Бездоганність ЯК ЗБРОЯ гібридної ВІЙНИ
Кращий спосіб справитися з чекістами всіх мастей – це не давати їм привід використовувати вас. В кінці минулого тижня в США вибухнула нова інформаційна бомба – ЦРУ офіційно заявило, що російські хакери втрутилися в виборчу систему не просто з метою підірвати довіру до американської демократії, але свідомо шкодили Хілларі Клінтон і сприяли обранню Дональда Трампа президентом. Зокрема, американська розвідка повідомляє, що крім серверів Демократичної партії російські спецслужби зламали також комп’ютерні системи Національного комітету Республіканської партії, проте не стали оприлюднювати отриману звідти інформацію.
В принципі, всім тим, хто стежив за російською політикою і пропагандою протягом американської передвиборчої кампанії, а також звертав увагу на захоплене ставлення Трампа до Путіна, підтримка та лобіювання республіканського кандидата з боку Москви було очевидні і без спеціальних розслідувань – як очевидна і взаємна симпатія Трампа по відношенню до Кремля. Але є одна проблема: американці не можуть знайти конструктивного виходу з ситуації, що склалася, оскільки ніхто не може обчислити той конкретний обсяг втручання і шкоди, яка була завдана Америці Росією.
Дійсно, на перемогу Трампа вплинуло кілька факторів, і фактично неможливо визначити, який з них став в результаті вирішальним. Безумовно, втручання Москви не могло не позначитися на думці американців (враховуючи, що деякі листи Національного комітету Демпартії США були не просто опубліковані на Wikileaks, а й попередньо підроблені). Але що робити з тими, хто щиро був незадоволений політикою демократів і готовий був проголосувати за будь-якого – якого завгодно – республіканця? Втручання Росії не скасовує корупційні скандали навколо фонду Клінтонів і те, що саме республіканці, в тому числі і ті, хто зараз різко занепокоївся зв’язками Трампа з Росією, висунули своїм номінантом саме такого кандидата.
В цьому і полягає жах гібридної війни, коли реальні причини змішуються з штучно створеними і привнесеними. Українці зрозуміли цю істину вже давно (хоча далеко не всі зробили з неї належні висновки), а більшість американців, схоже, починають розуміти це тільки зараз: у всього цивілізованого світу є загальний небезпечний ворог. Ворог брехливий, нещадний і хитрий, що пройшов багаторічну школу КДБ, не просто спеціалізується на спецопераціях, а нічого, крім цих самих спецоперацій, робити не вміє.
Це і є методи КДБ: використовувати будь-який компромат, будь-яку сварку, будь-яку людську слабкість і пристрасть, будь-які “скелети в шафі”, найменшу непорядність або просто помилки, щоб дискредитувати, зруйнувати репутацію, ввести в оману або навіть завербувати вас.
З самого початку російської агресії в Україні стала популярна фраза: “корупція – це зрада”. Справді, будь-який корупціонер – це потенційний зрадник, оскільки навіть однієї махінації досить, щоб на людину з’явився той самий компромат, за допомогою якого він попадається на гачок ворожих спецслужб. Але біда в тому, що з таким ворогом, як Росія, цим гачком можуть стати не тільки відверті злочини, а й будь-яка непорядність, кожна спроба поставити свої особисті інтереси вище інтересів країни і народу (зрозуміло, мова йде про політиків).
Наприклад, успішному американському підприємцю Рексу Тіллерсона захотілося взяти участь в Санкт-Петербурзькому економічному форумі в 2008 році. Зустріч, що називається, вдалася, американець познайомився особисто з Путіним і з Ігорем Сечіним, уклав багатомільярдну угоду між своєю фірмою Exxon Mobil і “Роснефтью”, в результаті якої отримав доступ до буріння арктичного шельфу Росії. У підсумку в 2012 році Путін особисто нагородив Тіллерсона орденом Дружби, а в 2014 році вдячний американець вже зізнався журналістам в Техасі, що лобіює скасування антиросійських санкцій. І ось тепер саме ця людина може бути призначена держсекретарем США.
Однак і цього мало. Кремль використовує не тільки приманку у вигляді вигідного бізнесу або б’є скандальними викриттями. Він поширює пропаганду, вводить в оману, роздуває конспірологічні теорії змови, створює ілюзію катастрофи, грає на страху і ненависті, на боягузливій лояльності і байдужому конформізмі. Скільки разів, припустимо, ті чи інші діячі Республіканської партії США відкрито критикували Дональда Трампа за його недозволену поведінку – і все одно підтримували його лише для того, щоб саме їхня партія зайняла в підсумку Білий дім? Що сталося з тими, здавалося б, гідними людьми, які завжди послідовно виступали проти російської загрози, але виявилися настільки фанатично одержимі ненавистю до Демпартії і особисто Хілларі Клінтон, що, здається, більш охоче підуть на зраду своєї країни, ніж визнають очевидну правоту своїх опонентів?
А тим часом сліпа вірність своїй партії, що йде всупереч інтересам країни, теж з легкістю використовується ворогом в своїх інтересах. Такий ворог, як КДБ, використовує будь-слабке місце своїх жертв, він грає на їх ненависті і забобонах, маніпулює їх страхами, шантажує компроматом, використовує в своїх цілях недбалість і халатність, правду і брехню. КДБ прекрасно знає, що жертві досить зробити один невірний крок, і та вже потрапляє в порочне коло залежності, при якому потреба приховати один злочин або проступок неминуче призводить до нових. Чи багато, справді, людей, готових заради істини піти проти своїх друзів? Втратити вигідний бізнес або втратити перспективи отримати високу посаду в новому уряді? Бути готовим до оприлюднення компромату проти них або просто хоча б визнати свою колишню неправоту?
Майже сторічна історія КДБшних операцій показує, що таких людей небагато – в будь-які часи. І тому єдиним виходом в ситуації, що склалася може бути тільки одне – бездоганність. Неможливо виграти гібридну війну, якщо постійно давати агресору привід для шантажу, викриттів або маніпуляцій. Звичайно, можна заперечити, що кремлівським брехунам нескладно обмовити будь-яку людину і випустити тисячу історій про різного роду “розіпнутих хлопчиків”. Однак мати справу з наклепом набагато простіше. Відверту брехню завжди можна спростувати, але набагато складніше переконати когось, що ваш ворог сам по собі набагато небезпечніше, ніж той компромат на вас, який він поширює.
Кремль знає людські пристрасті не гірше демонів з класичних “Листів Баламута”, він обізнаний про ваші гріхи краще будь-якого священика і карає за них жорсткіше найсуворішого прокурора. Протиставити цьому можна тільки чесність, бездоганність і готовність пожертвувати особистими інтересами і симпатіями заради блага країни. Це банально, але нічим іншим, на жаль, неможливо здолати такого ворога.
Сьогоднішня Холодна війна – це дійсно боротьба добра зі злом, але це зло не обмежується географічними кордонами Росії. Російська агресія, незалежно від того, “гаряча” вона чи “холодна”, повинна стимулювати нас в першу чергу боротися зі злом в наших країнах, які стали жертвами цієї агресії. Кращий спосіб справитися з чекістами всіх мастей – це не давати їм привід використовувати вас. Втім, крім бездоганності для боротьби з таким ворогом потрібно ще одне – жертовність. Це може бути відмова від економічної вигоди або престижної посади, або вихід із затишного світу звичних чорно-білих ілюзій і придуманих ворогів, яких так зручно було труїти всією компанією на протязі декількох років. Прекрасний приклад такої ситуації, коли інтереси країни стають важливіші за особисті чи внутрішньопартійні інтереси, продемонстрували сенатори-республіканці Джон Маккейн і Ліндсі Грем, що опублікували спільну з демократами заяву про те, що “російське втручання у вибори” має стати тривожним сигналом для кожного американця “.
Іноді жертовність вимагає готовності до помсти з боку Кремля, наприклад, оприлюднення якогось давнього компромату. Однак практика показує, що люди здатні піти і на це. Припустимо, вже для дуже багатьох не секрет, що покійний український журналіст з Росії Олександр Щетінін до війни сам брав участь в російській пропаганді і мав непогані зв’язки в Москві. якісь епізоди цієї участі просочилися в ЗМІ, а про якісь речі ми, можливо, не дізнаємося ніколи. Сам Олександр не любив афішувати своє минуле, але ніколи спеціально його не приховував, розуміючи, що неприємні подробиці можуть просочитися в будь-який момент проти його волі, особливо на тлі тієї діяльності, яку він почав вести на благо України. Він розумів, що Кремль не прощає таких речей, але не міг піти проти совісті, і турбувався тільки про те, щоб загладити колишні помилки. “Я зробив це, щоб ніхто не міг дорікнути мені моїм минулим, а в ньому було всяке”, – сказав якось Щетинін в одному з інтерв’ю. І дійсно, після всього зробленого для України навряд чи хтось посміє дорікнути цю людину його довоєнними помилками.
Словом, тільки відмовившись від свого егоїзму, корпоративних інтересів і особистих антипатій можна виграти цю війну. Зараз США і Україна, схоже, виявилися в однаковій ситуації, при якій відмова від принципів веде до поразки.
Ксенія Кирилова