Віктор Дворниченко: Час зупинити шматьківську вакханалію у місті

 Навіть хрін і той уже зробили імпортним… І ось дожилися до того, що прикрасити вулиці рідного нам міста привезли “мармурового короля” по прізвищу Микола Шматько аж з Луганська – протилежної околиці України. Немовби своїх митців бракує, або ж талантом і майстерністю вони за того “короля” гірші. Так ні ж!

…Два дні тому в Ужгородському музеї ім. Й.Бокшая завершилася виставка образотворчих робіт відомого закарпатського художника і скульптора з Мукачева народного художника України Івана Васильовича Бровді.

Експозиція, у якій художник виставив понад 70 “свіжих” живописних творів стала, без перебільшення, неординарним явищем у мистецькому житті краю. Про це відзначали всі, хто виступав на її відкритті і в “кулуарах” – керівники обласного управлінні культури, музейні працівники, науковці мистецтвознавства, представники професійної творчої Спілки, колеги – художники, чисельні шанувальники образотворчого мистецтва, які побажали відвідати виставку. Новий плідний злет мукачівського майстра пензля вразив всіх не лише небаченою плідністю автора, але й сміливим новаторством в утвердженні і розвитку знаменитої Закарпатської школи живопису.

Попри почутих високих оцінок творчого доробку автора мені запам’яталися два, як на мене, заслуговуючих уваги висловлювання. Одне з них пролунало з вуст одного з найстаріших і найавторитетніших на сьогодні митців Закарпаття народного художника України Володимира Микити. Після огляду експозиції схвильований митець захоплено зауважив: “Іван Бровді заслужено отримав своє звання народного художника як скульптор – його висококласні скульптурні роботи прикрашають і обласний центр, і Мукачево, і Хуст, і Виноградів, і Синевір, і ще багато місць у нашому краї і за його межами. А сьогодні я бачу, що такого ж звання він сповна заслуговує і за живописну творчість. Це викликає водночас і захоплення, і гордість”.

На цьому тлі можна зрозуміти мотиви справедливого обурення, яким були сповнені слова у виступі голови Закарпатської обласної організації Національної спілки художників України Бориса Кузьми:” Знаходять¬ся заїжджі генії, які безапеляційно стверджують, що Закарпаття – це пустеля у сфері культури, образотворчого мистецтва.”

Ми знаємо, кого мав на увазі керівник мистецької Спілки області – колишнього луганчанина Миколу Шматька, якого кілька місяців тому Віктор Іванович Балога гостинно запросив переселитися з Луганська до Мукачева. Здавалося б на таку гостинність людина мала б відповісти відповідною вдячністю. Але з вдячністю, як і з елементарною порядністю у маестро Шматька, як виявилося – серйозні проблеми.

Як уже повідомлялося в різних засобах інформації, хвалькуватий луганчанин, який самозвано коронував себе “мармуровим королем” чи не з перших днів перебування у Мукачеві встиг не лише обгадити своїх місцевих колег, які з його слів перетворили Мукачево і все Закарпаття (якого він ще навіть не встиг і побачити) у культурову «пустелю».

При цьому непрошений месія нахвалився своїми безапеляційними намірами негайно виправити становище – засадити “пустелю” своїми “геніальними шедеврами”. До речі, нагадаймо, що виставлені на огляд скульптурні роботи М.Шматька у Мукачеві не отримали жодної позитивної оцінки професіоналів.

Те, що викликало тривогу після таких зухвалих заяв і планів “короля”, на превеликий жаль, починає збуватися. Почав М.Шматько з Мукачева. Вражає маніакальна наполегливість, з якою М.Шматько взявся нав’язувати мукачівцям і гостям нашого міста свою скульптуру Бахуса у дні нашого традиційного Фестивалю “Червене вино”, зробити цю огидну п’яну потвору чи не символом нашого чудового свята.

Давайте вникнемо у суть теми. Що таке Бахус? Бахус – це латинський варіант імені грецького Вакха – однієї і тієї ж істоти – міфічного бога виноробства Діоніса. У дуже старі, язичницькі часи древні греки і римляни на завершальній стадії виноробського сезону святкували свято Діоніса. В Римі – “обмивали” Бахуса, у Греції — Вакха. Святкували, святкували, доки поступово такі свята – ще за сто років до нової ери не перетворилися у масове безмірне пияцтво і скотські оргії. Згодом все їм подібне у всьому світі набуло образної назви —”ВАКХАНАЛІЯ”.

Ось яким символом вирішив найменувати наш традиційний чудовий фестиваль вина – свято наших невтомних майстрів виноробства – непрошений луганський месія М.Шматько. Фестиваль, що задумувався і насправді став у нашому місті красивим святом закарпатських виноградарів і виноробів, яке з першо-витоків щоразу проходив у нас у різдвяній атмосфері під знаком глибокої християнської духовності самозванний мармуровий король надумав перетворити у вакханалію. Саме це уособлює і віддзеркалює його огидний скульптурний образ. На планшеті, виставленому поряд з п’яною скульптурною потворою він так і написав: “Свято Бахуса”. Хіба це не ляпас Мукачеву і всім нам?

Хтось може скаже: “А мені сподобалося. Та й не лише мені”… Так, декому нахабна витівка заїжджого зухвальця дійсно викликала приємний лоскіт, мовляв, най буде – екзотика ж!”

Що на це хочеться сказати? Кілька днів тому під час музикально-поетичного вечора у Києві у видатного поета – мислителя і естета Євгена Євтушенка запи¬али, що його надто хвилює і турбує у сучасній духовній реальності, Євтушенко відповів:

“Сегодня людям прививают дурной, плохой вкус. Зто одна с самых страшных вещей. Представляете, в России в которой уже раз за Жириновского голосуют 8 миллионов человек. Зто страшно. А в Києве – стольном граде – на ура встречают Филиппа Киркорова с песней “Банька моя, я твой тазик”. И встают, и аплодируют, и готовы лобзаться. Иной раз даже не вслушиваются в слова: просто аплодируют в ритм – и больше ничего. Страшное стадное чувство ритма. Таких людей можно повести куда угодно”.

Чи розуміють це люди з міської влади? Важко сказати. В інтернетівському інтерв’ю Луганським журналістам на репліку про те, що багато мукачівців обурені тим, що свого Бахуса скульптор поставив поряд з меморіальним похованням загиблих воїнів-визволителів міста, Шматько відповів, що це узгоджено і дозволено найвищим керівництвом міста. Коментарі, як кажуть, зайві!

Хтось скаже: чи варто ворушити те, що вже відбулося? Переконаний, що треба.

Досі Мукачево багато розумних і авторитетних людей ставили у приклад за охайність, шляхетність, красу. Не тільки за зовнішній обрис, але й за внутрішню змістовність. Перш за все за тонку матерію духовності. У якій немалою мірою є внесок високого мистецтва – театру, музики, живопису і звичайно ж – скульптури. Можна вважати себе щасливим жити у такому місті, атмосфера в якому немовби огортає і облагороджує тебе почуттям прекрасного і духовного. Треба бути зовсім незрячим, глухим і вкрай зневажливим, щоб бундючно заявляти: “Я приїхав у пустелю”.

Це означає плювок в тих, хто цю атмосферу і реальну красу створив і продовжує створювати – наших архітекторів, музикантів, театралів, художників, скульпторів, літераторів… “Мармуровий король” хвалиться, що за 36 років діяльності створив 750 пам’ятників. Може підкаже, де вони встановлені. Де він перетворив пустелю у райську місцину. Ми б поїхали, подивилися, взяли б за приклад…
А поки що не зникає згадана тривога.

Адже хвалькуватий “король” із завидною енергією готується до реалізації своїх нових і нових планів. Показує телевізійникам видані з свого конвейєра скульптурні постаті “першої вчительки”, Насті Волочкової, обіцяє (чи погрожує) виліпити св.Мартина на коні і т.п. До речі, пам’ятник вчительці уже стоїть перед фасадом колишнього педучилища у Росвигові. А що спільного має з Волочковою (яка перетворилася з натуральної у дрібнополітичну російську балерину) Мукачево – взагалі не зрозуміло.

Безперечно, нікому з нас не забороняється творити – малювати, співати,  танцювати, ваяти… Ваяй скільки тобі бажається: чи то Бахуса чи Волочкову. Але ж не нав’язуй плоди своєї творчості іншим. Розставляй їх на власному подвір’ї, у полісаднику чи навіть на балконі. Можна – на обійсті замовника. Це справа індивідуальна. Але ж не на облюбованому місці у місті. Ми ж звиклися з думкою, яка стала вже формулою нашого співжиття: “Наше місто – наш спільний дім!” Так чому ж у нашому спільному домі нам береться командувати з власного розсуду зухвалий непрошений нами “мармуровий король”? Не знаю, як кого, а мене це до глибини душі обурює.

Чи є у нас можливість зупинити шматьківську вакханалію у місті? Думаю, що є. Якщо об’єднати наші зусилля. Від імені громадськості Мукачева звертаюся до депутатів міської ради винести порушене тут питання на розгляд сесії міськради і прийняти рішення припинити кулуарний стиль у питаннях забудови і формування зовнішнього обличчя міста. Всі монументальні і будь-які стаціонарні архітектурно-скульптурні об’єкти у місті виготовляти і встановлювати лише після колегіального обговорення – виключно на конкурсній основі з врахуванням громадської думки городян. Адже, повторюся: наше місто – наш спільний дім!
Віктор ДВОРНИЧЕНКО, редактор газети “Мукачево”