Ціни на газ в Україні далекі від ринкових механізмів

На початку березня українські чиновники разом  з топ-менеджерами державних газових компаній впали в стан групового когнітивного дисонансу. З одного боку, всі останні роки населенню розповідали “казки віденського лісу” про ринкову ціну на газ, яка вбила корупцію, як ложка нікотину – кінь. З іншого, сама ціна газу для населення і підприємств теплокомуненерго при цьому чомусь визначалася не ринком, а постановами Кабміну, які також далекі від ринкових механізмів, як морська свинка від моря.

Проте, у всіх офіційних документах, включаючи зобов’язання перед МВФ, зафіксовані в меморандумі співпраці з фондом, було чітко прописано вимогу – на початок 2020-го року збільшити ціну на газ для соціальних груп споживачів до 12,313 грн / тис. м куб. А протягом поточного року даний ціновий індикатор повинен вже в травні зрости з нинішніх 8,5 тис. до 9851 грн за тисячу кубів. За задумом творців програми співпраці з фондом, даний графік підвищень газових цін повинен в найближчі дванадцять місяців “наздогнати і перегнати” імпортний паритет. За силою ментальної прив’язки колективного несвідомого наших провладних еліт до цільового значення зазначеного вище імпортного паритету нинішні “горе-керівники” можуть дати десятикратну фору дідусеві Хрущову з його планами побудови комунізму в окремо взятій країні. “Цінове лібідо” у нинішніх володарів газової труби і їх груп прикриття настільки велике, що дідусь Фрейд тихо курить в кутку свою велику сигару …

Все б нічого, але в березні поточного року ціна на газ, причому не в тексті постанови уряду, а на жаданому реформаторами ринку, несподівано “пірнула” за позначку в 8000 гривень за тисячу кубів. З огляду на те, що найбільш масову нині течію економічної думки в Україні можна охарактеризувати як “вульгарний лібералізм”, тут же посипалися пропозиції взагалі зняти з “Нафтогазу” обов’язки щодо постачання газу соціальним групам споживачів, які нині здійснюються через мережу облгазів за затвердженими урядом нормам споживання. Мовляв, нехай населення і підприємства ТКЕ знайдуть собі постачальників газу, виходячи з особистих переваг, треба думати, на нюх. А НАК в цей час зможе знайти, теж по “смаку”, але вже покупців. Треба думати, комерційних.

Тут потрібно зробити маленький “ринковий відступ” і відзначити, що із завірень посадових осіб держкомпанії, з 2014-го по 2017-й роки “Нафтогаз” скоротив свою частку на комерційному ринку (промислові споживачі) з 84% до 12%. Сьогодні приблизно півсотні трейдерів покривають потреби промисловості як за рахунок імпортного ресурсу, так і за допомогою приватного газовидобутку (понад 4 млрд м куб. на рік). Тут варто додати, що з одного боку, трейдерів ніби як і багато, ось тільки їх реальних кінцевих бенефіціарів можна перелічити на пальцях однієї руки, причому це має бути рука старого якудза, якому довелося відсікти пару пальців за нерозторопність на службі …

Здавалося б, ось воно вікно можливостей, коли “Нафтогаз” зможе нарешті скинути з себе мільйони домогосподарств з їх котлами / плитами і перейти на більш “смачний” приватний ринок, ну хоча б частково.

Проблема полягає в тому, що скасування зобов’язань з постачання населенню природного газу з боку державної компанії призведе до того, що всі курсові і ринкові ризики за ціновими стрибками на природний газ будуть перенесені на кінцевого споживача – населення і на державний бюджет, який субсидує малозабезпечених. Причому жоден Мінфін не зможе запланувати у проекті бюджету потрібну суму для виплати субсидій, адже доведеться “вгадувати” не тільки ціну на газ на найближчий рік, але і динаміку курсу гривні. Ну а ті, хто субсидію не отримують, змушені будуть кожен зимовий ранок заглядати на сайт Української енергетичної біржі і молитися, щоб ціна не “рвонула”. І попутно стежити за курсом гривні. Адже в разі девальвації, доведеться відразу йти в магазин за милом і мотузкою.

Але як же бути з ціною? Знизити не можна підвищити. Де поставити потрібну кому? І вибір необхідно зробити вже до травня, коли відповідно до меморандуму МВФ доведеться підвищувати ціну на газ для населення, в той час як на ринку вона знижується. В такому випадку збудуться   збочені фантазії “євроромантиків”, які давно пригощають обивателів моторошними історіями про те, що ціна газу для населення в Європі вища, ніж для промислових споживачів, адже перші беруть в роздріб, а другі – оптом. Ось і в Україні вже в травні може скластися “революційна газова ситуація”, коли простий українець заплатить за газ на 2-3 тисячі гривень більше, ніж власник металургійного комбінату. Воно, звичайно, по-європейськи виходить, ну аж надто якось з азіатським присмаком.

Починаючи з січня 2019 го, ціна на газ на німецькому хабі NCG склала 22,8 eur / Mwh. У лютому даний показник знизився до 17,85 євро, а в березні – до 15,81 євро. Щоб перевести ці ціни в звичні нам тисячі метрів кубічних, потрібно показник німецького хаба помножити на 10,57. А для отримання ціни на кордоні України і ЄС необхідно додати ще приблизно три євро за використання європейської газотранспортної системи, 6,28 дол. США – за точку входу в нашу ГТС, помножити отриману цифру на курс НБУ до євро і долара і додати податки.

В результаті на кордоні України і ЄС на даний момент газ повинен коштувати від 7 151 грн / тис. м куб. (З голландського TTF) до 7 492 грн (в німецькому NCG).

Ринкові індикатори в ЄС не могли не позначитися на показниках українського ринку газу. За даними Української енергетичної біржі, за результатами електронних торгів середньозважені котирування за комерційним газом в Україні скоротилися з 12062 грн за тисячу кубів в листопаді 2018 го до 7921 грн в березні 2019 го.

Якби в Україні до сьогоднішнього часу були створені передумови для запуску початкової фази формування “молодого” газового хаба, то з урахуванням власного газовидобутку середньозважена універсальна ціна на природний газ могла б знизитися нижче позначки в шість тисяч гривень, а при певному фіскальному маневрі – нижче 5000 гривень за тисячу кубів. В рамках цінового діапазону 5-6 тисяч гривень Україна вже цілком могла б вибудовувати адекватну ринкову сегментацію споживачів, коли населення умовно б купувало газ по 5-5,5 тисяч гривень за тис. м куб., А промисловість як оптовий покупець – нижче п’яти тисяч . Ось в такому випадку вийшло б дійсно по-європейськи, але без азіатського присмаку.

На практиці ж наша нинішня газова модель не тільки не може конвертувати ефект від видобутку власного газу на користь населення, але і не в змозі забезпечити хоча б частковий хвильовий ефект у зв’язку з поточним здешевленням імпортної ресурсу і падінням цін на газ на європейському ринку. Частково цей “хвильовий ефект” ловить лише промисловість, в результаті чого почали поступово відновлювати роботу хімічні підприємства. Ну а населенню традиційно пропонують сир в мишоловці у вигляді “дешевого ринку”, забуваючи попередити про те, що він може бути і “дорогим”. Адже в Україні як не було, так і немає ринкових механізмів по “змішування” цінових параметрів “свого” і імпортного газу в єдиний ринковий коктейль.

Алексей Кущ экономист

https://112.ua/mnenie/model-gazovogo-haba-pri-kotoroy-cena-na-gaz-v-ukraine-sostavlyala-by-5-55-tys-grn-za-tysyachu-kubov-484475.html

Редакція може не поділяти думку автора

 

Loading...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *