Громада повинна це знати: деякі депутати міськради планують не голосувати за акредитацію газети “Діловий Переяслав”

Нагадаю минулорічну ситуацію. Тоді на січневій сесії міської ради при розгляді питання “Про постійну акредитацію журналістів та технічних працівників засобів масової інформації” деякі депутати внесли пропозицію про НЕНАДАННЯ акредитації журналістам «Ділового Переяслава». З чим це було пов’язано? Думаю з тим, що ми на сторінках свого видання пишемо  правду, не згладжуючи при цьому кути та не замовчуючи важливі моменти, які вважаємо за необхідне донести до громади міста і своїх читачів. І, що основне,  не не прогинаємося перед владцями.

Цього року питання акредитації журналістів місцевих ЗМІ знову стоїть в порядку денному сесії, яка має відбутися 23 січня. Мені на очі потрапив протокол засідання комісії з питань регламенту, депутатської етики, контролю за виконанням рішень Ради, співпраці з органами самоорганізації населення, законності та правопорядку, запобігання і протидії корупції, охорони прав і законних інтересів громадян. І що ж я бачу? Виявляється на своєму засіданні напередодні сесії дехто з присутніх членів цієї комісії проголосував за НЕНАДАННЯ АКРЕДИТАЦІЇ ЖУРНАЛІСТАМ “ДІЛОВОГО ПЕРЕЯСЛАВА” Олександру Матвієнку і Світлані Помойницькій. Здавалося б, комісія, яка має слідкувати за дотримання законності,  сама його порушує.

А тепер підтверджу свою думку.

Отож у засіданні комісії цього разу брали участь троє із п’яти її членів: Олександр Аракелян, Олександр Калашник і Олександр Михняк. Перші двоє – ОЛЕКСАНДР АРАКЕЛЯН і  ОЛЕКСАНДР КАЛАШНИК утрималися під час голосування, що означає не підтримали надання акредитації нашому виданню.

Основний наш матеріал на цю тему ми напишемо вже після сесії. А зараз нагадаю деяким міським обранцям, яким так заважає спокійно жити наша журналістська робота, що статтею  34  Конституції усім громадянам гарантоване право на свободу думки і слова, а також вираження своїх переконань, незалежно від професійної діяльності. Кожен може збирати інформацію, зберігати  та поширювати її. Обмежити це право можуть лише інтереси національної безпеки, територіальної цілісності чи громадського порядку; порядок запобігання заворушенням чи злочинам; мета охорони здоров’я населення; захист репутації або прав інших людей; підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно. Жоден із цих пунктів журналісти нашого видання ніколи не порушували.

Натомість  перешкоджання реалізації професійної діяльності журналістів у відповідності зі ст. 171 КК України за серйозністю прирівнюється до перешкоджання діяльності правоохоронців і карається штрафом, арештом та обмеженням свободи строком до 3-х років…

“Переслідування журналіста за виконання ним своїх професійних обов’язків загрожує штрафом, обмеженням свободи строком до 5-ти років, а також забороною обіймати певні посади”. Варто зазначити, що переслідування та перешкоджання зазвичай є не просто фізичними: під це визначення потрапляють і примус до поширення певної інформації, і цензура, і необгрунтована відмова в акредитації, і психологічний вплив на журналіста, його сім’ю та близьких.

Тому, як редактор видання, звертаюся до всіх охочих встановити нам якусь цензуру чи намагатися підкоригувати або нишком залякати – цього я ніколи не допущу, навіть не сподівайтеся! Це ж ви проголосували за виділення з міського бюджету на 2020 рік 800 000 гривень на висвітлення в ЗМІ діяльності місцевої влади та її структурних підрозділів. То залишайтеся спокійними, за ці гроші вас точно вихвалятимуть. Ось тільки бажано, щоб позитивні матеріали про себе і свою роботу ви замовляли за власні кошти, а не за рахунок платників податків…  Та й не завжди навіть замовні бравадні статті можуть закрити очі людям на явні порушення законодавства, нераціональне використання бюджетних коштів, ігнорування інтересів громади і т.д.  Пам’ятайте про це про всяк випадок.

А тепер нагадаю дещо із законодавства для тих депутатів міської ради, які не бажають бачити журналістів «Ділового Переяслава» у сесійній залі і знову готуються чинити беззаконня.

Акредитація здійснюється відповідно до Законів України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про інформацію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства», «Про державну таємницю” і не може бути використана для введення цензури, іншого утиску свободи ЗМІ, обмеження прав громадян збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію будь-яким доступним способом (окрім випадків, передбачених чинним законодавством України).   Щоб ви знали –  навіть у разі відсутності акредитації ніхто не може заборонити журналісту виконувати свою роботу й без  неї.

Тому, що кожен журналіст має право:

  1. Вільно отримувати, використовувати, поширювати (публікувати) та зберігати інформацію.
  2. Вільно відвідувати приміщення суб’єктів владних повноважень та відкриті події, які вони організують. Цікавою є деталь щодо акредитації: за законом, державні установи можуть акредитовувати журналістів для полегшення здійснення ними професійної діяльності, проте у разі відсутності акредитації ніхто не може заборонити журналісту виконувати свою роботу і без неї.
  3. Журналіст повинен бути прийнятий у розумний строк держслужбовцями та посадовцями. Не існує більш чи менш бажаних «гостей» та «інтерв’юерів», доступ до політика будь-якого рангу теоретично однаковий для усіх.
  4. Журналіст має право (від себе додам – повинен, для власної ж безпеки) записувати все, що потім може підтвердити достовірність викладених ним у статті фактів. Для цього використовуються будь-які технічні засоби. До речі, саме аудіо записи нашого журналіста Олександра Матвієнка  й допомогли депутатам та громаді відновити в пам’яті, а потім ще й долучити до кримінальної справи, докази незаконних дій деяких наших посадовців у питанні  будівництва ТЕС. Адже тоді у  2015 році, порушуючи закони та вводячи в оману депутатів на сесіях, дехто навіть не сподівався на те, що їх слова через кілька років, зазвучать зовсім з іншим підтекстом та й сприйматимуться абсолютно по-іншому….

Нагадаю, що фото- чи відеозйомка держслужбовців, які іноді відмовляють журналістам у цьому праві, апелюючи до «захисту приватного життя», теж законна. Бо цей аргумент діє лише при спілкуванні з фізичними особами. Державні ж службовці знаходяться при виконанні покладених на них обов’язків. Згідно зі ст. 307 Цивільного кодексу України, навіть фізичні особи можуть бути записані, коли зйомка відбувається відкрито, на вулиці чи на заходах публічного характеру – зборах, конференціях, мітингах тощо.

  1. Журналісти мають вільний доступ до статистичних даних, фондів архівів, бібліотек та музейних фондів, а їхні запити на доступ до офіційних документів мають задовольнятися безкоштовно. Обмеження цього права може відбуватися лише за умов специфічної цінності чи умов схоронності документів. Пред’явивши посвідчення журналіста, можна також збирати інформацію у районах стихійного лиха, катастроф, місцях аварій, масового безладу, воєнних дій.
  2. Журналіст, що важливо, має право й не розкривати джерела своєї інформації чи інформацію, що може призвести до подібного розкриття. Зобов’язати його це зробити – лише в компетенції суду.

Тому, панове депутати, які так намагаються розправитися з «ДП», переслідування журналіста за виконання ним професійних обов’язків, як я вже писала вище, карається законом!

Свобода слова – це не свобода влади говорити все, що вона хоче, і лише в зручній для неї формі. Приборкати норовливих журналістів задля того, щоб видаватися кращими, ніж хтось  є насправді, хибне рішення. Тому не потрібно нав’язувати нам  власні бачення і теми, вказувати про що  і як саме писати. Ми самі будемо вирішувати, як висвітлювати просування всіма правдами й неправдами у сесійній залі по 11 (на сьогоднішній день) разів запозичення НЕФКО, надання наперед і без обгрунтованих на те підстав по 150% премії міському голові,  розподіл бюджетних коштів, непрозоре витрачання грошей платників податків, завищення розцінок на закупівлі робіт і послуг і т.д., і т.п.

Свобода слова – це ще й гра за правилами. А вони досить чітко прописані  законодавчо. Тому всім, хто намагається перешкоджати нашій журналістській роботі, наостанок скажу: глибоко помиляється той, хто вважає більш міцною і твердою владу, яка спирається на силу, ніж ту, яка заснована на повазі до закону. Зрозумійте, щоб вас поважали люди, які ж вас і обирають, працюйте чесно, не займайтеся махінаціями, вибиванням для своїх та наближених до вас фірм і фірмочок бюджетних грошей, не намагайтеся поповнювати власні статки за рахунок коштів всіх нас, платників податків, проводьте чесні тендери, приймайте прозорі рішення і т.д, і т.п… 

Попереджаю: ми, журналісти «Ділового Переяслава», свою свободу слова будемо захищати до останнього. Навіть не сумнівайтеся в цьому.

Світлана ПОМОЙНИЦЬКА

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *