Деградація чинної влади призвела до десятків порожніх крісел у владі
Влада перебуває в колапсі. Деякі вакансії на найвищому рівні не заповнюються роками. Чинному президенту вигідно тримати чиновників у підвішеному стані, що робить їх слухняним інструментом в руках кураторів з адміністрації президента. Деякі кабінети порожні, тому що політичні клани не можуть узгодити між собою кандидатів.
Призначення за квотним принципом перетворили політику на базар, де змагаються товщиною корупційних гаманців та рейтингом, завойованому завдяки олігархічним телеканалам.
На сьогодні в уряді три міністерства не мають повноцінних керівників.
Аграрний міністр Тарас Кутовий подав у відставку 23 травня, минуло понад два місяці – на його місце ніхто не призначений. При тому, що АПК – це один з локомотивів української економіки, який забезпечує хоча би мінімальні темпи її росту та валютну виручку.
Міністр без міністерства Юрій Стець подав у відставку 31 травня. Тут – ще одна вакансія, хоча потреба в створенні такого міністерства викликала великі сумніви, а швидше нагадувала бажання президента працевлаштувати свого кума та медіаменеджера. І за три роки достеменно сказати, чим займається це міністерство, не може ніхто.
Абсурдна ситуація з міністерством охорони здоров’я. Повноцінного міністра тут немає вже… понад два роки. Ще в уряді Яценюка тодішній міністр Олександр Квіташвілі 2 липня 2015 року оголосив про відставку через постійний тиск на міністерство з боку фармакологічної мафії та народних депутатів. Через півроку Квіташвілі на декілька тижнів відкликав заяву про відставку, але 14 квітня 2016 року його остаточно відправили у відставку разом з усім урядом Яценюка.
З того часу місце залишається вакантним – обов’язки міністра виконує Уляна Супрун, яку не вносять на затвердження парламентом через побоювання бойкоту з боку того самого лобі, яке може провалити її кандидатуру.
Те, що відбувається навколо Міністерства охорони здоров’я – це красномовна ілюстрація корупційних змов, які інфікували українську політику.
Також в Україні уже майже півроку немає повноцінного керівника Державної фіскальної служби. Нинішній виконувач обов’язків Мирослав Продан був призначений 3 березня після арешту Романа Насірова. Продан – людина Гройсмана, але Банкова, яка за Конституцією позбавлена впливу на економічну політику уряду, це не обходить. Вони завжди вважали податкову та митницю своїми годівницями.
І вже півроку оточення Порошенка не покладає зусиль змістити Продана та призначити свою людину на місце керівника фіскальної служби. Головний фаворит президента – його колишній аудитор Ніна Южаніна. Саме тому не призначається конкурс на заміщення вакансії голови ДФС.
Президент Порошенко також ніяк не може визначитися з главою Нацбанку. Валерія Гонтарева оголосила про відставку 10 квітня з наміром залишити посаду 10 травня, але досі ніхто не внесений на заміщення її посади.
Тривають торги за крісло, яке Конституція визначає як аполітичне і незалежне. З одного боку, Порошенко хоче мати тут слухняного собі виконавця. З іншого боку, він не зможе безболісно провести таку людину через парламент, який має голосувати за голову Нацбанку. Тому за голоси доведеться розраховуватися потоками і посадами, а керівник НБУ став заручником тотальної комерціалізації політики.
Так само досі немає голови Фонду державного майна – попередній керівник Ігор Білоус подав у відставку 10 квітня, але на його місце так ніхто і не призначений. При тому, що Фонд управляє тисячами державних підприємств, які стали корупційними годівницями.
Парламент розійшовся на канікули, так і не призначивши уповноваженого з прав людини. Термін роботи нинішнього омбудсмена Валерії Лутковської закінчився 27 квітня 2017 року. На її місце поклала око нинішня депутат від Народного фронту Людмила Денисова. Але це спричинило протести міжнародної спільноти – адже омбудсмен має бути поза політикою. Переконаності в голосах за Денисову не було, тому всю сесію парламент присвятив, як поміняти спосіб голосування, щоб унеможливити незалежне голосування за уповноваженого з прав людини.
Інший незалежний орган – Рахункова палата – взагалі не діє, хоча в усьому цивілізованому світі вона забезпечує аудит коштів Державного бюджету. У членів цього державного органу повноваження закінчились шість років тому!
А керівник Рахункової палати Роман Магута взагалі є підозрюваним НАБУ за махінацію з житлом – та навіть брався під домашній арешт.
Замінити склад Рахункової палати парламент теж не може, бо лідери двох правлячих фракцій – блок Порошенка і Народний фронт – не здатні узгодити квоти. На керівництво Рахунковою палатою претендують Валерій Пацкан від БПП та наближений до Турчинова Руслан Лук’янчук.
А історія Центральної виборчої комісії взагалі стала прикладом міжнародної ганьби, коли іноземні спостерігачі втомилися нагадувати про потребу поміняти ЦВК.
В 12 членів комісії з 15 термін повноважень закінчився ще 1 червня 2014 року. Тобто вже три роки тому вони мали бути замінені – включно з головою ЦВК Михайлом Охендовським, який також перебуває під слідством НАБУ.
Схожа картина в самій Верховній Раді, де не мають своїх керівників шість комітетів.
З 27 листопада 2014 року вакантна посада голови регламентного комітету – його просто поза рейтинговим розподілом, як ще одну квоту, віддали особисто Миколі Мартиненку, який посадив у крісло керівника свого підлеглого Павла Пинзеника, що перетворив комітет на орган реабілітації –депутатів-корупціонерів.
Також вакантна посада голови комітету Ради з питань енергетики – з часу, як півтора роки тому під тиском розслідувань пішов сам Мартиненко.
В парламенті понад рік немає повноцінних керівників комітету аграрної політики – його керівник Тарас Кутовий встиг побувати міністром АПК та піти з уряду, а на його місце нікого не призначили. Комітет з питань екології не має керівника з березня минулого року, коли Миколу Томенка позбавили депутатських повноважень за вихід з фракції БПП. Рік немає голови в комітету з євроінтеграції, відколи Ірина Геращенко стала першим віце-спікером.
Так само рік не можуть призначити голову комітету з питань науки та освіти, попередня керівник Лілія Гриневич стала міністром. У парламенті немає повноцінного голови контрольної комісії з питань приватизації, немає навіть голови апарату Верховної Ради.
Ці всі приклади – наочні свідчення колапсу влади. Коли політика переродилася в примітивне заробляння грошей, то за гідних кандидатів не вистачає голосів. Призначення ідуть за принципом «баш на баш», а посади стали валютою розрахунку. А це значить – такій владі залишилося недовго.