«МИХАЙЛУ СІКОРСЬКОМУ ДОВОДИЛОСЯ ХИТРУВАТИ, ЩОБ ЗБЕРЕГТИ НАДБАННЯ НАРОДУ», — згадує керівник музею просто неба Микола ШКІРА

Музеї є безцінними джерелами пізнання, які освячують наше долучення до культурно-історичних цінностей і духовних реліквій. 18 травня працівники музеїв усього світу відзначають своє професійне свято. В Україні налічується майже 500 музеїв, тоді як у радянські часи їх було тільки 190. Наведена цифра включає в себе як державні музейні заклади, так і комунальні та приватні. Окрім них, існують ще громадські музеї, яких понад 2 тисячі. Місто-музей Переяслав займає особливе місце на мапі України. Тож наш сьогоднішній гість — завідувач музею народної архітектури та побуту Микола ШКІРА.

— Миколо Володимировичу, як ви стали музейним працівником?

— Я — корінний переяславець, народився 1968 року на Підварках. По закінченню четвертої школи служив у лавах Радянської Армії. Демобілізувавшись, вступив до нашого педінституту (тоді ще філіалу Київського інституту ім. Драгоманова), на факультет фізичного виховання. 1993 успішно його закінчив, після чого працював лаборантом на кафедрі фізичного виховання. 2000 року в НІЕЗ влаштувалася моя дружина. Я часто бував у неї на роботі, мені подобалася атмосфера, створена Михайлом Сікорським, колектив працівників музею. Тож я підійшов до Михайла Івановича, а ми були особисто знайомі, і попросився до нього на роботу. Для більшої аргументації 2001 року вступив на факультет післядипломної освіти, щоб стати істориком. Того ж року я був прийнятий в НІЕЗ на посаду реставратора, на якій пропрацював майже чотири роки. Дуже дякую за науку покійному Федору Дарді. Мабуть, саме він (я достеменно не знаю) поклопотався перед Михайлом Івановичем, щоб мене перевели в науковці. Тож 2004 року я став молодшим науковим співробітником музею хліба та музею народної архітектури та побуту, згодом був переведений на посаду наукового співробітника. З 2010 року став виконувачем обов’язків завідувача філіалу, а з 2014-го — завідувачем.

— Вибачте, якого філіалу, уточніть, будь ласка?

— Наш комплекс музеїв називається Національним історико-етнографічним заповідником, а територія музею просто неба, до якого входить іще 13 окремих тематичних музеїв — це науково-дослідний філіал НІЕЗ, музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини. Науковці називають його скансеном. Був такий етнографічний комплекс, музей-село на шведському острові Юргорден у Стокгольмі, заснований у кінці позаминулого століття. Його назва і стала загальним визначенням музеїв просто неба.

— Скажіть кілька слів про свою сім’ю.

— Дружину звати Людмила, вона теж місцева. Навчалися в одному виші, тільки вона на філологічному факультеті. Знаєте, в житті бувають пророчі хвилини. Одного разу я йшов зі своєю дівчиною повз рідне обійстя, а на ньому саме поралася моя мати. Я візьми та й скажи: «Ма, я тобі невістку привів». Хоча це було задовго до серйозних стосунків. Але так сталося, що 1990 року ми побралися. Маємо двох донечок. Старша, Катерина, закінчила історичний факультет нашого університету, вийшла заміж і нині проживає в Улан-Уде. Менша, Наталія, заочно навчається на другому курсі Київського національного університету культури і мистецтв, на факультеті «музеєзнавство», і працює в нашому музеї екскурсоводом.

— Розкажіть детальніше про роботу науковця.

— Багато друзів і знайомих вважають, що робота в музеї легка. Води собі екскурсії, та і все. Доводиться пояснювати, що сама назва посади вказує на необхідність у першу чергу наукової роботи. З 1999 року наш заклад отримав статус національного. Це спонукає, перш за все, розробляти наукові теми. Ось ми з вами знаходимося в музеї «Поштова станція». Тут є завідувач сектору, тобто, науковий співробітник, який не просто доглядає експозицію, а досліджує тему, наприклад, поштових трактів та станцій минулого, обов’язків та побуту ямщиків. Це копітка робота в архівах. В результаті він щось нове додає в експозицію, пройшовши перед тим науково-методичну раду, де аргументує необхідність та цінність своїх досліджень. Крім того, публікує наукові статті й організовує виставки.

— Які виставки проводять музейні працівники і де саме?

— Виставки в основному проводяться в наших музеях. Хоча вони не обов’язково мають слідувати тематиці музеїв. Так, науковий співробітник музею «Поштова станція» Тетяна Грудевич досліджувала тему «Листування Михайла Сікорського», працювала у наших фондах, у музейному архіві та особистому архіві Михайла Івановича і в результаті зробила виставку. Крім того, нещодавно в музеї транспорту була проведена виставка українського одягу. Адже в силу певних обставин музей одягу не працює. А кожний музей повинен щось показувати людям. Самих експозицій мало, бо левова частка експонатів знаходиться в запасниках. Тому час від часу вони виставляються на загальний огляд. І не тільки в наших музеях. Іноді ми проводимо виставки під час загальноміських свят на центральній площі, наприклад, недавно експонували свої раритети на відкритті туристичного сезону. Буває, проводимо виставки в будинку культури. Були в «Мистецькому арсеналі». Нині готуємо експозицію до виставки в Києво-Печерській лаврі. Крім того, в наших музеях проводяться виставки, які організовують приїжджі майстри. Вони привозять свої картини, власноруч виготовлені писанки та ін.

— Розкажіть детальніше про скансен.

— У нас працює 23 наукових співробітники, три екскурсоводи, 49 музейних доглядачів і шість працівників дендропарку. На території скансену 106 пам’яток дерев’яної архітектури, з них дві національного значення. Площа музею просто неба 24,2 га. Тематичні музеї доповнюють основний музей українського села. Адже тут показані і поштова станція, і сухопутний транспорт, і народні обряди, й рушники. Є п’ять культових споруд, проте тільки у двох із них наявна церковна атрибутика — в козацькій та андрушівській. В одній культовій споруді знаходиться музей української православної церкви, в другій музей рушника і в третій — музей космосу. Правда, не всі відвідувачі схвально ставляться до такої ідеї. Але радянська дійсність була такою, що Михайлу Сікорському доводилося вдаватися до різних хитрощів, щоб зберегти культурні надбання народу. Тож, щоб зберегти в’юнищанську церкву, він запропонував облаштувати в ній музей космосу.

— Ви трохи розповіли про наукових співробітників. А чим займаються музейні доглядачі?

— У відвідувачів складається враження, що доглядач відкрив двері своєї хатки і день сидить коло неї. А насправді в обов’язки будь-якого музейного працівника входить збереження надбань нації. Зокрема, доглядачі зобов’язані підтримувати їх у належному стані: тримати в чистоті експозицію і підтримувати будівлю. Тобто, побілити, десь підфарбувати, посадити квітник. Крім того, вони зобов’язані виконувати й загальні роботи. Це прибирання території скансена, чищення від снігу, вивезення сміття, заготовка очерету, догляд за городами.

— Що означає догляд за городами?

— Я бував у Львівському етнографічному музеї, у музеї просто неба в Пирогово. Проте тільки в нас є присадибні ділянки, що робить старовинні українські хати натуральнішими. Стоять господарські будівлі, посаджений город. Його садять та обробляють доглядачі за власний кошт, купуючи посадковий матеріал та добрива. Звичайно, урожай вони забирають собі, точніше, те, що від нього залишається. Адже коли відвідувачі налітають, наприклад, на полуницю, їм же не заборониш. При цьому не має значення, є в працівника ділянка вдома чи деінде, треба йому овочі та фрукти чи ні, город на музеї має бути посаджений.

— Як працівники музею переживають зиму?

— Важко. Адже будівлі з експозиціями не опалюються. Проте на території музею просто неба є два адмінприміщення, в яких можна погрітися. Коли є відвідувачі, працівники знаходяться на об’єктах. Відбули екскурсантів — тоді можна погрітися. Складніше під час проведення зимових свят, коли доводиться майже весь день знаходитися на свіжому повітрі.

— Що Ви скажете про своїх реставраторів?

— Скажу, що в них руки золоті. Якщо відвідувач бачить, наприклад, тин, то йому здається, що він стоїть сам собою і ніякого догляду не потребує. А наші реставратори весь рік у роботі. Бо коли вони не працюватимуть, музей швидко стане занедбаним.

— Яка плата за відвідування музею просто неба?

— Вхідний квиток коштує 15 грн. Для інвалідів, чорнобильців та учасників бойових дій вхід безкоштовний. Проте екскурсії платні. Дитяча коштує 40 грн. за півтори години й 60 грн. за дві години. Двогодинна екскурсія для дорослих обійдеться в 90 грн. Вхід у кожен тематичний музей оплачується окремо — 2 грн. дитячий квиток і 3 грн. дорослий. Поміж інших подібних музеїв ціни в нас найнижчі. Багато відвідувачів нарікають на плату, проте ми поставлені в такі рамки, що змушені встановлювати ціну за вхід. Адже держава нам фінансує тільки заробітну плату та частково комунальні послуги. А всі інші роботи, такі, як вивезення сміття, заготівля очерету та багато іншого виконуються за зароблені кошти.

— У вас дві каси?

— Так, верхня й нижня. Зараз у багатьох туристів автомобілі обладнані GPS-навігаторами. І в них наш скансен показаний як вул. Літописна, 2А. Тобто, люди їдуть не по об’їзній, а через місто, Борисоглібську площу і Стару Греблю. Це створює необхідність мати касу і з боку Трубежа.

— Що Ви можете сказати про збереження каплички на території військового містечка, біля адміністрації НІЕЗ?

— Небагато, адже вона не відноситься до відання музею просто неба. Минулого року активісти та музейники на чолі з міським головою Тарасом Костіним на суботнику впорядкували територію навколо тієї каплички. Нашим генеральним директором Олексієм Лукашевичем проводилися виїзні наради, на яких були випрацювані певні заходи. Для повної консервації каплички її необхідно накрити дашком і хоча б засклити. Проблема в тому, що ця будівля не знаходиться на території НІЕЗ, тому витрачати на її ремонт кошти ми не маємо права.

— Що б Ви хотіли змінити в роботі скансена?

— 2004 року, під час святкування 40-річчя нашого музею, Михайло Іванович Сікорський заповідав нам перш за все зберегти те, що є. Його вказівками ми нині й керуємося. Проте час диктує свої закони. Зовсім недавно на науково-методичну раду я представив проект, головною ідеєю якого є намагання «оживити» двори. Наприклад, щоб відвідувач міг не тільки подивитися на обладнання в хаті гончаря, а й сісти на подвір’ї за гончарний круг і покрутити його. Чи затиснути заготовки в станку бондаря. Чи покрутити ногою колесо в прядці біля хати ткача. Чи сісти на воза у дворі музею транспорту. Звичайно, таке обладнання не матиме історичної цінності. Це будуть просто дублікати. Проте можна буде «доторкнутися» до знарядь праці наших предків. І сфотографуватися, звичайно.

— Що б Ви побажали своїм колегам на честь Міжнародного дня музеїв?

— Своїм колегам бажаю перш за все здоров’я та благополуччя в родинах. Буде порядок вдома — буде порядок і на роботі.

Бесіду вів Олександр МАТВІЄНКО