Loading...

Економіст: проїсти гроші від приватизації – не найгірший варіант

Україні доведеться позичати гроші, щоб перекрити дефіцит бюджету в наступному році, — Устенко

Україна – виняткова країна світу, яка продовжує тримати великий державний сектор економіки на фоні високої корумпованої економічної моделі. Можна скільки завгодно дивитися на країни, в яких також зосереджені значні державні сектори економіки. Однак, якщо ви подивитеся на їхній рівень корупції, то побачите колосальну різницю з нами. Той же Китай має великий державний сектор, однак заходиться на 70 позиції за рівнем корупції. На відміну від України, яка займає 131 позицію зі 176 країн.

Та приватизація, яка була спочатку проведена в Україні, – це широкомасштабне вимивання державної власності до рук окремих господарів. Це не була та класична приватизація. Концентрація значної кількості державної власності в окремих руках українського олігархату дійсно більше схоже на приХватизацію.

Єдиний гарний досвід приватизації, який існував в Україні – це «Криворіжсталь» (реприватизація, влаштована першим урядом Тимошенко у 2005 році, – «Главком»). Адже був відкритий аукціон в прямому ефірі, були присутні прем’єр та президент. Оскільки це – єдиний успішний випадок приватизації, то Україна продовжує жити певними міфами.

Що за міфи?

Перший. «Немає сенсу проводити приватизацію, адже все рівно все буде розграбовано олігархами». Другий. «Не буде жодного ефекту для державних фінансів та українського населення». На фоні цих міфів, наша модель (корупційного управління держпідприємствами,– Главком) існувала протягом 20 років.

Система державних підприємств була зобов’язана призвести до ситуації, в якій ми зараз знаходимося. Україна, яка завжди використовувала стару експортно орієнтовану модель, так і не змогла прийти до інвестиційного росту. До нього можна дійти лише, допустивши інвестиції у економіку.

Інвестиції можна допустити за умов сприятливого бізнес-клімату, якого нема. Якщо подивитися на наші оцінки Standard & Poor’s чи Moody’s, то Україна – це країна з великим рівнем ризику, що не надто стимулює прихід інвесторів. Навіть якби інвесторів зацікавила економіка України, то їм все рівно не було б куди входити. Що пропонується іноземному або вітчизняному інвестору? Йому пропонується або земля, або енергетика. Але ні там, ні там не створюються умови для входу. При цьому створюється міф, що не можна продавати українську землю, адже іноземець все забере. Таких тверджень дотримуються й стосовно продажу енергетики.

Тим не менш, були очікування, що за 2014-2017 роки бізнес-клімат різко покращиться, почнуть заходити інвестори. Але незначні зрушення не спричинили появи великих інвесторів. Звісно, можна нарікати на війну на сході. Але зараз у нас обсяги інвестицій в чотири рази менше, ніж за хороших часів. І це при умові, що в світі зріс попит на ризиковані інвестиції. А Україна належить до ризикованих інвестиційних країн і могла б спробувати привернути до себе увагу, однак цього не сталося. Це також результат відсутності приватизації.

Приватизація блокувалася у 2014-2017 роки великою групою гравців, які прийшли до влади після Майдану?

Саме так. Перша група – це політичні партії. Якщо подивитися на розподіл посад та портфелів в урядах (спочатку Яценюка, потім Гройсмана) то можна побачити, що політичні сили, які отримують портфелі, додатково отримують контроль над великими держпідприємствами. Це дуже важливо, коли ти постійно готуєшся до виборів, постійно потрібно шукати гроші. Офіційними шляхами це зробити майже неможливо, тому намагаються вишукувати кошти, які можна було б отримати через різноманітні канали, у тому числі через схеми виведення з державних підприємств. Так було і до 2014 року. Тому політичні гравці намагалися блокувати приватизацію і після Євромайдану.

Друга група – це державні чиновники, які отримують прибуток з державних підприємств. Якщо припустити, що в Україні через корупційні канали щорічно проходить від $5 до 10 млрд, то зрозуміло, що блокування приватизації бюрократами буде дуже великим.

Третя – це несвідоме блокування з боку розчарованих громадян, які вважають, що приватизація ні до чого хорошого не приведе. Адже люди пам’ятають масову приватизацію 90-х, коли великі капітали зосередилися в одних руках.

Україна – одна з небагатьох країн, яка продовжує утримувати велику кількість підприємств. Досі є близько 3,5 тисяч державних об’єктів. Для порівняння, в Канаді їх практично не існує. А в скандинавській моделі хоча і є велика кількість держпідприємств, однак рівень корупції там значно нижче.

Наявність державних підприємств в Україні – це підкормка корупції. Адже при недорозвинених суспільних інститутах немає можливості піднімати ефективність такого бізнесу. При існуючій моделі жоден керівник не буде зацікавлений в піднятті ефективності цього підприємства.

Також необхідно пам’ятати, що приватизацію варто розглядати в контексті потреби фінансування нашої держави. Державний бюджет знаходиться в дефіцитній зоні вже тривалий час. Цього року прогнозований дефіцит 3% ВВП. В наступному році плановий дефіцит 2,5% ВВП . Наявність дефіциту означає, що його потрібно якось компенсувати.

Україна зриває програми проведення приватизації починаючи з 2014 року. Ті 17 млрд гривень, які були закладені в державному бюджеті – зірвані. Для довідки, минулого року програма з приватизації була виконана менше, ніж на 1%. Цього року з 17 млрд грн Україна зможе отримати 5 млрд. Тобто зможе виконати програму приватизації менше, ніж на третину. Однак приватизація не є дохідною частиною державного бюджету. Це лише джерело, яке покриває дефіцит бюджету. Тоді виникає питання, де взяти гроші для перекриття дефіциту державного бюджету? Ніхто нічого кращого не придумав, як додаткове позичання коштів. Як наслідок збільшується розмір державного боргу, який вже і так знаходиться на критичному рівні. Рівень державного боргу в Україні перевищує позначку 80% ВВП. Найстрашніше те, скільки Україна витрачає на обслуговування цього боргу – від 5-6% нашого ВВП.

Чим загрожує невиконання приватизації?

Невиконання приватизації означатиме, що наш борг збільшуватиметься, макроекономічні параметри погіршуватимуться. Вартість активів зменшуватиметься. Якщо не продавати зараз, потрібно бути готовими, що вартість цих об’єктів стрімко впаде.

Що стосується програми приватизації, яка обговорюється зараз. На мій погляд, там є певний прогрес. На скільки я розумію проголосований на першому читанні закон дає можливість проводити приватизацію відкрито та з високим рівнем конкуренції, що є запорукою отримання максимальної ціни. Приватизацію мають намір проводити через відкриті аукціони. Також можна вважати перевагою зміну кількості груп, на яке поділять майно на продаж. Раніше налічувалося сім груп. Вони були не чіткі й заплутані. Зараз все буде зведено до двох груп: мала та велика.

Для того, щоб приватизація реально зрушилась з мертвої точки необхідне якесь success storyПитання, що нею може бути. Я був би тільки за, якщо б вдалося розбомбити монополію «Нафтогаз Україна». Є багато питань до цієї організації. Очевидно, що сповідуючи ліберальний підхід, потрібно чинити опір будь-яким проявам монополії та державної форми власності.

Що ще може бути цим success story? Очевидно, що Одеський припортовий заво» не підходить, «Нафтогаз Україна» також навряд чи виставлять на продаж. Наприклад, не поганим варіантом була б «Укрзалізниця». Окремі її частини було б доцільно виставити на продаж. На success story може претендувати «Центренерго». Якщо велике підприємство приватизоване, отже, країна рухається активно шляхом реформ.

Якби Україна отримала $10 млрд прямих іноземних інвестицій, то можна було б очікувати, що додатковим імпульсом розвитку були б ще додаткові 5% в нашому економічному рості до прогнозованих 3%, які прогнозують на наступний рік. Тому приватизація необхідна.

Варто зазначити, що цей закон дуже важливий для продовження співпраці з МВФ. Однак є безліч сигналів, які говорять про припинення співпраці до кінця цього року. Тобто ми не будемо отримувати транші. Це може демотивувати владу та знизити політичну волю на імплементацію закону про приватизацію.

Для інвестора важливо також, як будуть вирішуватися суперечки, у разі їх виникнення. А це питання якості нашої судової системи.

Мені сподобалося в законі те, що у випадку виникнення господарчих спорів нові приватизовані підприємства зможуть вирішувати суперечки не через українську судову систему, а за англійським правом. Це може стати родзинкою, яка приверну увагу інвесторів.

Яка ваша думка стосовно оцінки обєктів?

Коли ти виставляєш щось на продаж, то все рівно скільки ти витратив коштів на виготовлення цієї продукції. Собівартість – це важливий критерій. Але якщо ринок погоджується дати за нього суму навіть меншу за собівартість, то є тільки два варіанти: не продавати або продавати зі збитком. На превеликий жаль, враховуючи неякісний бізнес-клімат в Україні, розраховувати на те, що виставлені на приватизацію об’єкти будуть продаватися за їх балансовою вартістю – це лише припущення.

Я припускаю, що вартість має бути нижчою за балансову. Якщо ти зацікавлений в продажі, то підеш навіть на маленьку ціну. З іншого боку, це – відкритий аукціон.

Однак, якщо немає приросту, то держава буде змушена продавати за балансовою ціною або й нижче. Й аукціон буде йти в інший бік – на пониження вартості.

Приватизація зараз має вирішити не питання наповнення бюджету, а має розв’язати інші проблеми. По-перше, знизити рівень корупції. По-друге, скинути підприємства з пліч українських платників податків та намагатися зберегти їх гроші в майбутньому. Адже наразі значна кількість цих підприємств неефективні.

Часто лунає фраза: «В часи війни продаємо Україну за копійки».

Можна нічого не продавати й залишити все собі. Але тоді потрібно змиритися з існуючою корумпованою системою, з тим, що політичні партії фінансують себе за рахунок окремих секторів економіки й підприємств. Також не треба ставити жодних питань про те, як на держпідприємстві може бути конкурс зі 100 людей на посаду керівника при заробітній платі $200 на місяць. Також не варто піднімати питання стосовно корупції. В такому разі можна заплющити очі та погоджуватися з 131 місцем у рейтингу рівня корупції. Але варто пам’ятати те, що не існує заможних націй з високим рівнем корупції. Якщо ми не хочемо цього розуміти, то можемо вважати, що приватизація – зло.

Чи треба росіян допускати до приватизації?

Я не вважаю, що іноземці проявляють велике бажання купувати українські активи. Це міф. Для цього згідно з проголосованим в першому читанні законопроектом і будуть вводити приватизаційних агентів, які готуватимуть підприємство для продажу. Адже не так легко продати об’єкт, який не викликає жодного інтересу ні в самій країні, ні за її межами.

Стосовно обмеження для росіян. Я бачу великий ризик не в тому, що росіяни сюди прийдуть. Все рівно є таємні ходи через офшорні юрисдикції. Однак, розглядається рішення, щоб ускладнити можливість вкладатися через офшорні юрисдикції. Є вимоги FATF – Міжнародної групи з протидії відмиванню брудних грошей. Але я думаю, що є маса обхідних шляхів. Достатньо згадати банки: історію коли зовсім недавно одна фінустанова від російського власника переходила до «латвійського». Ці кейси в нашій новій економічній історії.

Чи варто забороняти російському капіталу заходити в Україну?

Якщо це стратегічні сектори економіки, які влада вважає закритими для приватизувації, то можна поставити обмеження на ці підприємства й вони не будуть виставлятися на продаж. Можна забороняти РФ входити на наш ринок, але я вважаю це декларативною заявою.

А якщо цей бенефіціар матиме литовський чи польський паспорт, однак, буде росіянином. Що робити в цьому випадку?

Отримані гроші від приватизації одразу підуть на «проїдання»?

Безперечно. Приватизація, яка стоїть в плані бюджету на наступний рік, – це трішки більше ніж 20 млрд гривень. Мова йде про 1% ВВП. Однак, навіть якщо припустити, що ми повністю проведемо заплановану приватизацію в наступному році, то нам все рівно знадобиться близько $2-2,5 млрд, які Україна буде змушена позичати, щоб перекрити дефіцит бюджетe в наступному році. Тут або проводити приватизацію та «проїдати» її, або не проводити та йти на зовнішні та внутрішні ринки й збільшувати боргове навантаження.

Є ще третій варіант, який, на мою думку, є правильним: намагатися жити на ті засоби, які в нас є . Тоді гроші, які ми отримуємо з приватизації, можна було б використати на розвиток країни чи погашення боргів. Але політики розглядають лише дві альтернативи.

Чи реально виконати план приватизації?

20 млрд грн наступного року – це цілком реальна цифра. Але потрібно зважати, що 20 млрд за курсом наступного року – це близько $700 млн. Тобто 0,7% нашого ВВП. Це незначна величина.

Економіст Олег Устенко переконаний:  отримані гроші від приватизації одразу підуть на «проїдання». Таку думку він висловив у інтерв’ю «Главкому». «Навіть якщо припустити, що ми повністю проведемо заплановану приватизацію в наступному році (>20 млрд грн), то нам все рівно знадобиться близько $2-2,5 млрд, які Україна буде змушена позичати, щоб перекрити дефіцит бюджету в наступному році. Тут або проводити приватизацію та «проїдати» її, або не проводити та йти на зовнішні та внутрішні ринки й збільшувати боргове навантаження», — пояснює Устенко.

Також економіст називає третій варіант, який, на його думку, є правильним: «намагатися жити на ті засоби, які в нас є».

«Тоді гроші, які ми отримуємо з приватизації, можна було б використати на розвиток країни чи погашення боргів. Але політики розглядають лише дві альтернативи», — резюмує Устенко.

Нагадаємо, що чергова спроба запустити приватизацію в Україні відбулася 9 листопада. У цей день в парламенті був проголосований в першому читанні законопроект «Про приватизацію державного майна».

Переваги, які надає черговий приватизаційний законопроект 7066, – це прозорі аукціони та вирішення суперечок через англійське право. Економіст Олег Устенко зазначає, що це може стати родзинкою, яка приверне увагу інвесторів до України. Однак чергове пускання пилу в очі і невиконання обіцянок щодо запуску приватизації може призвести до значного погіршення стосунків з МВФ. Адже ухвалення згаданого закону залишається однією з умов для співпраці з цією установою.

Loading...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *