ПИСАНКАРКА КАПІТОЛІНА ШЕВЧЕНКО БІДКАЄТЬСЯ, ЩО В МІСТІ МУЗЕЇВ УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА НЕ ПІДТРИМУЄТЬСЯ І ВВАЖАЄ, ЩО В ДЕРЖАВІ ТРЕБА ЗМІНИТИ ЗАКОН ПРО ВИБОРИ

Упродовж тисячоліть українські майстри та майстрині — килимарниці, ткачі, гончарі, різьбярі, гутники, ювеліри, ковалі, писанкарки та інші спеціалісти декоративного розпису створювали необхідні в побуті речі. Кращі з них ми називаємо творами народного мистецтва. Гідні поваги люди, які творять дивовижні мистецькі вироби, живуть і на Переяславщині. До їх числа належить майстриня народних промислів, патріот України й просто небайдужа людина Капітоліна ШЕВЧЕНКО.

Це минулорічне інтервю, яке було опубліковане  у газеті “Діловий Переяслав” ми пропонуємо напередодні Великодніх свят читачам нашої групи у ФБ. До речі, Капітоліну Миколаївну Шевченко ви , мабуть, добре знаєте, бо вона є активним юзером у ФБ.

— Капітоліно Миколаївно, звідки у Вас таке незвичне ім’я?

— Так назвали мене батьки. На честь донечки господарів, у яких вони квартирували в Олександрії. Скорочено — Ліна. — Скажіть кілька слів про батьків, про свою сім’ю. — Батько Микола Семенович працював майстром у бурильній сфері, мама Горпина Яківна — завідувачкою виробництвом їдальні на Дніпробуді. На жаль, обоє вже пішли з життя. Брат Микола з сім’єю мешкає в Южноукраїнську Миколаївської області. Маю двох синів — Олександра та Геннадія, та двох онуків — Дмитра (мешкає в Іркутську) та Семена (живе в Черкасах). Я зі старшим сином нині проживаю в Ковалині.

— Як Ви потрапили до Росії? Де проживали?

— У молодості я мала три мрії: побачити озеро Байкал, потрапити в місто Алма-Ату (по-казахськи Алмати) та побувати у Франції. Тож за мріями поїхала до Росії. Брала участь у будівництві Байкало-Амурської магістралі. Багато років прожила в Братську, Сєверобайкальську й Таксимо. Закінчила Красноярський технікум залізничного транспорту, навчалася в Іркутському інституті залізничного транспорту. В Алмати була на курсах підвищення кваліфікації. А у Францію мене запрошували друзі-французи.

— Як росіяни ставилися до Вас та інших українців?

— Коли я проживала та працювала у Прибайкаллі, ніякого поділу на кращі та гірші національності не було, аж поки не розвалився Радянський Союз. Не відчувала я й неповаги до себе. Завжди була українкою й не цуралася цього. Друзі жартома називали мене самостійною хохлушкою. На БАМі всі були в добрих стосунках між собою. Кожна республіка мала свою ділянку будівництва, від залізничної колії до соцкультпобуту. Я шість років була головою профспілки нашого підприємства, яке займалося водопостачанням та водовідведенням на залізниці. До слова, політики «одобрямсу» не притримувалася, нічиєю посіпакою не була. А закінчила свою роботу на посаді заступника директора з соціальних питань великого районного комунального підприємства.

— Коли повернулися в Україну?

— З Божою допомогою 2002 року. Між іншим, я більшу частину свого життя була російськомовною. На українську перейшла свідомо й вивчила її самотужки після Помаранчевої революції. Хоча, звичайно, мову треба вчити все життя, тож я вдосконалюю свої знання та навички з допомогою переяславських друзів, за що їм велика подяка.

— Що для Вас означає патріотизм?

— Знаєте, якби я мала 40-45 років, пішла б захищати Батьківщину. Служила б снайпером, адже маю перший розряд зі стрільби. Нині в силу своїх можливостей допомагаю нашим захисникам. Я щаслива, що Бог допоміг мені повернутися в Україну. Повірте, мені є з чим порівнювати, тож я впевнено й відповідально заявляю, що ніде не хочу жити, тільки у вільній Україні!

— Пані Ліно, чим Ви цікавитеся, які маєте захоплення?

— Раніше вишивала серветки, сорочки, вишиванки, рушники. Мої вироби є й у Франції. Проте років зо 13 тому побачила, як робляться писанки. Це мистецтво мене, як кажуть, “зачепило” й сталося так що я “захворіла” на писанкарство. Нині тільки ним і займаюся. Правда, мрію ще освоїти гончарство.

— Де експонуються Ваші роботи?

— На превеликий жаль, мене більше знають у Франції чи в сусідньому Борисполі, куди на різноманітні заходи запрошують вже сім років поспіль, ніж у Переяславі. Чому? Це запитання не до мене. Мабуть, нашим жителям народні промисли не цікаві. Четвертий рік поспіль мене запрошують у Бориспіль, де у Свято-Троїцькій церкві Миколи-Чудотворця я проводжу майстер-класи для прихожан та їхніх діток. Я взагалі люблю працювати з дітьми. Проводила майстер-класи в школах сіл Дівички та Стовп’яги, в соціальному гуртожитку Гайшина. А взагалі мої роботи є в приватних колекціях на п’яти континентах.

— Ви згадували про своїх друзів із Франції…

— Жак і Надін Дам’єн приїздили до мене 2009 року в рамках програми “Зелений туризм”, цікавилися Переяславом. Надін до пенсії викладала в Руані російську мову, тому в спілкуванні не було жодних проблем. За цей час вони в мене були тричі і я в них теж тричі. Подивившись, як вони ставляться до своїх дітей, до своєї історії, до природи, побачивши їхні дороги, переконавшись, що закон там один для всіх і всі абсолютно рівні перед законом, я зробила невтішний висновок, що ми, на жаль, мешканці різних планет.

— Ви є членом громадської організації “Мистецтво життя”…

— У спілку “Мистецтво життя” я прийшла недавно. Мене прийняли тепло й радісно. Збираємося ми раз на тиждень. Хоча мені не завжди вдається приїхати. Керівник нашої організації — Алла Літкова. Це досвідчена, цікава, різностороння майстриня високого класу. Найстарші члени спілки — Ніна Лазенко та Поліна Палатна. Староста — Світлана Степаненко. Член ради спілки — Катерина Градовська. Активністю відзначаються Світлана Ковалівніч, Катерина Борисова, Олена Літкова, Олена Мікула, В’ячеслав Коваленко… Наші майстри вишивають рушники, сорочки, великі полотна, виготовляють писанки та ляльки-мотанки.

— Розкажіть про виставку 31 березня.

— Благодійний Великодній Ярмарок, організований творчою спілкою “Мистецтво життя”, проходив у районному будинку культури. Були представлені ексклюзивні вироби на пасхальну тематику, які не можна в Переяславі ні побачити, ні купити. Адже в нашому історичному місті, яке хоч і називається “містом музеїв”, українська культура й мистецтво не підтримуються. Ми планували на виручені від продажу виробів кошти закупити смаколиків для бійців на передовій. Повідомляли людям про наш захід й особисто, й через пресу, й через Інтернет. Проте мені не дуже хочеться згадувати про цей ярмарок. Нам стало зрозуміло, що ні ми, ні наша творчість, ні наша майстерність, ні наша мета

— Великодня благодійність для захисників Вітчизни, нікому не потрібні. — Якої Ви думки про ситуацію навколо ТЕЦ?

— Я категорично проти будівництва ТЕС, адже знаю, що це таке. Та й хто з інвесторів в Україні думає про людей? Хто ставитиме сучасні фільтри? Все це обіцянки-цяцянки. У них одна мета — збагачення. З самого початку все будувалося на великій брехні й керівництво міста про це знало. Мені боляче, що в Переяславі, найісторичнішому місті України, за 26 років зроблено кілька доріг та, дякуючи самовідданому Михайлу Сікорському, облаштована частина музеїв. Усе інше будувалося до 1991 року. Чим приваблювати туристів? Ну, хіба що пам’ятником “вечной дружбы” з російською сестрою чи братом.

— А які державні проблеми Вас турбують?

— Питання держави складне. Держава — це всі ми. Й ніяка “золота рибка” нам не допоможе, якщо ми самі не змінимося. Зайдіть у ліс, підійдіть до Дніпра, подивіться на сміття на узбіччях доріг, у центрі міста. Всі гарно розказують, що знають, як досягти процвітання України. Але коли приходять до влади на місцевому чи державному рівні, мають одну мету — збагачення. Та й родичів, кумів підтягують ближче до годівниці. Я не можу казати про всіх, проте достатньо того, що ми бачимо. Я вважаю, що треба змінити закон про вибори. Старше покоління прожило, то нехай дасть можливість молодим жити так, як вони хочуть, у такій країні, яку вони збудують самі. Потрібно заборонити голосування для всіх людей, які досягли 60-річного віку.

— Якими будуть Ваші побажання переяславцям?

— Я хочу побажати переяславцям і всім українцям святкового настрою та закінчення війни. Ні за яких обставин не забувати про тих, хто береже нас від московської навали. Бо Росія — то велике зло, Росія — агресор. Слава Україні! Героям слава!

Бесіду вів Олександр МАТВІЄНКО

А ось роботи пані Ліни

Loading...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *