Шкідливі “шкільні ритуали”

В рамках процесу розширення автономії навчальних закладів та впровадження принципів педагогічної свободи і творчості департамент освіти і науки Київської міської державної адміністрації дав можливість школам самостійно визначати формат свята Першого вересня і звільнив школярів від багаторічної традиції обов’язкових “святкових лінійок”. Це рішення насправді набагато глибше і цікавіше, ніж може здатися на перший погляд, бо є відображенням важливих тенденцій у нашому суспільстві, – пише Юрій Костюченко у своїй колонці у виданні День.

Коли людина починає вирізняти алкоголь з-поміж інших продуктів своєї дієти, таких як молоко, кава, узвар, в окрему сутність, починає конструювати навколо нього специфічні міфи, будувати окрему субкультуру – вона стає алкоголіком.

Коли людина починає конструювати міфи і субкультуру навколо будь-якого явища чи процесу свого життя – вона маргіналізує його і з життя викреслює.

Тому я вважаю шкідливими масові стандартні ритуали і урочистості, пов’язані із школою – від Дня знань до Останнього дзвоника. Ритуалізація викреслює навчання із процесу життя, чим неминуче породжує фобії та/або байдужість. Вибудовуючи ритуальну субкультуру, пов’язану зі школою, ми витісняємо за межі життя процес навчання, замінюємо його поняттям “вчитися”, яке в свою чергу зводимо до примусового перебування в замкненому середовищі навчально-виховного закладу з обмеженням волі і прав. Таким чином метою процесу “вчитися” стає звільнення з простору несвободи і викреслення цього досвіду несвободи зі свого життя, бажано – назавжди.

І весь культивований у суспільстві комплекс ностальгічних пісеньок про “незабутні шкільні роки”, “радісні” зустрічі випускників, клішовані шкільні альбоми, культура розглядання яких наближається до дембельських, лише підтверджують прагнення вчорашніх щасливих школярів викреслити цей досвід із життя.

А між тим постійне навчання – це іманентна риса успішної соціально адаптованої сучасної людини. Той, хто викреслює навчання зі свого життя, викреслює себе з життя. Іноді назавжди.

Тому я за те, щоб допомогти дітям зробити навчання невід’ємною складовою свого світогляду і способу життя, за те, щоб позбутися шкідливих ритуалів, спрямованих на відтворення руйнівних стереотипів. Давайте дозволимо дітям бути вільними, так ми врятуємо наше майбутнє.

Втім, є ще дещо, пов’язане з розширенням автономії навчальних закладів, реформою освіти і нашим майбутнім. Безперервне навчання потрібне не лише окремій людині, воно забезпечує сталість та успішність всього суспільства. Тому дискусії щодо подальшого розвитку системи освіти мають враховувати ще деякі речі.

Дискусії останнього часу точаться здебільшого навколо забезпечення якості та різноманіття освітніх послуг, при цьому право на освіту – деклароване конституційне право нашого суспільства – залишається чомусь поза увагою. Більше того, іноді наданням освітніх послуг підміняється право на освіту. А це вже не просто неправильно, а й небезпечно.

Різниця полягає в тому, що право на освіту апріорі не передбачає обмежень та/або дискримінації, а освітні послуги, по суті, є дискримінаційними, бо надаються на платній основі або з певними обмеженнями. В нашому економічно нестабільному та істотно розшарованому суспільстві введення дискримінаційних обмежень на освіту, цензу на право доступу до освіти матиме більш небезпечні соціальні наслідки, ніж низька якість загальної освіти або горезвісна корупція в системі освіти (і те, й інше, на мою думку, сильно перебільшене).

Освіта в сучасному суспільстві виконує кілька важливих функцій. Соціально-економічну – з підготовки необхідної кількості потрібних господарству фахівців, балансування соціально-економічних процесів через перепідготовку фахівців та забезпечення зайнятості окремих верств населення, розвитку продуктивних сил тощо, соціокультурну – зі збереження, відтворення та розвитку національного культурного середовища, забезпечення функціонування соціальних ліфтів та підтримки еліт, комунікативну – формування спільних ідеологічних, емоційних, ціннісних координат, розвиток комунікативної і соціальної компетентності людей, структуризація та інституалізація суспільства, впровадження нормативів групової поведінки.

І якщо при зведенні права на освіту до надання освітніх послуг соціально-економічна функція освіти майже не постраждає – потрібна кількість необхідних фахівців буде підготовлюватися за будь-яких умов, то соціокультурна та комунікативна функції можуть бути зруйнованими.

Не можна запитувати, навіщо людям освіта, бо вона забезпечує сталість і стабільність суспільства. Неосвічене, одноманітне суспільство є дуже вразливим щодо соціальних викликів. Це блискуче довели події останніх трьох років: багато хто зауважив, що розподіл між прихильниками “русского мира” та європейської України проходить не по етнічним границям, а за ознакою інтелекту і культури.

Перефразуючи відомий афоризм, можна сказати: хто не хоче сьогодні вчити своїх дітей, завтра буде чистити чоботи чужим солдатам.

Тому при дискусіях про майбутнє освіти слід зосереджуватися не на тому, які послуги треба надавати майбутнім учням та студентам, на чому можна зекономити і з кого треба брати гроші, а на процедурах всебічного і беззаперечного забезпечення права на освіту при наданні освітніх послуг.

Бо демократія – це передовсім і є процедура забезпечення права. За умов дотримання принципів свободи.

Давайте залишимо нашим дітям право вільного вибору. Скільки б воно нам не коштувало, стабільність нашого суспільства і наше майбутнє того варті.