«ДЖАЗ-РОК – ЦЕ МОЯ РЕЛІГІЯ», – зізнається відомий переяславський музикант Олександр Паращак

Ми продовжуємо знайомити наших читачів із талановитими творчими земляками, часто не оціненими й не визнаними належним чином. Вони проходять повз нас, скромні, інтелігентні, непримітні, несучи в собі цілий світ, плекаючи світло любові, творчості та натхнення. У свіжому випуску газети “Діловий Переяслав” ми пропонуємо дуже цікаве та пізнавальне інтерв’ю з нашим земляком – саксофоністом Олександром ПАРАЩАКОМ.

Ось лише одне із запитань музиканту

— Пане Олександре, звідки у Вас таке цікаве по батькові – Теодорович?
— Я родом із Західної України. Є таке невеличке містечко – Борислав, яке сміється, дякуючи роману Івана Франка. Нині більше знають Трускавець, який від Борислава знаходиться на відстані менше кілометра. Свого часу, якщо не помиляюся, тут було близько 80 тисяч населення, принаймі функціонували три музичні школи. А взагалі – це найперший український нафтопромисел. Бориславську нафту відкрили бельгійці, а потім ця територія довгий час розроблялася. Прямо в парку, біля будинку, де я народився і жив, працювали 17 бакинських нафтокачалок. Недавно я туди приїжджав – їх залишилося п’ять, і лише одна качає нафту. Той регіон і раніше був техногенно проблемним, а нині тим більше, бо нафта піднімається до поверхні, з’являється в підвалах та погребах, що є значною небезпекою для жителів. Проте її чомусь не добувають. Мабуть, Україні це не потрібно… Так от. Батька все життя називали Федею. Під час Карибської кризи він у числі перших радянських солдатів опинився на Острові Свободи, чи, як його ще називали, на Острові Багряних Присмерків. Батько часто повторював, що роки, проведені на Кубі, були гарними, захопливими та красивими Всі документи бійці здавали і їм навзамін видавали нові. Я так розумію, що за новими документами його звали на іспанський манер – Теодор. Не знаю, як так сталося, що він залишився Теодором Олександровичем, а я, відповідно, став Теодоровичем.