Великий вихід: трудова міграція як наслідок провальної економічної політики України
І чому в цій сфері формується багаторічне порочне коло
Демографія й демографічні процеси останнім часом стають однією з важливих тем для досліджень економістів у спробі розкласти на чинники і зрозуміти причини процесів, які зараз відбуваються в усьому світі. Серед таких – глобальне зниження темпів міжнародної торгівлі, яке часом навіть називають стагнацією, де-глобалізація або помітний розворот у перевагах виборців у всьому світі, деякі ознаки можливого розгортання інфляції в розвинених країнах і так далі. Чи не перебуває світ на порозі чергового соціального зламу й переходу в нову епоху?
У спробі відповісти на ці запитання економісти дедалі частіше звертаються до демографії, соціології, історії. Стає чимраз помітнішим, що наявні проблеми мають системний, структурний характер, а їх розв’язання або хоча б наближення до розуміння того, що відбувається, вимагає такого ж системного і структурного підходу.
Є багато робіт про вплив демографії на економічний розвиток: вчені шукають різні закономірності, повторення, натяки на те, як чисельність, вік, мобільність та інші характеристики населення можуть впливати на економічну активність та економічне зростання.
Багато допущень і частина закономірностей можуть бути й цілком інтуїтивними. Як, наприклад, вплив чисельності населення на загальний обсяг створюваного ним продукту, або зростання числа активного населення в загальній чисельності, що, судячи з усього, теж позитивно впливає за інших рівних умов.
І якщо незначні зрушення в демографії можуть не мати такого впливу на економіку, темпи зростання, обсяг створюваного продукту й так далі, то суттєві зміни часто можуть бути помітні, як то кажуть, неозброєним оком.
За прикладами далеко ходити не треба – Україна, на жаль, один із таких показових прикладів. Так, ми можемо говорити про високу корупцію, руйнування економічних зв’язків колишнього СРСР, неконкурентоспроможність того продукту, під який уся ця машина раніше створювалася, але, цілком можливо, що одна з важливих проблем лежить і в демографічній площині.
Тут звичайно велике питання – що є причиною, а що – наслідком. Проте, одне з важливих припущень напрошується само – 25 років стагнації з невеликими сплесками пожвавлення і далі підживлюють негативні настрої й очікування, що ніяк не може зупинити спад населення (і природний, і у вигляді міграції), що зі свого боку не дозволяє економіці перезапуститися, виводить активне населення з процесу прийняття рішень (зокрема, політичних і соціальних), спрощує економіку й число зв’язків у ній. У підсумку ця сніжна куля проблем дедалі сильніше прискорюється, котячись із гори вниз.
Відповідно до заяв польських офіційних осіб, тільки за останній рік Польща, за різними оцінками, видала українцям від 800 000 до 1 млн дозволів на роботу й дозволів на проживання. Крім того, величезна кількість українців змінила країну проживання на Іспанію, Італію, Португалію, Чехію та інші держави Євросоюзу.
Східний напрям міграції ще складніше оцінити – амплітуда становить від 2,5 млн (офіційні дані) до 4 і більше млн осіб. Багато громадян вже давно отримали паспорти інших держав, але водночас продовжують зберігати українські, залишаючись українськими громадянами, але не будучи такими де-факто.
Фактично чисельність населення України (без урахування згаданої неврахованої і трудової міграції, яка з часом перетворюється на перманентну) скоротилася до рівня 1960 року. Такої величезної чистої депопуляції за аналогічний період часу не було в жодній країні світу – ні у відносному, ні в абсолютному вираженні. За винятком, хіба що, Другої Світової війни.
Водночас цифри офіційної статистики практично не враховують міграцію. Основне скорочення чисельності українських громадян, яку відображає Держстат – це так званий «природний спад», тобто перевищення смертності над народжуваністю, яка склала за 25 років загалом приблизно 6,3 млн.
ВВП України (ЛШ) у постійних цінах (US $2010) і чисельність населення
Дані: Світовий банк; Держстат України
Таким чином, якщо повернутися до мультифакторної моделі продуктивності, або формули Кобба-Дугласа як одного з представлень такої моделі, то в нашому випадку мова банально йде про брак і швидке скорочення робочої сили.
Тут можна говорити і про те, що і вибуття капіталу відбувалося і відбувається високими темпами у вигляді амортизації, морального й технічного старіння й так далі, яке просто не так помітне в цифровому вираженні, як скорочення населення.
Але навіть якщо припустити, що й застарілі фонди можуть працювати, хоч і з меншою ефективністю, це ніяк не компенсує той факт, що, попросту кажучи, на цих фондах нікому працювати. Тут ми не торкаємося інших важливих складників виробництва – його собівартість, попит на продукцію та інші.
Одночасно скорочення населення означає не тільки зниження робочої сили, що виробляє матеріальні блага й послуги, але і скорочення внутрішнього ринку. Йдеться про те, що за останні 25 років споживачів у країні стало на 20% менше.
Громадський і політичний дискурс часто зводиться до того, що корупція – один із ключових чинників, що стримують економічний розвиток України. Корупцію складно вимірювати й порівняти з іншими країнами, що розвиваються, але навіть емпіричне порівняння говорить, що, найімовірніше, наша ситуація – не найгірша. А скорочення населення і виробленого продукту вже стало здатним д самовідтворення процесом, у тому числі і джерелом корупції, яка краще розвивається в «простій» економіці з невеликою кількістю зв’язків, якщо порівнювати зі «складною» економікою.
Сам процес вже перетворюється на чорну діру, яка засмоктує всю країну, спрощуючи її, роблячи ресурсним придатком – чи то сільське господарство, ІТ-кадри для закордонних компаній або жива сила в прямому сенсі – для інших економік і інших країн.
Іван Угляниця інвестаналітик