Премійована за відвагу. Як Олександра Матвійчук здобуває перемоги на правозахисному фронті
В 2017 році Посольство Сполучених штатів Америки в Україні започаткувало особливу нагороду – “Відважна жінка”. Її вручатимуть раз у рік одній українці.
На початку 2016-го Матвійчук також стала першою в світі, хто отримав щойно засновану премію від низки делегацій ОБСЄ “Democracy Defender Award” – за винятковий внесок в просуванні демократії і захисті прав людини. Наступного року премію здобув росіянин.
Очолюваний Матвійчук “Центр громадянських свобод” також став єдиною українською організацією, кому в 2015-му вручили норвезьку нагороду “За права людини і демократію”.
Олександра каже, що всі нагороди для неї були несподіваними – самостійно вона нікуди не подавалась. За її словами, така увага саме до українських правозахисників з’явилася після Євромайдану, який називають найбільшим в регіоні зібранням правозахисного характеру.
“У сфері, де я працюю, нагороди вручають у двох випадках. Перший – ти сидиш у в’язниці за свою правозахисну діяльність, і до твоєї справи треба привернути міжнародну увагу. Другий – це вияв солідарності до громадянського суспільства в конкретній країні, яка бореться за права людини”, – пояснює Матвійчук.
“У нас навіть не було такого курсу, як “права людини”
Це далеко не єдині несподівані нагороди Олександри.
Коли в 2001 році вона навчалася на першому курсі юридичного факультету Київського університету ім. Шевченка, їй подзвонили з привітанням – її сценарій п’єси про українську мову переміг в національному конкурсі.
Саша не розуміла, що це за конкурс, адже участі в ньому не брала. Згодом з’ясувалося, що її сценарій на розгляд журі подав Київський гуманітарний ліцей, який Олександра закінчила роком раніше. Там вона активно займалася самодіяльними театральними постановками.
В шкільні роки Олександра навіть думала вступати на режисуру. Але таки обрала юридичний факультет. Її батьки також мріяли про кар’єру дочки-юриста в якісь комерційній структурі – це, принаймні, гарантувало дівчині забезпечене майбутнє.
На роботу в комерційних структурах націлювалися і майже всі однокурсники Олександри.
На майбутню правозахисну діяльність Олександри вплинуло і знайомство з дисидентом Євгеном Сверстюком. Дівчина ще школяркою ходила на зустрічі шістдесятників і слухала їхні розповіді. Паралельно реалізовувала там свої режисерські здібності, допомагаючи Сверстюку в організації літературних вечорів.
“Я мультизадачна людина. У мене ніколи не було мети кимось конкретно стати. В дитинстві, пам’ятаю, казала, що просто хочу бути хорошою людиною”, – розповідає Олександра.
На четвертому курсі вона вже працювала в комерційній фірмі з управління активів. Паралельно проводила тренінги від “Фундації прав людини”. При цьому встигала керувати студентським самоврядуванням на юридичному факультеті та викладала правознавство в гімназії у рідній Боярці.
У гімназії Матвійчук ще й організувала молодіжний клуб “Форум”.
При такій активності ходити на пари Матвійчук не встигала. Але це не заважало їй на відмінно здавати іспити – готувалася за книжками.
“Батьки мені завжди казали: “Все, що ти візьмеш від життя, ти це зробиш сама. Тому вчися”. Вони дали мені потужний заряд вчитися. Відтак, я завжди була першою у навчанні – хоча тепер розумію, що це було зовсім необов’язково”, –аналізує Матвійчук.
Потенціал Олександри в 2007 році відзначили старші колеги-правозахисники. Вони запросили її очолити новоутворену Гельсінськими комітетами громадську організацію “Центр громадянських свобод”.
У перші роки організація займалася виключно освітнім напрямком у сфері прав людини, проводячи тренінги та семінари.
Паралельно з тим Матвійчук, тоді вже аспірантка юридичного факультету, не полишала комерційну сферу – на той час працювала в Асоціації українських банків. А також заснувала і керувала всеукраїнською молодіжною громадською організацією “Дебатна Академія”, який дав старт дебатному рухові в багатьох університетах.
Переломним у професійному самовизначенні став для Олександри прихід до президентської посади Віктора Януковича. Коли вона побачила, як він “швидко централізує владу в своїх руках та як розгортаються політичні репресії”, –повністю поглинула в правозахисну сферу.
“Центр громадянських свобод” зайнявся моніторингом політичних переслідувань в Україні, а згодом і в країнах пострадянського простору.
“Ми були єдиними міжнародними спостерігачами після розгону демонстрації в Білорусії, працюючи з колегами з інших країн у складі міжнародного правозахисного комітету, пройшли Болотну в Москві і моніторили після її завершення судові засідання над протестувальниками. Зрештою, нам цей досвід потім допоміг в Україні. Було чітке розуміння, які методи може використовувати авторитарна влада, щоб задушити протести.
Хоча, коли ми створювали “Євромайдан SOS”, то навіть у страшному сні не могли уявити, що на нас чекає”, – каже Матвійчук.
Авантюра, що переросла в багатотисячний рух
Ініціатива “Євромайдан SOS” була створена 30-го листопада 2013 року –наступного дня після розгону і побиття студентів на Майдані Незалежності.
Тоді вранці в “Центрі громадянських свобод” мав відбутися черговий семінар з прав людини. Однак коли всі слухачі зібралися, про навчання ніхто вже не думав.
“Це була група людей, яких ми не знали, бо зібралися вперше. Усі були розгублені. Ми почали думати, що можемо зробити, окрім просто вийти на вулицю. Нагадаю – тоді арештували 34 людини, багатьох побили. І досить швидко ми зрозуміли, що зараз потрібен такий механізм, який зможе поєднати людей, яким потрібна правова допомога, і людей, які готові надавати цю допомогу”, – пригадує Олександра.
Одразу була створена сторінка “Євромайдан SOS” на facebook, де розмістили два дописи. У першому – пропонувалася правова допомога тим, хто постраждав вночі під час розгону мирного зібрання. А в другому дописі була оголошена мобілізація адвокатів, які готові допомогти постраждалим.
Невдовзі офіс “Центру громадських свобод”, у якому на початок Євромайдану працювало лише вісім людей, став осередком масштабного правозахисного руху. У базі “Євромайдан SOS” нараховувалося дві тисячі волонтерів, з них понад чотириста адвокатів по всій країні.
“У нас тут все було обвішано плакатами. Наприклад, оголошення для транспортування постраждалих –”гелікоптери в Чехію” і номер телефону. Тоді через нас пройшли сотні й сотні побитих, арештованих, підданих тортурам, обвинувачених у сфабрикованих кримінальних і адміністративних справах”, –констатує Матвійчук.
На сторінках “Євромайдан SOS” публікувалися банківські рахунки перевірених волонтерів. Люди масово підтримували протест. Так, наприклад, була створена підпільна лікарня для травмованих та поранених учасників Євромайдану.
“Нам вдалося перейти із правого рівня – на символічний. І як не дивно, це було важливішим. Бо всі знали, що є “Євромайдан SOS”, який не кине і буде боротися до останнього за кожного.
Це створювало ілюзію безпеки, яка, у свою чергу, допомагала людям долати страх”, – пояснює Матвійчук
Свій особистий страх Матвійчук частково подолала після 16 січня, коли вийшла на прес-конференцію і закликала бойкотувати “диктаторські закони”: “Коли закликаєш людей не виконувати неправові закони, і тим самим нести за це кримінальну відповідальність – тоді ти вже сам не можеш дати задню”.
Останній місяць Євромайдану з міркувань безпеки Олександра ночувала в офісі. Перед тим в її будинок вночі завітали підозрілі особи спортивної статури. Матвійчук певна, що тоді її врятувала консьєржка, яку насторожило, що хтось о четвертій ранку увійшов до зачиненого під’їзду зі своїми ключами.
“Історія закінчилась комічно. Вони застрягли в ліфті. Коли консьєрж сказала, що зараз викличе аварійку, вони своїми руками відкрили зсередини ліфт і пішли геть”, – пригадує Олександра.
Спочатку Олександра завжди носила з собою закордонний паспорт – “про всяк випадок”. А потім перестала про це думати. Були розроблені плани безпеки, якщо “виб’ють” її та відповідальних за певні напрями.
Так само вона не наважилась сказати своєму чоловіку, щоб він забирався з Майдану 20 лютого… Щоразу згадуючи цей епізод, дівчина вибачається за сльози, які не може стримати.
“Я на той момент була в офісі і вела списки вбитих. Я знала, що там все дуже серйозно. Тут мені подзвонив чоловік, який тоді був на Майдані. Він сказав, що любить мене, і попрощався. Мені хотілося сказати: “Втікай звідти”. Але я не змогла… Бо я знала, що там багато людей. І в них також є дружини, діти, рідні”, – з мокрими очима розповідає Матвійчук.
З 18 лютого “Євромайдан SOS” розпочав нову форму роботи – документування, бо“коли розстрілюють людей – адвокатом вже не допоможеш”.
Волонтери “Євромайдан SOS” тоді їздили по лікарнях, храмах, моргах, повсюдно, куди звозили загиблих. Працівники моргів усупереч правил передавали активістам фотографії тіл, які доводилося швидко ідентифікувати.
“Ми дуже поспішали зафіксувати інформацію про кожне вбивство. Бо не знали, що за годину буде з нами”, – каже Матвійчук.
Волонтери “Євромайдан SOS” – перші, хто систематизував всю інформацію про загиблих і обставини їх смерті. Ці документи вони передали в Міжнародний кримінальний суд. Це відбулося ще до будь-який слідчих експериментів з боку державних органів.
Зараз “Євромайдан SOS” здійснює моніторинг розслідування цих злочинів.
“Поки ми не поставимо крапку в розслідуванні, то не перегорнемо цю сторінку. І як держава, далі просто йти не зможемо. Бо непокаране зло зростатиме. І, як наслідок, це призведе до народження нового Януковича в майбутньому.
Якщо ми не змінимо хід історії зараз – то вже нашим дітям доведеться виходити на новий Майдан. І невідомо, чим він завершиться”, – констатує Матвійчук.
“Ми маємо бути креативними і відходити від традиційних правозахисних методів. Вони не працюють”
Завершення протистояння в центрі столиці в лютому 2014-го не зупинило діяльність “Євромайдан SOS”.
Вже 2 березня 2014-го перша мобільна група виїхала в Крим, а потім на Донбас –щоб документувати всі порушення прав і свобод громадян у ході російської агресії. Усі задокументовані докази з фото та відео зберігаються в базі “Центру громадянський свобод” для майбутніх національних та міжнародних судів.
Зараз волонтери продовжують роботу – через своїх колег, російських правозахисників, моніторять політичні переслідування в Криму та окупованій частині Донбасу. Також документують воєнні злочини та злочини проти людяності, допитуючи людей, які вийшли з полону бойовиків.
Звільнення заручників – ще одна велика ділянка роботи, якою опікується “Центр громадянських свобод”.
Серед них кампанія “Let my people go”, мета якої – максимально популяризувати імена тих, кого утримує в російських тюрмах путінський режим. Бо, на переконання Матвійчук, тільки міжнародним тиском можна змусити Кремль відпустити їх додому.
Станом на травень 2017-го у цьому списку 44 людини.
Один з останніх флешмобів у рамках кампанії був проведений на підтримку Руслана Зейтуллаєва – кримського татарина, якого російський суд ув’язнив на дванадцять років.
“Ми це робимо, щоб відкрити його ім’я Україні. І показати, що ця людина бореться. Нам так само треба вчитися боротися за своїх громадян. Аби ці люди мали шанс на звільнення, потрібно їх тримати в топі суспільної уваги. Тоді можна проводити ефективну адвокацію”, – пояснює особливості різновидів правозахисної боротьби Матвійчук.
Крім того, публічна підтримка допомагає ув’язненим легше пережити усі випробовування. Матвійчук пригадує, з яким розчуленням уже звільнений Юрій Солошенко розповідав про лист з волі від “Центру громадянських свобод”. Тоді в ув’язненні він деякий час був без окулярів, тож нічого не міг прочитати. Але постійно приставляв лист до світла, щоб бодай побачити букви.
Ще один інструмент боротьби, який активно використовує “Євромайдан SOS” та “Центр громадянських свобод” – це міжнародна арена.
“Ми маємо бути креативними і відходити від традиційних правозахисних методів. Вони не працюють.
Мало представляти альтернативні звіти, зустрічатися з спецдоповідачами, передавати їм інформацію. Потрібно зробити так, щоб наш голос звучав і на інших площадках. І в першу чергу – тих, де приймаються реальні рішення”, – переконана Матвійчук.
В 2015-му році вона виступала на засіданні комітету ООН, на якому Росія звітувала про виконання Конвенції з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок. Тоді українські правозахисники оприлюднили альтернативний звіт, доводячи порушення прав і свобод жінок Росією в Криму та окупованому Донбасі.
У березні 2017-го Матвійчук поїхала на засідання комітету з прав людини Європарламенту. Там українські правозахисники вперше від імені України озвучили вимогу ввести санкції проти Росії саме за порушення прав людини.
Попри масові порушення прав людини, такого роду санкцій Росія досі не отримувала.
“Я розумію, що це гра в довгу. “Євромайдан” мене навчив одній важливій речі: навіть коли здається, що все що ти робиш, немає сенсу, треба продовжувати чесно і віддано робити свою роботу. І результат неочікуване може з’явитися”, – резюмує Матвійчук.
Наразі п’ять людей зі списку “LetMyPeopleGo “ вийшли з російських тюрм.
Матвійчук наголошує, що це в жодному разі не лише заслуга її організацій. “Євромайдан SOS”, кампанія “LetMyPeopleGo” та “Центр громадянських свобод” –це один з гвинтиків у складному механізмі із захисту прав і свобод українських громадян.
“Ми привчаємо людей, що будь-яку владу треба контролювати”
Наразі найважчим у своїй роботі Матвійчук називає відсутність швидкого результату. Це, за її словами, деморалізує частину активістів, і вони залишають правозахисний рух.
Каже, що після Євромайдану, коли був сплеск правозахисного активізму, сьогодні багато хто повернувся до звичної роботи, або полишив цю діяльність через відсутності швидких результатів та емоційної втоми.
Тому “Центр громадянський свобод” зараз відновлює свої освітні пропекти, щоб збільшувати активне правозахисне середовище.
Паралельно “Центр громадянських свобод” розвиває рух громадського спостереження “ОЗОН”. З 2013 року ця група активістів, до якої може долучитися кожен охочий, проводить спостереження за ходом мирних зібрань, судовими засіданнями та діями поліції в Україні.
“Ми привчаємо людей, що будь-яку владу треба контролювати. Нормою має стати щодня виділити годину свого часу на громадський контроль. Якщо цього не робити, то навіть у янгола відпаде німб і виростуть роги. Наше завдання – долати розрив між суспільством та правозахисниками і залучати звичайних людей до цієї роботи.
Досвід “Євромайдан SOS” показав, що успішним можна бути тільки тоді, коли тебе підтримують люди“, – резюмує Мавійчук.
Загалом на українське майбутнє правозахисниця дивиться оптимістично. Впевнена, що в українців вийде, хоча буде дуже складно.
Від емоційної втоми і розчарувань саму Матвійчук рятують розуміння небезпеки правозахисту в інших країнах. Коли чує від колег жахливі історії про викрадення дітей правозахисників чи побиття, – розуміє, що в неї, насправді, ще дуже комфортні умови для роботи.
Феномен цієї активістки колеги Матвійчук пояснили так: “Нічим незбагненна, майже фанатична впевненість у своїй перемозі й правоті”.
Бесіду записала Мар‘яна П‘єцух, УП