«НЕ БУВАЙ ПЕРЕМОЖЕНИЙ ЗЛОМ, А ПЕРЕМАГАЙ ЗЛО ДОБРОМ!» – закликає переяславців словами святого апостола Павла капелан Дмитро ВОЛОШИН

Великдень — найбільше й найдавніше християнське свято. Воно приурочене до події, яка, на думку вірян, змінила життя всього людства. Бо Син Божий своєю смертю та воскресінням дав людям надію на вічне життя. Воскресіння Христове — це символ перемоги Добра над злом, Праведності над гріхом, Життя над смертю. Не дивно, що напередодні цього світлого свята ми поспілкувалися з церковнослужителем. Отець Дмитро Волошин — саме та людина, на яку слід рівнятися християнам та просто порядним людям у повсякденному житті. 

Це минулорічне інтервю ми вирішили опублікувати напередодні Великодня для читачів нашої групи, які його, можливо, не читали

— Отче, Ви проводите службу у двох храмах? Скільки часу служите?

— У Храмі Св. Єфрема я є настоятелем уже десять років. А в Дівичках, на території військової частини, я настоятель військового Храму Св. Миколая і ця посада називається військовий священик («капелан»). Туди я був призначений у липні минулого року.

— Хто такі військові капелани? Де ще Ви служили чи служите капеланом?

— Капелан — це священик у війську або військовий священик. Він відповідальний за духовне виховання військовослужбовців та їхніх родин. У його функції входить задоволення релігійних потреб військовослужбовців, релігійно-освітня робота, індивідуальна душпастирська опіка особового складу, соціально-доброчинна діяльність, участь у реабілітації військовослужбовців, які цього потребують, виховання у військовослужбовців патріотичного почуття та піднесення бойового духу на основі морального і духовного потенціалу, релігійної та культурної спадщини українського народу. Від самого початку бойових дій на Сході моя родина та я особисто неодноразово в якості волонтера здійснював поїздки в зону АТО. Оскільки я не маю права брати в руки зброю, адже моя зброя — це молитва і Хрест, я вирішив, що намагатимуся бути корисним нашим захисникам, усіляко підтримуючи їх словом Божим. 2015 року, коли війна була в розпалі, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет звернувся до духовенства з пропозицією підтримати військо. І вже в серпні священики з різних регіонів вирушили на Схід. У другій ротації капеланів, з благословення Святійшого, тоді був і я. Найбільше з капеланською місією у якості волонтера перебував у 80-й, 30-й та 93 бригадах, а тепер уже офіційно, за призначенням Міністерства оборони України, я є штатним військовим священиком нашої 43 бригади.

— Чи відчуваєте реальну користь від проповідей та сповідей для бійців на фронті та в тилу?

— Оскільки досвід моєї душпастирської опіки військових триває з 2014 року, то я з упевненістю можу сказати, що священики потрібні у війську, адже бачачи поруч священика та відчуваючи його духовну підтримку, воїни почуваються впевненіше. Дуже добре, що в священиках вони бачать ту духовну підтримку, якої потребують. Розумієте, дуже відрізняється людина, яка вже була під обстрілами, від тієї, хто ще під кулі не потрапляв. Серед новоприбулих військових менше звернень по допомогу, якщо такі і є, то здебільшого вони стосуються сімейних проблем. А от у хлопців, які відчули подих смерті, світогляд докорінно змінюється, вони по-іншому дивляться на життя. Часто військові відчувають потребу у сповіді. Найбільше вони хочуть посповідатися перед святами, особливо перед Великоднем. Минулого року перед постом військові самі телефонували й просили сповіді. Цього року кількість сповідників серед військових зросла приблизно вдвічі.

— Як часто і в якості кого Ви їздили на Схід?

— На Схід їздили постійно, з періодичністю місяць-два. Спершу в якості волонтера, але бійці вже знали, що я священик, тому часто зверталися з різноманітними духовними потребами. Для мене це дуже важливо, оскільки це своєрідний показник того, що справді я там потрібен і Господь веде мене за руку в моїх ділах.

— Розкажіть, будьте ласкаві, цікаву історію, яка Вам запам’яталася під час поїздок.

— Ой, історій траплялося дуже багато, адже там інше життя, там іде війна. Особисто в мене під час перебування на Сході були такі випадки, що всі разом починали молитись, незалежно від релігійних поглядів. Адже коли людина відчуває страх чи загрозу смерті, вона просто автоматично починає молитись. Ми всі створені Богом, і в душі завжди залишається той порив до Господа. А ще мені яскраво запам’ятався один випадок, коли я був капеланом у 93-ій бригаді. Було це на позиції Шахта Бутівка (бійці там розкидані по різних позиціях). Я постійно перебував на одній позиції, але машиною можна було дістатися до інших. На свято Воздвиження Хреста Господнього я пообіцяв хлопцям, що вони матимуть змогу приступити до сповіді та причастя, але почались обстріли і машина на мою позицію не при-їхала. Тоді я взяв із собою все необхідне та вирішив іти пішки через поле до другої позиції. Ввечері, коли я тим же полем повернувся, то отримав від бійців на горіхи, оскільки туди й назад я йшов по мінному полю. Після цього випадку ми якось ще більше зблизились із військовими, і хоча вони вже демобілізувалися, але по допомогу, пораду, підтримку звертаються ще до сьогодні. На жаль, не всі повернулися, ця війна багатьох забрала… Дуже важко про це згадувати.

— Якої Ви думки про бойовий дух українських воїнів?

— Бойовий дух українських воїнів — це те, що не купиш за гроші! Він ґрунтується на вірі в перемогу, а віра — це Божий дар! Ми з вами живемо в непростий час, однак саме на нашу долю випало будувати нове суспільство, і тому не тільки військові але всі ми повинні докладати максимум зусиль задля нашої перемоги, підтримувати військових і їхні сім’ї, особливо ті, які втратили на цій війні героїв, бо вони цього потребують. Проте головне — це є нашим обов’язком перед ними. Я вважаю, що без бойового духу не було б нашого війська, а ми з вами спостерігаємо за тим, як за лічені роки воно виросло і стало сильним.

— Коли, на Вашу думку, закінчиться війна? Ми переможемо?

— Війна закінчиться лише тоді, коли ми зможемо протистояти злу. Адже зло саме не відійде, воно не зможе стати добром. Зло, як гріх, його потрібно здолати або воно здолає тебе. І це все залежить від нашого бажання й сили. В першу чергу люди повинні змінюватися тут, на місцях. Адже військові на фронті не зможуть самі з усім боротися. Хлопці зневіряться і почнуть повертатись додому. Скажуть: “Нам це все не потріб-но. Для чого нам ця частина української землі?”. Солдати просто змиряться з тим, що Донбас уже не наш і нема чого за нього стояти та вмирати. Тому українцям потрібно навчитися вистояти до кінця. Треба озирнутись навкруги і зрозуміти — війна не тільки на фронті. Війна не є проблемою конкретного відрізка території, на якому зібралися дві групи людей і воюють, — проблема захована в кожному з нас. Завжди потрібно починати від себе. Коли ми всі разом почнемо змінювати країну, тоді й закінчиться війна. Але як би там не було, в нас завжди залишається віра та надія. Ти вже просто зобов’язаний зробити так, щоб було краще і твоя країна процвітала. Ти вже не можеш відступитися від ідей, від принципів, адже український народ пройшов через великі жертви. І саме ми стали свідками цих подій, тому кожна людина зобов’язана достояти і зробити кращою нашу країну. І Господь дасть нам перемогу обов’язково й несподівано для нас. Бо з нами правда, Бог і Україна.

— Вас  нагородили нагрудним знаком “За заслуги перед Збройними Силами України”…

— Насправді я не надто люблю розповідати про ці нагороди, адже ніколи не роблю щось заради подяки чи медалі, то й сам не знаю, за що мені її дали. Я нічого особливого чи героїчного не вчинив та вважаю що головне — це та нагорода яка на Небесах для нас є. Так, нещодавно відбувся Перший Всеукраїнський з’їзд капеланів у м. Дніпро, де я мав можливість бути присутнім, і там отримав нагороду від начальника Генштабу — Головнокомандувача ЗСУ Віктора Миколайовича Муженка. Того дня був нагороджений не тільки я, але й інші капелани. Найбільше нагороді зраділи моя дружина та наші батьки.

— Який сакральний смисл Великодня? Як готуватися до цього свята?

— Воскресіння Христове дало можливість набувати нам вічного життя з Богом. У дні Великого посту в кожного з нас була спасительна можливість очистити свою душу молитвою, постом і покаянням для того, щоб гідно зустріти Свято із Свят і Торжество із Торжеств — святу Пасху. Колись євреї відзначали цю велику подію на спомин визволення їхнього роду з неволі єгипетського рабства. Тепер ми, християни, святкуємо Пасху на спомин визволення нас від влади гріха, прокляття і смерті. Ця надзвичайна подія має всесвітнє значення, бо дає людству надію на успадкування вічного житія. Син Божий втілився, прийняв наше людське єство для того, щоб перетерпіти муки і померти на Христі задля всіх людей різних часів і поколінь. Людина створена Богом не для того, щоб на мить з’явитись на землі тільки аби відіграти тимчасову роль і пізніше зникнути назавжди в нікуди. Сенс людського буття незрівнянно глибший і доцільніший. Господь бажає, щоб кожен із нас досягнув найтіснішого єднання з Ним через вдосконалення себе в різних християнських чеснотах, сповіді і Причасті. Будучи безмежною Любов’ю, Бог любить і цінує кожну особу, навіть найбільших грішників. І готуватися до цього свята перш за все потрібно духовно, тримаючи Великий піст, виховувати в собі такі духовні якості як співпереживання, милосердя та любов.

— Чи легко Вам та Вашій сім’ї тримати піст? — Піст є нашою жертвою Богові та підготовкою до гідної зустрічі головного свята для кожного християнина

— Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа — Святої Пасхи. Під час Великого посту кожен християнин має можливість очистити свою душу від бруду гріха. Вона полягає у щирій молитві, в пості тілесному й духовному, каятті у своїх життєвих помилках. Піст — це праця над самим собою у боротьбі з недоліками нашого падшого єства. Господь наш Ісус Христос у святому Євангелії навчає, що Царство Боже силою береться, і людина, котра сумлінно ставиться до свого спасіння, досягає того царства. Я ніколи не ставив собі такого запитання, бо Святе Євангеліє навчає нас, що піст, перш за все, повинен бути перед Богом, а не перед людьми. Мета посту — це зустріч із Богом. У моїй сім’ї ніколи не виникало думок стосовно того, легко чи не легко тримати піст. Ми люди віруючі, знаємо, для чого це нам, тому намагаємося тримати піст із користю для душі і тіла.

— Отче, як Ви зустрічатимете цьогорічний Великдень?

— Цьогорічне Світле Христове Воскресіння, як і всі попередні, я зустрічатиму в родинному колі. Як зазвичай, у Храмі Св. Єфрема буде звершуватися святкова Божественна Літургія, після якої поїдемо у військову частину в Дівички (дітки там навіть готують невеличку концертну програму), поснідаємо разом з військовими. А після того, як і в попередні роки, відвідаємо сиріт. Для моєї родини цього дня важливо бути поруч із сиротами, подарувати їм частинку свого тепла, дати змогу відчути родинну любов та підтримку. Так само ми з родиною не оминемо і військового шпиталю, що в с. Циблі.

— Що б Ви побажали переяславцям із нагоди Світлого Христового Воскресіння?

— Український народ сьогодні переживає непрості часи. Економічні й політичні негаразди призвели до того, що багато хто зневірився у справедливості, озлобився, палає зловтіхою та жадобою помсти. Багато хто замкнувся в собі, став байдужим до інших. Але хіба можливо за такого стану душі творити, будувати життя? Хіба можна зло перемагати злом? “Ні, — говорить святий апостол Павло. — Не бувай переможений злом, а перемагай зло добром!” Я хочу побажати нам усім, щоб кожен із нас замислився над тим, що він може зробити, щоб полегшити життя ближнього, щоб світ став хоч трохи добрішим. Станьмо сумліннішими й відповідальнішими, стараннішими і працелюбнішими, відкиньмо будь-яку неправду, сварки й наклепи, будьмо уважнішими до потреб інших, будьмо милосердними і співчутливими. І нехай у цьому нам допоможе Воскреслий Христос Спаситель! Христос Воскрес! Воістину Воскрес Христос!

Бесіду вів Олександр МАТВІЄНКО