Людська гідність: за це варто боротися!
Як свідчить історія, належність держави — це, насамперед, шлях боротьби за її утвердження. Виклики ХХІ століття для України — брутальна анексія Криму, війна на Донбасі, є лише підтвердженням цієї думки. Без перебільшеня можна стверджувати: здобутки сучасної України — це зримий результат напруженої праці свідомої частини українського народу! Україна, яку ми сьогодні маємо – це держава, збудована руками пересічних людей, а не політичної верхівки, оскільки головні її здобутки — соборність, незалежність та європоцентризм вистраждані українською нацією, а не політиками, або чиновниками, які часом плентаються в обозі стрімкої історії. До цього слід додати такі явища суспільного життя, як «незрілість» політичної еліти, корупцію, злочинність, олігархат. Помітно, як влада дрейфує в бік від пересічного громадянина. А в умовах неоголошеної і, насамперед, «гібридної» війни це помітно ще більше.
Саме тому й сьогодні, через три роки після початку Революції Гідності, для пересічного українця актуальним залишається його право вибору і, насамперед, почуття гідності, як нездевуальвована ознака приналежності до цивілізованого світу. Відчуття приниженої гідності пережила й частина громадян демократичного світу, зокрема США. Український політолог Галина Куц влучно охарактеризувала ситуацію, яка склалася у світовому соціумі: «Трамп… Брексіт… Греція з постійними вимогами фінансових вливань… Ситуація з нашим Донбасом… Спостерігається дивний та тривожний тренд домінування маргінесу у виборі майбутнього… Складається враження, що саме ті люди, які є споживачами «жовтої преси», мильних серіалів та доволі примітивних теле-шоу, вирішили розпоряджатися нашим спільним майбутнім». Відчуття приниженої гідністі вже сьогодні змусили мешканців багатьох міст США вийти на акції протесту проти результатів виборів. Принижена людська гідність спонукала три роки тому студентів, громадських активістів вийти на Майдан Незалежності.
Під морально-етичним кутом зору гідність — це уявлення про цінність кожної людини, як моральної особистості, що означає особливе моральне ставлення людини до самої себе і ставлення до неї суспільства, в якому визнається цінність особистості. Гідність — це внутрішнє відчуття благородства та власної відповідальності за своє життя та життя близьких. Гідна людина має чисті думки, адже саме від цього залежать і її вчинки.
Україна є цивілізованою європейською державою, а її народ гідний називатися європейським. Українці століттями відстоювали це право власною кров’ю, і тепер для нас, українців, слово «гідність» має носити сакральне значення, а «Революція гідності», яка розпочалася 21 листопада 2013 р. є яскравим підтвердженням цієї тези.
Події 2013-2014 рр. доводять, що мирна акція, яка розпочалася 21 листопада 2013 р. була спрямована на відстоювання європейських цивілізаційних цінностей українського народу. Вона розпочалася віршами, піснями і танцями, щоб довести усьому світу, що українці це доброзичливі і щирі люди, які прагнуть жити у цивілізованому європейському світі, де з повагою ставляться до прав і свобод людини.
Гідність
Ранок 26 листопада. Тарас Костін і Ярослав Потапенко провели цю ніч на Майдані. Вони були в числі перших, хто відкрито виступив проти режиму Януковича
Тоді на Майдані Незалежності активна частина громадянського суспільства переконливо довела, що штучна прив’язка України до російського світу остаточно втратила свій сенс, водночас, моральність українців є вищою, а ніж в переважної частини політичної «еліти» України. У своїх спогадах про початок Революції Гідності професор-історик, патріот України Ярослав Потапенко відзначав, що ті хто тоді стояли на Євромайдані, — солдати Західної цивілізації у боротьбі проти «східних варварів», російського неоімперіалізму (як колись ми двічі протистояли іншим східним варварам — османам). Новітні хрестоносці в екзистенційно-духовному протистоянні з сатаною московсько-феесбешного необільшовизму, замаскованим за шатами псевдорелігійного «руского міра». Євромайдан — 2013-14 рр. є черговим етапом національно-визвольної боротьби українського народу».
Під час «Революції гідності» українці не прагнули нав’язати собі чужі цінності, вони намагалися довести, що українська культура, традиції, історія та духовна спадщина є високоморальними як в усіх цивілізованих країнах Європейської спільноти. Суспільні процеси на Майдані без перебільшення можна назвати висококультурними, глибоко моральними та духовними, адже українські громадяни, які брали участь в революції пильно слідкували за своєю поведінкою та висловлюваннями, вирізнялися надмірною ввічливістю, не скоювали вандалізму й мародерства, захищали один одного від можливої небезпеки і ладні були стати на захист один одного у найскладніші миті революційного життя. На Євромайдані можна було насправді зрозуміти, що людина — найвища цінність суспільства і це проявлялося не на словах, а в діях.
Безпечність, яку втілював Євромайдан, взаємини між людьми, показали, в якій саме країні хочуть жити українці. Певною мірою життя на Майдані нагадувало уривки утопічних літературних творів і політичних трактатів про ідеальну державу, в якій всі рівні. Люди, які змінювали на Майдані один одного щодня, легко вливалися в його організм, живлячи його новою енергією, якої інколи так бракувало в суспільному житті.
Українська гідність є особливою, бо їй притаманні високоморальний дух, воля і героїзм. Дух національної ідеї та європоцентризму, людиновимірності наскрізно пронизував кожну хвилину революційного життя, воля відстоювати українські ідеали й цінності була непохитною, а тому не вагаючись героїчно пішли з життя найсвітліші воїни добра — «Небесна сотня». Їх героїзм живий і болючий, адже вони віддавали своє найцінніше на очах у мільйонів людей. Завдяки їм ми маємо можливість вільно думати, говорити, обирати своє майбутнє. Кращі сини України полягли за гідне демократичне майбутнього народу, а не матеріальні цінності, саме тому вони слугують прикладом для нинішнього і прийдешніх поколінь.
Як показало життя державні керманичі швидко розчарували український соціум, водночас вершителем долі Української держави був і залишається український народ. Саме він виборює нашу свободу, протистоїть агресору на Донбасі, розвиває волонтерський рух, вирощує хліб і в будь-яку мить готовий змінити орало на меч, боронити свою матір-Україну від зовнішнього ворога і внутрішніх запроданців.
Сьогодні ми маємо пам’ятати: наша гідність і свобода омиті кров’ю небесних воїнів-захисників. Щире вшанування пам’яті героїв та виховання в собі патріотичних, морально-етичних, духовно-вольових якостей є міцним фундаментом національної гідності українців, відродження історичної пам’яті. Вшановуючи Героїв-борців за українську незалежність, пам’ятаймо слова Ярослава Потапенка про те, що «потрібно знаходити в собі сили рухатися далі, досягати успіхів, рятувати країну». Боротьба українського народу за втілення проголошених ідеалів Майдану триває. Слава Україні!
Віталій Коцур, кандидат політичних наук, доцент