Генерал ЗСУ: Збройні сили України готові йти в наступ і відвойовувати окуповані території сходу країни

Збройні сили України готові йти в наступ і відвойовувати окуповані території сходу країни, щойно надійде відповідний наказ верховного головнокомандувача.

Українській армії необхідно суттєво наростити арсенал боєприпасів. Наближення до НАТО повинно бути не на словах, а на ділі. Про це в другій частині інтерв’ю в ефірі телеканалу Obozrevatel TV заявив генерал Збройних сил України, заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони Сергій Кривонос.

 Наскільки в українській армії зараз хороший бойовий дух? Його не вдалося зламати Росії на сьомому році війни?

– Ні. Що стосується бойового духу, нашої наснаги в боротьбі проти ворога, він потужний і сильний. Є певне розчарування окремих людей, які залишили лави Збройних сил.

Треба міняти політику, тому що за кожного військовослужбовця, який пройшов через вогонь цієї війни, треба боротися. Держава втратила час і ресурси на підготовку цих людей, і тепер вона повинна боротися за те, щоб ці люди залишилися в лавах Збройних сил. Це головне завдання.

Через відсутність інформаційної політики з боку керівництва країни багато розчарованих. Меседжі, які подаються, розчаровують людей. Одночасно проросійські канали, що подають інформацію частково або у перекрученому вигляді, дестабілізують ситуацію, створюючи мозковий шторм у голові в кожного нашого громадянина, зокрема і військовослужбовців.

 Сіють зерно сумніву.

– Так.

 Ви сказали, військові розчаровуються. У чому саме?

– Багато з тих, хто прийшов у лави Збройних сил у 2014-2015 роках, йшли воювати. І коли війна перейшла в більш позиційну, через неправильний підхід до підготовки, до організації повсякденної діяльності, багато людей розчарувалось. Тому що їх змушували займатися не тим, заради чого вони прийшли в армію.

Армія – достатньо бюрократичний організм. Бюрократія і самодурство дуже сильно впливало на сприйняття цими людьми необхідності захищати Україну.

 Я пам’ятаю, ще попередню владу докоряли за те, що військові очікують наказу йти вперед, що не можна сидіти в окопах, що затяжна війна – не для них. Чи є зараз запит на те, щоб йти вперед?

– Звичайно. Цей запит є. Військовослужбовці очікують, коли буде надана команда, аби почати наступ.

Питання в тому, що треба пояснювати, що, по-перше, є політичні нюанси у вирішенні цього питання, по-друге, щоб це здійснити, треба готуватися. Тут треба навіть зміна тактики. Якщо у 2014 році у нас була наступальна тактика, то з 2015 року – вже оборонна. Це питання треба піднімати на рівень.

На навчаннях минулого і цього року питання щодо наступу відпрацьовувалось. Це додатково стимулює людей, тому що ми не тільки відпрацьовуємо питання оборони. У разі прийняття певних політичних рішень керівником країни, верховним головнокомандувачем, президентом України паном Зеленським за необхідності Збройні сили виконають наказ про звільнення наших територій.

 Тобто командування в широкому загалі чекає вдалого комплексного політичного, міжнародного, військового моменту для того, щоб йти в наступ?

– Абсолютно правильно.

 Ми готові до цього не тільки бойовим духом, а й оснащенням, військовими планами тощо?

– Що стосується оснащення, то питання покращення озброєння наших Збройних сил ще не вирішено. Багато питань, які треба вирішувати, і підходи до цього мають покращуватися. Не займатися показухою, а займатися практичним забезпеченням Збройних сил. І якраз тією технікою, яка потрібна на цій війні.

Треба враховувати досвід не тільки нашої війни, а й досвід азербайджано-вірменської війни, що триває останній місяць, враховувати нюанси. Тому що сучасна війна – це не війна танків і прямих лобових атак. Досвід війни на Кавказі вкотре показав, що сучасна війна – це, насамперед, війна засобів розвідки, засобів ураження.

Протиповітряна оборона, авіація, радіоелектронна боротьба, засоби розвідки – це те, що дозволяє зберегти людські життя і завдати максимальної шкоди ворогу, не втрачаючи своїх людей. Не м’ясом, а технікою і розумом треба воювати.

 До речі, щодо авіації. Ми бачимо, що Володимир Путін на Донбасі її майже не використовував.

– Взагалі не використовував.

 Були збиті декілька літаків – був збитий нідерландський літак, український літак. Коли, на вашу думку, Путін може використати авіацію на Донбасі?

– Коли він зможе юридично на міжнародній арені виправдати свої дії.

 Тобто пояснення, що в шахтах стояли літаки, вже не пройде?

– Чому були такі активні бої у 2014 році за три аеропорти – Донецький, Луганський і Краматорський? Тому що на той час це могло дати спроможність виправдання знаходження російської авіаційної техніки на території Донбасу.

Луганський аеропорт знищили практично вщент, там не може нічого сісти, з Донецьким аеропортом так само. Ми ще й досі його бачимо і можемо завдавати удари. Краматорський аеропорт ми утримали. Якраз це й не дало росіянам спроможності виправдати знаходження авіаційної техніки.

Якби хоча б один аеропорт був захоплений у нормальному стані, то того ж дня там з’явилися б літаки з українськими тризубами і синьо-жовтими емблемами, і сказали б, що це захоплені українські літаки. Ніхто б вже потім не розбирався, звідки вони взялись. А це була б авіаційна техніка Російської Федерації.

 Ми розуміємо, що російська армія регулярно перетинає ту ділянку кордону, яку ми не контролюємо. Але так, щоб літаки туди прилетіли…

– Для того, щоб літаки прилетіли, у них немає підготовлених аеродромів на тимчасово окупованій території Донбасу. Але якщо вже у них буде така політична воля, то вздовж українського кордону у них достатньо аеродромів, з яких можна злітати і доставати до наших міст або об’єктів, які їх цікавлять.

 У нас є чим відповісти?

– Протиповітряна оборона в Україні існує. Вона включає не лише безпосередні дії щодо авіації, але й щодо зенітно-ракетних військ. Ця система є. Звичайно, хотілося б, щоб вона була потужнішою. Я скажу, що на час розвалу Радянського Союзу Україна мала одну з найпотужніших систем ППО у світі. Величезна кількість зенітно-ракетних дивізіонів у нас стояла на бойовому чергуванні.

На початок війни у 2014 році ця цифра була в десятки разів менша за цифру, що була 1992 року.

 Але це ж все застаріле.

– Питання не в застарілості. Питання спроможності цієї техніки виконувати свої завдання. Іноді навіть застарілі комплекси спроможні виконувати свої завдання. І досвід інших локальних війн показує, що комплекси, розроблені в 1960-70-х роках, ще активно воюють в інших країнах.

 Україна остаточно визначилася з рухом до НАТО. Але наскільки нас готові там прийняти?

– Більшість населення України сприймає вступ до НАТО у суто військовому аспекті. Але якщо розглядати питання ширше, то це питання більш політичне, ніж військове.

Військові більше вкладаються у питання співпраці з НАТО, і ми готові. У нас у Силах спеціальних операцій уже є одна військова частина, яка пройшла довгу процедуру сертифікації і має право заступати на бойове чергування в складі Сил спецоперацій НАТО.

Але питання треба розглядати і політично, і економічно. Наш оборонно-промисловий комплекс треба було б уже переводити на ту техніку, яку використовує НАТО, переходити на натовські стандарти щодо нашого озброєння, починаючи від калібру стрілецької зброї і закінчуючи засобами зв’язку. Плюс вироблення іншої техніки, яка потрібна для Збройних сил.

Наша співпраця із стратегічними партнерами, що стосується оборонно-промислового комплексу, може принести результати. Це буде черговий крок, який може показати, що ми хочемо в НАТО. Це треба показувати не тільки словами, але й діями. Не тільки військових готувати, але й готувати до цього економіку, готувати політиків до сприйняття реальності вступу в НАТО.

Бо НАТО – це не тільки наше бажання. Це ще й велика відповідальність з виконання певних дій у складі цього альянсу.

 Коли замість старих Калашникових на сході у наших військових з’явиться сучасна зброя?

– Це одне з питань, які я починав розробляти минулого року. Наші партнери були спроможні побудувати тут підприємства, дати інвестиції, які б змінили підходи до цих питань.

Якщо б було прийнято політичне рішення, ми могли б вже цього року мати патронний завод під калібри і стрілецьку зброю натовського стандарту. На жаль, політичне рішення тодішнього Офісу президента не було прийнято. Це було: дайте нам гроші, а з рештою ми самі розберемося.

 Це за чинного президента?

– Так. На жаль, ця ситуація продовжується. Ці питання можна вирішити. У нас є ті, хто готовий прийти нам на допомогу, у нас є ті, хто зацікавлений у нашій співпраці, але немає політичних рішень про прискорення цього процесу.

Крім того. Проблема полягає в тому, що оточення президента продовжує тримати президента в інформаційному вакуумі щодо виконання цих завдань.

 Повертаючись до патронного заводу. Якщо я не помиляюся, такий завод в Україні був, але в Луганській області. І зараз заводу в нас немає.

– Так, але проблема в тому, що у нас цим питанням ніхто не займався.

 Вибачте, а патронів у нас ще багато на складах?

– Патрони для виконання завдань у нас ще є, а щодо безпосередньо патронів у тому обсязі, який потрібен для організації бойової підготовки, підтримання постійної готовності до виконання завдань, то це вже достатньо проблематично.

Тому питання боєприпасної галузі треба піднімати значно швидше і значно вище. Досвід використання артилерійських боєприпасів під час вірмено-азербайджанського конфлікту показав, що використання великих калібрів якраз і призупинило активність цих дій.

Протягом 2012-2013 року у нас була така диверсія своїми руками, коли Збройні сили щоденно випускали в повітря сотні, десятки тисяч реактивних снарядів, просто в пустоту. Ми знищили свій боєзапас. Це підірвало наші спроможності.

Плюс потім були диверсії на наших базах і арсеналах, де величезна кількість боєприпасів згоріла, вибухнула. Це ослабило нас. Тому що кількість зарядів і патронів на війні потрібна величезна. Це перше.

Друге – навіть якщо зараз ми намагаємося йти до перемоги, до миру, це не означає, що кількість нашої зброї повинна бути мала. Якраз запаси боєприпасів і зброї, які знаходитимуться на наших складах і арсеналах, будуть чітко давати розуміння ворогу, що до нас не треба лізти, у нас не закінчаться боєприпаси на третій день війни.

Що стосується підготовки людей – це також важливо. Саме тому свого часу ми почали питання територіальної оборони, яке також значно посилить нашу обороноздатність щодо достойної відповіді ворогу на його агресивні бажання захопити нашу територію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *