом до повного виконання покупцем пакета акцій такого товариства зобов’язань відповідно до укладеного договору купівлі-продажу. У разі подальшого відчуження приватизованого об’єкта новий власник у двотижневий термін з дня переходу до нього права власності на такий об’єкт зобов’язаний подати до державного органу приватизації копії документів, що підтверджують перехід до нього права власності. Тобто, у перших двох випадках (застава, внесення до статутного капіталу, додаткова емісія) згода потрібна. У той самий час у випадку відчуження повинен бути дотриманий принцип доведення до відома, а отже обмеження щодо офшорних юрисдикцій вже не стоїть різко, принаймні, у положенні закону (навряд ситуація зміниться у договорі, такі обмеження правочинів нового власника загалом є неприпустимими у сьогоднішньому світі). Тут доречно згадати і аукціони з продажу з умовами (інвестиційними, соціальними, тощо). Якщо первісний власник (той, що придбав у результаті приватизаційних процедур) зобов’язаний дотримуватись цих умов у силу договору та умов приватизації, то державний орган приватизації від нового власника лише зобов’язаний вимагати виконання зобов’язань, визначених договором купівлі-продажу об’єкта приватизації, і застосовувати до нього у випадку їхнього невиконання санкції згідно із законом. “Зобов’язаний вимагати” не означає “зобов’язаний виконувати”, тонка межа. Не обов’язково умовами вторинного продажу може бути та буде передбачено дотримання умов первісного договору.

6. Інституція “без повноважень”. Стаття 9 законопроекту передбачає, що з метою забезпечення контролю за здійсненням приватизації утворюється Спеціальна контрольна комісія Верховної Ради України з питань приватизації. Крім цього, з подібною метою і місцеві ради утворюють відповідні контрольні комісії з питань приватизації. Положення про Спеціальну контрольну комісію з питань приватизації та її склад затверджуються Верховною Радою України, а положення про контрольні комісії з питань приватизації та їхній склад затверджуються відповідними місцевими радами. Стаття, яка визначає існування таких комісій є, і не важливо, які будуть повноваження згідно з Положеннями, роль цих комісій не визначена у самому законі, на жодній стадії приватизації. Тим самим – органи фактично будуть, але номінальні.

Нагадаємо, законопроект 7066 прийнято у першому читанні. Попереду друге читання і можливі зміни у тексті документу.