Влада та суспільство виявилися неготовими до інформаційної війни

Відсутність державної політики в умовах інформаційної війни призвела до загрозливих тенденцій.

Інформаційна війна активно супроводжує збройний конфлікт на сході України та анексію Криму. Влада та суспільство виявилися неготовими до цієї війни.   Про це розповів під час презентації дослідження «Свобода слова в умовах інформаційної війни та збройного конфлікту» в прес-центрі «Главкома» керівник аналітичного напрямку Української Гельсинської спілки з прав людини Олег Мартиненко.

За його словами, ані державні органи, ані громадянське суспільство виявилися неготовими до інформаційної війни, яка активно супроводжує збройний конфлікт на сході України та анексію Криму.  «Росія застосовує всі методи інформаційної війни: дезінформування, пропаганду, диверсифікацію громадської думки, маніпулювання, психологічний та психотропний тиск, поширення чуток», – зазначає Мартиненко.

 Результатом такої ситуації стала неузгоджена діяльність різних суб’єктів в сфері інформаційної політики.  «Прагнення органів влади до перемоги в інформаційній війні призвело до спроб недостатньо обґрунтованого обмеження на свободу слова, зокрема у вигляді позасудового встановлення непропорційно широких санкцій щодо іноземних ЗМІ, а також шляхом встановлення кримінальної відповідальності на поширення або сприяння поширенню суспільно важливої інформації про проведення АТО»,- говорить Мартиненко.

 Він зауважує, що відсутність державної політики в умовах інформаційної війни призвела до загрозливих тенденцій.  «Медійники створюють образ усього російського населення в якості «запеклого ворога України», недотримання толерантності під час висвітлення перебігу АТО та життя людей, які проживають у тимчасово окупованих територіях України», – зазначив правозахисник.

 На його думку, українським ЗМІ бракує узгоджених редакційних практик щодо висвітлення тем, пов’язаних із конфліктом.  «Окремої уваги потребує вдосконалення правового реагування на мову ворожнечі, а саме закріплення максимально повного визначення мови ворожнечі в КК України, деталізацію соціальних груп, які можуть стати об’єктом кримінально-правової охорони від мови ворожнечі, корегування правових рамок діяльності підрозділів, які можуть протидіяти мові ворожнечі в соціальних мережах, розробка та запровадження санкцій з пріоритетом заходів адміністративного впливу на перевагу кримінального переслідування», – резюмував Мартиненко.