Чому у Консультативній раді не домовляться про мир на Донбасі?

Пандемія коронавірусу драматично вплинула на короткострокові пріоритети зовнішньої та внутрішньої політики України. Утім жодним чином не позначилась на прагненні Офісу президента Володимира Зеленського до діалогу з “представниками ОРДЛО”. 

Нагадаю, з цією метою керівник ОПУ Андрій Єрмак на початку березня підписав у Мінську домовленості про створення так званої Консультативної ради в рамках роботи Тристоронньої контактної групи. До цієї ради зможуть увійти 10 представників України та 10 жителів ОРДЛО з правом вирішального голосу, за посередництва Росії, Франції, Німеччини та ОБСЄ.

Влада позиціює ініціативу як створення платформи, спільної з жителями  окупованої Росією частини Донбасу, де ухвалюватимуться дорадчі рішення. Зокрема, щодо конституційної реформи в Україні у частині децентралізації та проведення місцевих виборів, як це передбачено Мінськими угодами від 2015 року.

Представники України у Мінській контактній групі на численних брифінгах та у довгих інтерв’ю не перший тиждень переконують суспільство, що ні про яку легалізацію підтримуваних Росією бойовиків Донбасу через Консультативну раду не йдеться.

 Хоча такій логіці суперечить сам формат “ради”, адже відколи це так звані ОРДЛО перестали бути частиною України і отримали право делегувати кудись своїх окремих представників?

Єрмак стверджує, що від імені жителів окупованих територій говоритимуть виключно “авторитетні” мирні люди і у жодному разі не терористи. Повірити у це складно хоча б тому, що “батько” цих терористів сидить в одному з київських СІЗО. Один із засновників “ДНР” майже рік перебуває у руках українського правосуддя і досі – без вироку.

Йдеться про колишнього “голову Центральної виборчої комісії” та “міністра праці і соціальної політики” так званої ДНР Романа Лягіна.

Саме Лягін був головним організатором псевдореферендуму 11 травня 2014 року, на підставі фейкових результатів якого на світ з’явилось терористичне угрупування ДНР.

Улітку 2014-го року Лягін керував захопленням території культурного фонду “Ізоляція” в Донецьку, яку терористи за лічені дні перетворили на адміністрацію так званого міністерства державної безпеки ДНР та секретну тюрму для катувань, знущань та вербування сотень ні в чому не винних людей.

Улітку 2019-го року Лягіна затримали українські спецслужби та доправили до Києва. Далі почали відбуватися дивні речі.

Розгляд справи “батька ДНР” затягнувся у Шевченківському суді. Засідання переносились місяцями з численних причин, які вже навіть складно перерахувати.

Суд відмовився визнати фонд “Ізоляція” потерпілою стороною у справі та, всупереч вимогам Кримінально-процесуального кодексу, не надав адвокатам організації доступу до матеріалів слідства.

Зрештою, з’явились побоювання, що цінного свідка злочинів Росії на Донбасі можуть видати РФ у рамках процесу звільнення полонених. Швидше за все так би і сталося, якби не спротив переселенців, які неодноразово виходили на акції протесту.

2 квітня 2020 року двоє суддів (Олена Мелешак та Лідія Щєбуняєва) колегії, яка протягом року слухала справу Лягіна, зненацька згадали про своє майно та родичів на окупованих територіях і взяли самовідвід.

За нашою інформацією, термін тримання Лягіна під вартою спливає 8-го травня, і чи встигне суд продовжити арешт з огляду на нові обставини – питання відкрите.

Справа Лягіна демонструє, що українська влада не має чіткої стратегії завершення війни на Донбасі.

Команда Володимира Зеленського намагається у будь-який спосіб виконати передвиборчі обіцянки щодо швидкого завершення конфлікту, свідомо чи несвідомо ризикуючи національними інтересами держави.

Принаймні, саме так можна розцінювати крок до переговорів з ОРДЛО у той час, як  один із засновників терористичних республік не покараний, а судді донецького походження свідомо затягують розгляд його справи у Києві.

Сідаючи за один стіл переговорів з “авторитетними” жителями ОРДЛО, Київ фактично визнає право на існування квазіреспублік на території України. Виходить, ми визнаємо, що вони самостійні та здатні ухвалювати рішення, які допоможуть повернути мир на Донбас.

Крім того, незрозуміло, про яку незалежність представників окупантів у Консультативній раді говорить Андрій Єрмак, якщо навіть судді у столиці Україні відмовляються виносити вирок терористу “ДНР” через страх за своє майно і родичів на непідконтрольних територіях?

В невизнаних республіках продовжують пачками в день роздавати “двоголові” паспорти.

За останні шість років економіку ОРДЛО Москва повністю інтегрувала в російську: основною валютою на цій території став рубль, фінансові операції здійснюються через “Ощадбанк Росії” і підконтрольні РФ офшори в окупованій Південної Осетії.

Газ та інші енергетичні ресурси постачаються з Росії.

Транспортне залізничне сполучення контролюється ВАТ “Російські залізниці”.

Захоплені підприємства працюють через прокладки з постачанням до і через Росію.

Саме з Росії під виглядом так званих гуманітарних конвоїв терористи отримують зброю і гроші за вбивства українських військових та катування місцевих жителів.

Поза всяким сумнівом, Росія продовжить абсолютний контроль над окупованими територіями і після того, як в її розпорядженні з’являться нові, “офіційні” маріонетки з “Л/ДНР” у Мінському процесі.

Кремль має більш ніж достатньо ресурсів для тиску на майбутніх “перемовників” задля дестабілізації України, ким би вони не були. 

Ми вимагаємо від влади зупинити будь-які намагання легітимізувати “народні республіки” та забезпечити проведення неупередженого та справедливого суду над Романом Лягіним.

Якщо “батько ДНР” уникне відповідальності за свої злочини з будь-якої причини, це стане фатальним ударом по системі правосуддя та національним інтересам України у протистоянні російській агресії.

ЛЮБОВ МИХАЙЛОВА

Любов Михайлова, засновниця міжнародного благодійного фонду “ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа культурних ініціатив”, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція “Української правди” не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *