Терьохін: Думаєте, МВФ нав’язує Україні умови щодо пенсій і тарифів? Помиляєтеся! Умови встановлював спочатку Яценюк, а тепер Гройсман

3 квітня МВФ ухвалив рішення надати Україні черговий транш у розмірі $1 млрд. Це вже четвертий транш, виділений з березня 2015 року. На сьогодні загальна сума траншів МВФ Україні становить $8,7 млрд: $5 млрд у березні 2015 року, $1,7 млрд – у серпні, ще $1 млрд – у вересні 2016 року, $1 млрд – у квітні 2017 року. Чим загрожує регулярне запозичення у Міжнародного валютного фонду і як закрита доповідь про корупцію в Україні ледь не зірвала черговий транш, спеціально для видання “ГОРДОН” розповів міністр економіки в 2005 році Сергій Терьохін.

Перш ніж відповісти на запитання, брати чи не брати кредити МВФ?, потрібно зрозуміти, для чого в принципі був створений Міжнародний валютний фонд і чим він відрізняється від Світового банку.

Основна мета Світового банку – фінансова допомога країнам, які розвиваються, підтримка структурних економічних реформ і глобального ринку товарів і послуг. Основна мета МВФ – стабільність світової фінансової системи, підтримка вільної конвертації валют на базі головної резервної валюти – долара США. Із часом до основних світових валют увійшли європейські валюти, євро, японська ієна, китайський юань тощо. Але головною валютою залишається долар.

Тепер розумієте різницю між МВФ і Світовим банком? МВФ – це здоров’я світового грошового обігу, який базується на світових валютах, серед яких перше місце дуже довго буде посідати долар США. А Світовий банк – це глобальний конкурентний ринок товарів, послуг і робочої сили.

Якщо мета МВФ – підтримання стабільності світової фінансової системи, виникає логічне запитання: а до чого тут українські пенсії, стан “Нафтогазу” або приватизація української землі, якими так перейнявся МВФ? Чому Міжнародний валютний фонд так турбують внутрішні локальні проблеми? Відповідь проста: МВФ дуже турбують будь-які дефіцити бюджетів публічних фінансів.

По-перше, якщо в Україні є дефіцит державного і місцевих бюджетів, МВФ це не подобається. По-друге, у нас є дефіцит публічних фондів, тобто дефіцит системи обов’язкового соціального страхування. Ще простіше – пенсійний дефіцит. І МВФ це не подобається. По-третє, у нас так званий дефіцитний фонд, точніше – дефіцит НАК “Нафтогазу” через його субсидування коштом бюджету. І МВФ це справедливо не подобається.

Міжнародний валютний фонд дуже сильно турбує, щоб дефіцити вищеперелічених фондів були або дуже маленькими (порівнянними з інфляцією), або взагалі були відсутні. Чому для МВФ це так важливо? З однієї простої причини: якщо існує дефіцит публічних фондів, українському уряду доведеться брати позику.

Український уряд може взяти позику на приватному світовому ринку. Але це буде позика під великі відсотки, тому що високі ризики неповернення. У підсумку всі країни, такі ж фінансово дохлі, як Україна, беруть позику у МВФ. Але Міжнародний валютний фонд каже: окей, хлопці, ми вам дамо, щоб ви не брали дорогі позики або не оподатковували фінансові компанії (включно з міжнародними) всередині своєї країни квазіподатком, який називається інфляційним податком.

Що таке інфляційний податок? Класичний приклад – Україна: коли в бюджеті не вистачає грошей, уряд нагинає Нацбанк, хоча у нас в законі про НБУ прямо прописана заборона фінансувати дефіцит бюджету і вмикати друкарський верстат. Утім уряд елегантно нагинає НБУ, а він,своєю чергою, нагинає приватні або держбанки, кажучи: “Хочете рефінансування? Дамо, але спершу принесете нам у заставу державні папери”. Тобто змушують банки позичати у держави папери, які йдуть на фінансування держбюджету, Пенсійного фонду або “Нафтогазу”, потім складати ці папери в Нацбанк як заставу і за це отримувати якесь рефінансування.

Як реагує на це МВФ? Фіксує: інфляційний податок, увімкнення друкарського верстата, падіння національної валюти серйозно впливає на ефективність фінансових послуг (норму прибутку) всередині країни. Значить, і міжнародний капітал, який вклав гроші в Україну (як інвестиції, депозити або кредити дочірнім банкам), починає втрачати гроші, прибутковість. І це дуже не подобається МВФ, тому що заважає основній меті – стабільності світової фінансової системи.

Тепер питання: а що Україні робити в таких умовах? Брати чи не брати кредит МВФ? Відповідь: світова фінансова система вибудувана таким чином, що якщо ми з нашими негативними макроекономічними показниками відмовимося від МВФ – всі приватні інвестори покрутять пальцем біля скроні: “Ага, значить, в Україні якісь великі ризики, про які ми не знаємо. Ну що ж, тоді краще вкладемо свої гроші в іншу країну, наприклад, в Африку”.

Знаєте, чому на початку березня зірвалося засідання ради директорів МВФ щодо України? За два тижні до цього вийшла закрита доповідь спеціальної групи МВФ щодо ключових проблем, пов’язаних з нашою країною. З 54 сторінок цієї доповіді рівно половина була присвячена корупції в Україні, на інших сторінках були викладені проблеми з демографією, пенсійною системою і монетарною політикою.

Ще раз: половина закритої доповіді МВФ була присвячена лише корупції в Україні. На жаль, це факт: за останні два роки всі макропоказники, які корелюють з рівнем корупції, впали. Тобто рівень корупції в Україні зріс.

Наприклад, є індекс сприйняття корупції. Ключовий індекс. Там ми впали на один пункт і зрівнялися, між іншим, за рівнем корупції з Росією. Є й інші індекси, які теж корелюються з корупцією. Наприклад, індекс якості життя. Тут ми тільки за 2016 року впали на 19 пунктів і перебуваємо між Ганою і Сомалі. Сомалі, уявляєте?!

Чому МВФ хвилює зростання економіки в Україні, цілком очевидно: чим вищий ВВП, тим більше доходів у бюджет, тобто борги будуть повернуті, а не реструктуризовані у стилі “а ля Яресько” (Наталія Яресько, міністр фінансів України з грудня 2014 року до квітня 2016-го, займалася зокрема проблемою реструктуризації зовнішнього боргу країни. – “ГОРДОН”).

Чому МВФ турбує корупція в Україні теж очевидно: є прямий взаємозв’язок між зростанням економіки і рівнем корупції. У 54-сторінковій закритій доповіді є цікаве порівняння. У 1992 році Україна мала такий же ВВП на душу населення, як Польща, Румунія і Латвія. Але вже у 2015-му цей показник став майже в п’ять разів меншим, ніж у згаданих країнах. Чому? У доповіді МВФ уточнюється: тому що рівень корупції в Україні у 2,5 раза вищий, ніж у Польщі, Румунії, Латвії.

У цій самій доповіді є три сумні прогнози МВФ для нас:

1. Якщо рівень корупції в Україні не зміниться, то у 2040 році ми – у кращому разі! – досягнемо 30% від середнього показника ВВП на душу населення в Європі. Тобто втричі менше, ніж у Європі!
2. Якщо рівень корупції в Україні не знизиться хоча б до нинішніх показників у Болгарії і Румунії (а це дві найкорумпованіші країни Євросоюзу), то до 2040 року ми досягнемо 40% від середнього показника ВВП на душу населення в Європі.
3. Якщо рівень корупції в Україні різко знизиться вже сьогодні, то до 2040 року у нас буде аж 50% від середнього показника ВВП на душу населення в Європі.

Тобто рівень корупції в Україні настільки високий, що безпосередньо впливає на всі економічні процеси і різко уповільнює економічне зростання.

Чому МВФ лише зараз це зрозумів, хоча співпрацює з Україною із середини 1990-х? Тому що спирається на серйозні і детальні доповіді, що готують на базі 10-річного дослідження щодо України. А за Януковича, наприклад, інформацію для дослідження або приховували, або підробляли. Буквально: Держслужба статистики брехала, НБУ брехав, Мінфін брехав тощо.

Як саме в меморандумі МВФ з’являються ті чи інші умови, які зобов’язується виконати Україна, перш ніж отримати черговий транш? Думаєте, МВФ нав’язує нам умови щодо пенсій, тарифів, землі? Помиляєтесь! Ці умови встановлює українська влада, хоча публічно заявляє: мовляв, це МВФ змушує нас.

Як готують меморандум МВФ? Сідають, з одного боку, представники України, з іншого – місія Валютного фонду. МВФ каже: “Хочете транш? Окей, але ми повинні бути впевнені, що ви його повернете. Як будете повертати, з таким дефіцитом бюджету, “Нафтогазом” і Пенсійним фондом?”. Українська сторона відповідає: “Ой, ось це виправити не зможемо, а в цю тему навіть лізти не будемо. Давайте ми краще ціну на газ піднімемо і зменшимо кількість пенсіонерів”.

“Може, піти іншим шляхом? – пропонує МВФ. – Перестати красти, залучити прямі інвестиції? Але для цього треба захистити західних інвесторів. Покажіть свої плани у сфері валютного регулювання, оподаткування, захисту прав власності, судової реформи”. “Це дуже складно, – говорить українська сторона, – ми вже працюємо над цим, але це займе час, а транш нам потрібен зараз. Давайте ми візьмемо такі і такі зобов’язання”.

Кабмін розписує набір дій для МВФ, вашингтонські експерти рахують, що з цього вийде, а після цього ухвалюють або відхиляють пропозиції. Ось так і з’являються в наших реаліях пропозиції щодо підвищення пенсійного віку, абонплати за газ, ринку землі, оподаткування тощо. Тобто МВФ не нав’язує вимог, а лише окреслює проблеми, а українська влада пропонує шляхи виходу.

Судячи з меморандуму із МВФ, в уряді України працюють дуже неосвічені люди. Економісти вже жартують: у нас дуже освічений уряд, але освічений заочно. Меню, яке під виглядом “вимог МВФ” підсунув спочатку Яценюк, а тепер і Гройсман, для України неїстівне ні соціально, ні політично.

Не буду вдаватися до подробиць пенсійної реформи, це дуже окрема і специфічна тема, простою мовою і коротко не поясниш. Розгляньмо абонплату за газ і ринок землі.

Жодної абонплати за газ МВФ не вимагає. Наша влада це втюхує населенню під виглядом виконання умов третього енергопакету. Так, у цьому пакеті є умова введення абонентської плати за розподіл природного газу. Але для чого вона потрібна? Аби підвищити конкуренцію.

У нас постачанням газу, електроенергії, води займаються лише монополісти у вигляді облгазу, обленерго та водоканалу. Ось ви у Києві можете вибрати іншу компанію, крім “Київенерго”? Ні, намертво до неї прив’язані, бо інших на ринку в принципі немає.

Третій енергопакет вимагає, щоб доступ до розподільних мереж – газових, електричних тощо – мали всі, хто хоче, а не тільки монополісти. І тоді почнеться конкуренція, але не на вартості продукту (вона, як правило, у всіх усереднена), а на ціні абонплати. І тільки тому є сенс її вводити. Але вводити після створення конкурентного енергетичного ринку, а не до, як намагається наша влада. І в цьому величезна маніпуляція українського керівництва.

Або багатостраждальний ринок землі. Між експертами і Кабміном роками триває дискусія, знімати чи ні мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення. Експерти стверджують: “Україна – аграрна країна, третину експорту становить сільськогосподарська продукція. Що робити з інвестиціями в аграрну галузь?”.

Ви знаєте, що в Україні урожай зерна втричі менший, ніж у Канаді? Адже у нас практично однакові кліматичні пояси! Чому аграрний інвестор до нас не заходить? Тому що в Україні для нього немає страховки від неповернення інвестицій. А найкраще страхове забезпечення – нерухомість, земля. Зерно можуть “свиснути наліво”, а земля завжди є.

Але запускати земельну реформу в тому вигляді, у якому планує Кабмін, не можна. Повна маячня! У таких умовах землю в Україні скуплять латифундисти. І я розумію політиків, які вимагають референдуму щодо продажу землі.

Запитайте в уряду: чому не можна було запозичити модель земельного ринку в тої ж Франції чи Польщі? У Франції землю продають, але якщо власник неефективно її використовує – відбирають силою і продають наступному. У Польщі працюють чотири фонди Євросоюзу, які допомагають місцевим фермерам. Але, згідно з польським законодавством, таку допомогу надають тільки тим, у кого не більше ніж 35 га сільськогосподарських земель. Тобто в Польщі активно підтримують малих і середніх аграріїв. У нас усе навпаки.

А тепер резюмую. МВФ – не альтруїст, аж ніяк. Він хоче зробити так, щоб, грубо кажучи, доходи на вкладений ним фінансовий капітал у країні-реципієнті зростали. Або хоча б не падали. Це квінтесенція того, чим займається МВФ зараз. Є правило: про що б люди не говорили, вони завжди говорять про гроші. МВФ – підтвердження цього правила.

Але МВФ – це не зло, а дуже раціональний, цинічний і логічний орган. Для інвестора чи акціонера українського банку кредити МВФ – це мрія, для пенсіонера – біда. Але першопричина всіх наших позик – невміння, небажання і жадібність української влади під час розпоряджання публічними фінансами.

Що робити пересічним українцям? Як їм змусити власну владу проводити реформи, оздоровлювати економіку, зміцнювати державу? Демократичними інструментами – виборами. Потрібно обирати і переобирати владу, а не лякатися: “Ой, жодних перевиборів, а то ще гірші прийдуть”. Чим більше ротацій нагорі, тим вища ймовірність очистити систему і обрати нормальну владу. Усвідомлене голосування на виборах – ось еволюційний шлях для нашої країни.

Як жартувала моя знайома з механіко-математичного факультету: “Головне правило для дівчини перед тим, як вийти заміж, – це математичне правило: перш ніж знайти інтеграл, не зайвим буде продиференціювати”. У політиці те саме.

Так що відповідь на запитання: “Брати чи не брати кредитів МВФ?” проста – брати. На жаль. Але робити все, щоб при владі опинилися реформатори. Поки ж реалії такі, що влада наобіцяла МВФ усе, що можна, лише б отримати транш. Може, економічну частину обіцяного і є шанс виконати, але політичну – точно ні.