Дмитро Гнап: про два примітні моменти у справі Мартиненка
Два примітні моменти в справі Мартиненка:
1. Все збіговисько його високопоставлених захисників до яких тільки аргументів на захист не вдається: тут тобі Мартиненко і спонсор Майдану, і ворог росії, і той, хто не втече. І чому Мартиненко, поки Ахметов не сидить? Єдине, про що вони уникають розмов, це про суть самої оборудки. Про те, як Мартиненко всунув свою фірму-прокладку в ланцюг постачання державного підприємства. За що і опинився під слідством. Його схема примітивна і дуже поширена в середовищі нашої так званої “еліти”. Подібні оборудки вони не вважають ані ганебними ані кримінальними. В схожій ситуації на моє питання: “чи ви розумієте, що ви обкрадаєте людей?” один високопоставлений корупціонер з ненавистю кинув: “Я нє ворую! Я зарабативаю!”. Бо в їхньому розумінні вкрасти – це отримати бюджетні гроші і зникнути з кінцями. А коли ти роками виймаєш з кишень громадян 25-50% частку суспільних коштів через посередника – то це вже й не крадіжка. Вони це називають “робити бізнес”. І привласнені таким чином суспільні кошти сприймають як свої щедрі агентські комісійні. На які вони мають святе право через свій розум, патріотизм, сміливість… І що там ще Мартиненку приписували… Хоча суті це не міняє. І в нормальній країні це тягне на тюремний термін.
2. Другий примітний момент – це звісно, участь в цьому “шапіто з взяттям на поруки” міністра інфраструктури Volodymyr Omelyan. На мій хлопський розум, вписуватися за когось можна або з ідейних міркувань, або з комерційних. Ідейні міркування в Народному Фронті? В цьому строкатому і, здебільшого, жадібному товаристві смішно про це говорити. Тим більше, коли йдеться про захист такого “ідеолога” як Мартинеко. Тому, можливо, причини брати в цьому участь у міністра інфраструтури були комерційні. Йдеться не про платний флеш-моб. А швидше про повернення боргів. Цілком можливо, що до чиновницької запрлатні міністр Омелян міг отримувати додаткові кешеві бонуси з партійної каси НФ. І ось прийшов час повертати борги. “Тобі була потрібна партія. Тепер партії потрібна твоя репутація.” Або “коготок увяз – всєй птічкє пропасть” – як кажуть к.ц.пи. Можливо, я помиляюсь. Але інших причин, чому Володимир Омелян не послав під три чорти цю ідею з “поруками”, просто не знаходжу. Можливо, ти поясниш, Володимире?