Друга помилка Льовочкіна

Підпал “Інтера” – це вже друга помилка Сергія Льовочкіна після “Євромайдану”

Можна, звичайно, стверджувати, що Сергій Льовочкін та Ігор Шувалов – геніальні тактики.

У ситуації, коли після оприлюднення листування Столярової до справжніх намірів і дій телеканалу “Інтер” почала придивлятися навіть та частина прогресивної громадськості, в обов’язки якої входить закривати очі на колабораціонізм. Коли може розкритися зв’язок найрегіональніших”регіоналів” з найпатріотичнішими “патріотами”, коли перед регулятором, що вічно живе у сумнівах, знову може виникнути питання про законність видачі ліцензій горезвісному телеканалу, влаштувати підпал – це блискуче!

Це припинить всілякі розмови щодо Столярової та антидержавної діяльності “Інтера”, його відвертій роботі на Москву. Це дозволить говорити про “свободу слова” навіть тим агентам впливу колишнього глави адміністрації, чия основна функція в даний момент – це боротися з корупцією, а зовсім не захищати журналістів.

Отже, це дозволить активізувати зусилля явних і таємних друзів Сергія та Ігоря – і “закрити” питання “Інтера” якщо не назавжди, то на довгий час. А якщо не зрозуміють – можна влаштувати наступний акт вистави і спробувати задіяти посольства.

Все в цьому плані добре, крім одного – недооцінки рівня ненависті. Коли Льовочкін і Шувалов з ентузіазмом спостерігали за людьми, які зібралися на Майдані на знак протесту проти відмови уряду від політики євроінтеграції, вони теж могли вважати, що у них все вийшло.

Що ці люди, більша частина яких була обурена і розраховувала бути почутою – чудова альтернатива опозиційному мітингу на Європейській. Що залишилося тільки вирішити, кого буде послаблювати цей альтернативний протест – опозицію, Януковича чи Клюєва.

Єдине, чого не могли передбачити Льовочкін і Шувалов – так це “ексцесу виконавця”, жорсткого побиття протестуючих і переходу протесту в нову якість.

Єдине, чого вони не розуміли – думаю, щиро – так це рівня ненависті до Януковича і його оточення. В результаті ситуація вийшла з- під контролю. І Льовочкіну довелося – не без успіху, правда – видиратися з-під руїн режиму.

Зараз ми спостерігаємо дуже схожу ситуацію. Можна думати, кого послабити пожежею – опонентів “Інтера” з “Народного фронту”, активістів, Порошенка. Але розуміння того, що спектакль може розвиватися за іншим сценарієм, знову немає.

І відчуття того, що рівень народної ненависті до поведінки “Інтера” і його ляльководів може бути вищим, ніж здається організаторам видовища, теж не спостерігається.

Сергій Льовочкін – можливо, завдяки своїм власним якостям, а може і завдяки талантам Ігоря Шувалова – найздібніший маніпулятор в новітній історії України. У мистецтві підміни громадської думки і настроїв він перевершив навіть куди більш прямолінійного Віктора Медведчука.

І тим не менше і Льовочкіну, і Медведчуку, таким досвідченим і заможним, невідома одна проста істина, про яку обізнаний навіть першокласник в якомусь глухому українському селі. Тут живуть люди.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *