ОХОРОНА КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ ПОТРЕБУЄ ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ. ПЕРЕЯСЛАВ ВІД ЦЬОГО ТЕЖ ПОТЕРПАЄ

Сьогодні суспільство очікує від влади змін в усіх сферах життя. На тлі політичних і економічних проблем поза увагою залишається культурна спадщина — чинник самоідентифікації народу України і складова національної безпеки. Депрофесіоналізація в управлінні культурною спадщиною сягнула критичної межі, катастрофічні втрати пам’яток і хаотична забудова історичних міст не дозволяють відкладати вирішення проблем “на потім”.

Доки в Україні немає меценатів рівня Терещенків, які би вкладали значні ресурси у збереження пам’яток, ця справа залишається почесною прерогативою держави. Культурна спадщина може принести величезний моральний і економічний зиск. Але запорука цього — високий рівень професійної управлінської культури.

Культура — це не “міністерство культури”, це стан особистості, який не дозволяє робити того, за що потім буде соромно. Не зважаючи на наявність Міністерства культури як центрального органу охорони спадщини, проблеми охорони та збереження пам’яток десятиліттями не вирішуються через повне нерозуміння управлінцями фахових норм пам’яткоохоронної діяльності.

Наразі державну політику з охорони спадщини визначають люди, які не мають елементарних фахових знань. Вони надають “адміністративні послуги в галузі охорони культурної спадщини” в межах усієї України. При цьому в штаті управління охорони культурної спадщини Мінкульту немає профільних фахівців — архітекторів, мистецтвознавців, реставраторів, він на 90 відсотків сформований з юристів, стаж роботи яких у галузі охорони спадщини від двох до п’яти років. І ці люди визначають державну політику, керують пам’яткоохороними установами, заповідниками, приймають рішення по складному комплексу проблем охорони спадщини! Результат — її фатальний стан і безліч проблем.

Роздуми про культурну спадщину і наше ставлення до неї у свіжому випуску газети “Діловий Переяслав”

ОХОРОНА КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ ПОТРЕБУЄ ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ. ПЕРЕЯСЛАВ ВІД ЦЬОГО ТЕЖ ПОТЕРПАЄ