Підвищення зарплат і пенсій: «фейкове щастя» від Гройсмана
З січня 2017 року мінімальний розмір заробітної плати в Україні збільшився вдвічі – до 3,200 грн. В уряді прогнозують зріст середньої зарплати вже в цьому році до 7 тисяч грн., а через кілька років – до 10 тисяч грн. Протягом найближчих трьох років мінімальна зарплата в Україні збільшиться на 1,2 тисячі гривень: з 1 січня 2018-го вона складатиме 3723 грн., в 2019-му – 4173 грн., в 2020-му – 4425 грн. Прожитковий мінімум протягом наступних трьох років збільшуватиметься тричі: у січні 2018-го, липні, грудні 2020-го – від 1,7 тисячі грн. до 2139 грн. Саме такі цифри уряд прописав у проекті Бюджетної резолюції, який днями затвердив на своєму засіданні.
Що ж насправді означає така раптова турбота уряду про «маленьких українців» та у що вона реально виллється для нашого суспільства, «Вголос» дізнавався у Володимира Ланового, доктора економічних наук, колишнього віце-прем’єр міністра та міністра економіки й у Андрія Новака, голови комітету економістів України:
З чим, на вашу думку пов’язані такі часті підняття мінімальної заробітної плати останнім часом?
Андрій Новак:
Дуже часті ініціативи із підвищення соціальних платежів пояснюються дуже просто: ще не де-юре, але де-факто ми заступили в передвиборчу кампанію і, очевидно, розпочався марафон економічного популізму напередодні двох великих виборчих кампаній, які розпочинаються в 2019 році: президентської і парламентської. І тому політики обіцяють українцям щоразу більші зарплати, пенсії. І змагаються між собою в цьому економічному популізмі – хто більшу суму наобіцяє. Це є єдиною причиною, чому відбувається таке регулярне підвищення мінімальної зарплати, яке лягає не на державу здебільшого, а саме на бізнес, який повинен її виплачувати. Так само, як і інші соціальні платежі: пенсії та пільгові системні виплати.
Володимир Лановий:
Тут я бачу явний процес розтягування бюджету на ненормальні зарплати, які в міністерствах обчислюються вже у сто і двісті тисяч. В той час, як раніше були по п’ять-десять тисяч. Десятикратні зростання «собівиплат», доходів, якихось премій прокурорам, депутатам, які будуть в три рази більше отримувати (десь під сімдесят тисяч)… Ці акції заяви уряду – це ширма для того, щоб прикрити дійсне розкрадання бюджету на потреби чиновників, правоохоронців і всіх інших апаратників. Отже, зростання бюджету йде на те, щоб міністерство або інше відомство отримало більше грошей. А коли почнемо дивитися, на що вони витрачають гроші, виявляється, що вони в п’ять-десять разів підвищили собі зарплату. Цьому нахабству немає пояснень.
Влада тримається на апараті, тому вона завжди зацікавлена у тому, щоби чиновники і бюрократія стояли за нею горою. От вона і підгодовує їх періодично різними засобами. Нам розказують одне, а насправді там зовсім інше. Я наведу приклад: міліція, окрім того, що з бюджету отримує гроші, ще збирає різні штрафи, платежі – і у них є свій фонд. Називається «спецфонд бюджету». Вони здирають з людей зараз навіть по тисячі гривень і більше, придумують для цього різні обставини, а потім самі розпоряджаються тими грошима. В спецфонд ніхто не влазить: ані парламент, ані уряд – ніхто. Ми можемо тільки здогадуватися, на що вони там все це витрачають. А владі потрібна підтримка апарату: якщо апарат не буде підтримувати владу, то вона буде гола й боса. Отже, я думаю, що це не стільки передвиборча кампанія, скільки банальне підгодовування.
Якщо співставити підвищення зарплати з курсом долара і з вартістю продуктового кошика, то як це виглядатиме?
Андрій Новак:
На сьогодні те, що називають підвищенням соціальних платежів, некоректно називати підвищенням. Це лише часткова індексація тієї інфляції, яка відбулась за останні чотири роки – з часу, коли не переглядались базові платежі, такі як мінімальна зарплата, прожитковий мінімум, мінімальна пенсія тощо. Кумулятивна, сукупна інфляція за останні чотири роки тільки офіційно плюс 125 відсотків. А підвищення відбулося, в кращому випадку, на кілька десятків відсотків. Це не підвищення, а лише часткова індексація сукупної інфляції за чотири роки. Але навіть це призводить до вищих темпів інфляції і росту цін. Плюс останніх два роки влада штучно і свідомо девальвує гривню, що також тягне за собою черговий виток підвищення цін.
Володимир Лановий:
Так вони собі індексують зарплату, а пенсії вони чомусь не індексують. За чотири роки сто гривень добавили на мінімальну пенсію. І соціальні виплати, і допомоги дітям, і допомоги при народженні – вони нічого не індексують. Вони хочуть мати зарплату більшу, ніж зростання цін. Вся інша країна, інші 30-35 мільйонів людей, живе в старих вартісних межах. А ціни зростають, рівень життя падає. Ніколи такого не було, щоб влада так не поважала людей, які за неї голосували. Їй до «лампочки» настрої в суспільстві, вони гребуть лопатою зараз як тільки можуть. І там, де вони додають іншим десять тисяч, то собі вони додають мільйон. А якщо вони і будуть на виборах щось робити, то тільки фальсифікацію. Це єдине, що вони можуть.
Чи не логічніше було би повернути державне регулювання цін на ринку і знизити ціни на комуналку?
Андрій Новак:
Для того, щоб знизити ціни на комуналку і на більшість енергоносіїв потрібно тільки одне: політичну волю це зробити. Але політичної волі немає, тому що це йде всупереч особистих бізнес-інтересів, якщо їх можна так назвати. Якщо точніше – особистому швидкому самозбагаченню політичної бізнес верхівки, яка заробляє на підвищених тарифах. Тому вони будуть грати так: з одного боку заробляти через підвищенні ціни тарифів і девальвації гривні, а з іншого будуть дуже сильно розпіарювати, як вони нібито підвищують соціальні виплати.
Володимир Лановий:
Немає ніяких підстав підвищувати тарифи на житлово-комунальні послуги. Те, що зробили з ЖК-тарифами – це злочин прямої дії, змова на підтримку гіпермонополістів і отримання надприбутків, якими вони потім діляться з тими, хто призначає і проштовхує такі рішення. Не думайте, що ці надприбутки просто так використовуються на потреби держави. Вони йдуть на підтримку тих лобістів, депутатів, які власне і підвищують тарифи. Просто йде пряме пограбування людей навіть через субсидії: субсидії йдуть постачальникам газу, електроенергії тощо, а не громадянам.
Це сектор, де є природні монополії і треба державі встановити таких національних незалежних регуляторів, які б контролювали монополістів і заважали б їм зловживати. В ґрунтовій економіці ціни – це результат договору, домовленості між продавцем і покупцем: ніхто ні на кого не може тиснути. Тут держава має прийти і сказати: „Я захищаю споживача і не даю монополісту зловживати”. А вона навпаки, встає на сторону монополіста і каже: „Так, давайте! Що вам треба – ми все зробимо, а потім ви поділитесь”. Тому ціни зростають не від того, що вони регульовані чи нерегульовані, а від того, що штучно збільшуються гроші в руках окремих суб’єктів нашої економіки.
Чергове підвищення мінімальної заробітної плати мало б позначитися і на розмірах пенсійного забезпечення. Звідки держава знайде на це кошти?
Володимир Лановий:
Якщо зараз в середньому взяти доходи – як зарплати, так і соціальні й пенсійні допомоги, то загалом рівень реальних доходів України продовжує падати, бо ціни зростають все одно швидше ніж середньономінальні доходи (зарплата, пенсія тощо).
Джерел збільшення виплат ніяких немає, адже зарплата формується на тих підприємствах, які збільшують виробництво і отримують більше прибутків. Адже підприємства у нас не збільшують обсяг виробництва (в нас вже третій рік падіння виробництва або нульові показники), тобто економіка не створює робочих місць і не створює доходів для збільшення заробітних плат. Стрімко підвищити в таких умовах мінімальну зарплату означатиме, що зразу прискорюється скорочення робочих місць і виїзд людей закордон.
Відтак бюджет в таких умовах – це або збільшення податків, або інфляція. Оскільки інфляція прискорилась, то вона є таким собі сспособом отримання рейкових додаткових надходжень до бюджету. Тож уряд, як це б дивно не звучало, буде «крутити» інфляцію з усіма її наслідками для постих людей. Тому дива, на жаль, не варто очікувати.
Наталія Сергієнко, «Вголос»