Нік Вуйчич: «Навіть без рук і ніг я можу бути дивом для когось іншого»

У австралійця Ніка Вуйчича від народження немає рук і ніг, лише «куряча ніжка» – так він сам називає свою крихітну кінцівку з двома пальцями. Попри це, він здобув дві вищі освіти та веде активне життя:  ходить, плаває, катається на скейті, грає у футбол, працює за комп’ютером. 33-річний чоловік подорожує світом, розповідає свою історію і надихає інших жити повноцінно. Нік побував у 57 країнах, тепер і в Україні. 7 квітня на НСК «Олімпійський» він майже дві години виступав перед українцями зі своєю мотиваційною програмою «Життя без обмежень».

Перед тим, як Нік Вуйчич з’явився на сцені, глядачі спостерігали за виступами талановитих українців з обмеженими можливостями, які танцювали, сидячи в інвалідних візках, показували акробатичні номери.

Свій виступ австралієць почав із жартів: «Якось до мене підійшла дитина і запитала: «Боже! Що це з тобою?» Я відповів: «Це все через цигарки».

Його програма наповнена зворушливими історіями з власного життя, які він доповнює  жартами, змушуючи реготати весь стадіон. Часто Нік кепкує над своїм тілом. Каже, що не відчуває ніг від холоду або в нього затерпла рука. Вуйчич оптиміст і любить розіграші. Якось він одягнувся у форму пілота і вітав спантеличених пасажирів на борту літака. Він всіляко показує, що його жаліти не треба, він живе повноцінним життям.

– Ніхто не знає, чому я народився без кінцівок. Але мені не треба бути кимось іншим. Я крутий таким, яким я є, – після цих слів зриває аплодисменти.

У 2012 році Нік Вуйчич одружився на японці з мексиканським  корінням Канае Міяхаре. Пара виховує двох здорових синів.

– Ми зустрілися з майбутньою  дружиною на одній з моїх лекцій. Подивилися одне на одного і усміхнулись. Я закохався, я так хвилювався, що навіть ніг не відчував, – жартує Нік і продовжує серйозніше. – Раніше я думав, що в мене не буде дружини, бо я навіть не зможу її за руку взяти. Але зараз я знаю, що важливо тримати її не за руку, а за серце. Моєму старшому сину три роки, і він вищий за мене. Коли син плаче, я не можу його обійняти, і тоді він підходить і обіймає мене. Це і є диво!

Але оптимістом Нік був не завжди. У 9 років він намагався вчинити самогубство, бо почувався самотнім і не вірив у майбутнє. Він дуже хотів мати руки і ноги, бо вважав, що лише тоді все буде добре.

– Потім я зрозумів, що це неправда. Руки й ноги не дадуть вам щастя. Є щось більше. Я шукаю радості, миру, у мене є мета. Треба знати, що важливіше: руки чи серце? Ноги чи душа? – зазначає він. – Часто люди шукають щастя у грошах, наркотиках, сексі. Якщо шукати його в тимчасових речах, щастя і  буде тимчасовим.

Сам Нік Вуйчич, як він розповідає, став свідком 13 дивовижних зцілень, коли глухі починали чути і кульгаві – ходити, але самого його Бог не зцілив.

– Я просив Бога про диво, про руки і ноги. У моїй шафі стоїть пара взуття на випадок, якщо це станеться. Але найчастіше Бог не зціляє тіло, аби зцілити душу. Ви не переконаєте мене стати атеїстом, тому що я бачив речі, які наука пояснити не може, – зазначає він. – Мій найкращий друг – Ісус. Він ніс мене, коли я не міг ходити, Він зцілив моє розбите серце. І нехай зі мною не сталося такого дива, як у інших, я сам можу бути дивом для оточуючих. Колись на небесах я зможу обійняти Ісуса своїми руками, – ось така сила віри в Ніка Вуйчича.

Промовець надихав присутніх допомагати іншим та змінювати на краще місце, де вони знаходяться.

– Знаєте, хто змінить Україну? Ті, хто зрозуміє: не можна змінити країну, поки не зміниш місто. А місто — доки не зміниш сім’ю чи школу. Ти знаєш тих, кого ображають у твоїй школі? Стань на захист слабких, не ображай нікого і не дозволяй іншим цього робити, –  ділиться він.

Нік Вуйчич закликав українців піклуватися про людей з інвалідністю.

— Багато хто гадає, що мені було легко, бо я народився в Австралії. Але були часи, коли уряд моєї країни не допомагав інвалідам. Я хотів бути промовцем і вивчитися на бухгалтера. Держава не змогла мені посприяти, аби я навчався в університеті. Але тоді з’явилася недержавна неприбуткова організація, де австралійці допомагають австралійцям. Я хочу, щоб українці допомагали українцям. І хочу бачити людей з обмеженими можливостями в університетах. В Україні дуже багато нужденних. Однак я бачу в цьому не проблему, а завдання.

Вуйчич зазначив, що молиться за Україну, за  її народ, політиків, ворогів.

У кінці зустрічі українці запалили ліхтарики на телефонах, подякувавши оратору за друге дихання, яке він їм подарував.

Ціни на мотиваційний виступ Ніка Вуйчича коливались від 240 до 5500 гривень за квиток. Попри це, глядачів зібралось дуже багато. 18 жителів Переяславщини отримали можливість безкоштовно побувати на програмі знаменитого оратора. Серед них – люди з обмеженими фізичними можливостями, їхні супроводжуючі та студенти-активісти.  Квитки вартістю 2500 гривень їм надала Переяслав-Хмельницька міська організація політичної партії «Об’єднання  «Самопоміч» за сприяння народного депутата Ірини Сисоєнко.  Автобус для перевезення надало ПП «Авто Пас Лайн».

Жителька Поліг-Яненок Олеся Рибак (31 рік) до поїздки вже дивилася диски з виступами Ніка Вуйчича і дуже хотіла на власні очі побачити людину-легенду.

— Часто і в здорових немає віри, що вже казати  про людей з обмеженими можливостями, — зазначає Олеся. — Нік Вуйчич власним прикладом учить вірити в краще, йти до мети і ніколи не здаватися. На мене вплинула розповідь про початок його кар’єри. Шкільний прибиральник сказав йому, що він буде оратором і надихатиме тих, хто занепав духом. Нік телефонував у всі школи округу, пропонуючи там виступити, але отримував відмову за відмовою. Та він не здався. І з 53-ї спроби йому пощастило. Його перший виступ для кількох людей тривав 5 хвилин. А тепер йому надходить 100 запрошень на місяць. Нік Вуйчич учить нас бути вдячними за те, що маємо. Він розповідав, що колись під час гри у футбол пошкодив свою маленьку ніжку і після цього почав її дуже цінувати. Я вперше була на стадіоні, спортивна арена мені сподобалася. Але, на жаль, вона не пристосована для людей з обмеженими можливостями. Лише візочники могли заїхати на  стадіон через спеціальний прохід. Усі інші, навіть люди на ходунках, мали подолати 60 сходинок, я спеціально рахувала, аби потрапити на другий рівень стадіону. І їм ніхто не допомагав. Якщо чесно, це було дуже важко навіть мені, хоча я ходжу самостійно. На стадіоні мав би бути ліфт для людей з обмеженими можливостями.

Юрій Аврамич (19 років) із Жовтневого, студент історичного факультету педуніверситету, каже, що раніше ніколи не чув про австралійця, тому отримав  безліч позитивних вражень від його мотиваційного виступу.

— Зазвичай люди з інвалідністю дуже вразливі, вони ображаються, коли їм хтось щось каже про їхні фізичні вади. А Нік Вуйчич  надзвичайно позитивний,  жартує сам над собою. Це мені дуже сподобалося. Я і так намагаюся ніколи не опускати рук, займаюся спортом (Юрій триразовий чемпіон України у змаганнях з настільного тенісу серед дітей з обмеженими можливостями та призер чемпіонату України з інваспорту серед дорослих –авт.), маю багато друзів. А розповіді Ніка Вуйчича мотивують мене до нових досягнень.

Жителька Переяславського Людмила Кириленко (39 років) була на програмі з 8-річним сином Дем’яном.

— У вересні минулого року мені ампутували ногу через цукровий діабет. Я сама тільки вчуся жити з цією проблемою. У селі, де немає умов, це дуже важко. На роботу здорові не можуть влаштуватися, тим паче інваліди. Але дивлячись на Ніка, починаєш задумуватися, що твої проблеми ще й не такі страшні. Людина без рук і ніг  не занепадає духом. Треба і мені намагатися. Мене і сина дуже вразили танцювальні номери за участю людей у інвалідних візках. Це щось неймовірне! Ми ще ніколи такого не бачили.

Юлія Строчинська

Фото надані Оленою Шитлюк

Джерело: Вісник Переяславщини