Світлана Шевченко: є найголовніше, що дала мені робота в “Діловому”
Вперше газету ,,Діловий Переяслав” принесла з роботи свекруха. Сказала, що білява жінка приходила на фабрику, роздавала примірники і пропонувала передплатити. Я не повірила. На той час в середині 90-х мене кілька разів кидали на пошті. З’являлися і зникали газети одноденки. Але цього разу було не так. ,,Діловий Переяслав” почав щочетверга приходити в наш дім. Це було щось надзвичайно цікаве: від нового дизайну до нестандартної подачі інформації.
Одного разу я побачила оголошення про пошук кореспондента. Прийшла і принесла в редакцію допис в гумористично-фантастичному стилі (про панянку, яка марить життям селянки). Але мені сказали, що цього замало. Наступного дня я принесла з десяток дописів, ще й власні малюнки. І хоча в школі я постійно малювала стінгазету, те, що мене взяли, стало для мене однією з найголовніших подій в житті.
Я часто казала, що наскільки люблю свою роботу, що, якби не потрібно було якось жити, готова була доплачувати роботодавцю. Досить швидко мені почали доручати різні завдання. Тоді не було всезнаючого гугла, тому доводилося багато бувати в бібліотеці. Я знайомилася з цікавими людьми і була захоплена ними наскільки, що це передавалося і читачам. Я кожного дня вчилася ( і в університеті теж), і кожного дня жила нове життя.
Одного разу написала, що в дитинстві заздрила кіноакторам, бо вони проживають багато різних життів. Але професія журналіста виявилася ще цікавішою. Зараз молоді люди називають себе журналістами, щойно надрукують їх один матеріал. Я була універсальним солдатом: писала репортажі, інтерв’ю, роздуми, амурні історії, розслідування, історії із зали суду, але постійно думала, що журналістом мене називають авансом.
Найбільше мені подобалося писати в рубрику ,,Віч-на-віч з законом”, яка була визнана кращою в області по висвітленню правоохоронної тематики. Це, мабуть і спонукало до здобуття ще й юридичної освіти. Мушу сказати, що переживала з газетою і веселі історії і трагічні події, була поряд ці чверть століття в якості читача і дописувача. Але найголовніше, що дала мені ця робота: не боятися відстоювати власну позицію і робити власний вибір, викарбувала вміння не пристосовуватися, не боятися, а писати правду, навіть якщо це обійдеться дорогою ціною.
Світлана ШЕВЧЕНКО