Ракова пухлина для країни

Через три роки після приходу до влади нове керівництво країни б’є рекорди з недовіри. Президент, прем’єр-міністр, спікер Верховної ради, попередній голова Кабміну — лідер другої політсили в коаліції — ні у кого зараз немає підтримки більше 20% виборців. При цьому до кожного негативно ставляться більше 75% опитаних. За даними дослідження, що проводилося протягом трьох років на замовлення International Republican Institute (IRI), майже у всіх за останній рік підтримка знову впала, хоча найбільший її обвал припав на 2015 рік.

У опозиції справи йдуть не краще. До Юлії Тимошенко, Олега Ляшка та Юрія Бойка погано ставляться більш ніж 70% респондентів. Загалом в Україні немає жодного політика національного рівня, чия частка тих, хто довіряє, не відстає в рази від частки тих, хто йому не довіряє. За даними опитування GfK Ukraine, рекордні 65% опитаних не знають, за кого проголосували б на виборах президента, якби ті відбулися просто зараз. Або просто не пішли б на них.

Тотальна недовіра до політичних лідерів не є особливістю українців на кшталт звички постійно прибіднятися або говорити, що сьогодні життя гірше, ніж вчора. Для порівняння: за даними опитування фонду Демократичні ініціативи, проведеного в листопаді 2002-го, за два роки до президентських перегонів Віктору Ющенку довіряли 28%, тоді як не довіряли лише 29%. Та й після Євромайдану новим президенту і прем’єру вдавалося зберігати позитивний баланс довіри і недовіри до початку 2015-го, а лідерам нової хвилі Андрію Садовому та Міхеїлу Саакашвілі — аж до кінця 2015 року.

Популярним особам з телеекранів не довіряють, оскільки вважають їх тотально корумпованими. І в сприйнятті громадян корупція влади — причина їхньої бідності. Під час опитування IRI понад 50% українців серед трьох найважливіших проблем країни назвали військові дії на Донбасі і корупцію в держорганах. Хоча в списку особистих тривог респондентів перші два місця займають економічні питання: зростання цін і безробіття, а корупція лише на п’ятій сходинці.

Масові факти корупції, розкриті вже при новій владі в 2016 році, знову привернули увагу громадян до проблеми. І, схоже, саме з цієї причини ані економічне пожвавлення, ані реальне зростання зарплат в країні не призвели до поліпшення споживчих настроїв. Зараз всього 11-13% українців вважають, що країна рухається в правильному напрямку. Такий же показник спостерігався в 2013 році при президенті Януковичі.

Знижує готовність українців підтримувати владу незалежно від довіри до неї і падіння значущості конфлікту на Донбасі. Згідно з опитуваннями, сприйняття його важливості постійно зменшується з весни 2015 року. Якраз цим можна пояснити відчайдушні спроби влади переключити увагу громадян з корупції і економічних труднощів на боротьбу із зовнішнім ворогом. Наприклад, блокування російських сайтів і соціальних мереж через три роки після початку агресії РФ.

Втрата довіри до політиків, які прийшли до влади ціною людських життів, зневірює громадян у перспективах країни взагалі. І це розчарування підсилюють постійні спроби влади втоптати в багно, прагнучи переобратися на безриб’ї, будь-якого помітного опозиціонера.

Торік українці отримали 1,3 млн дозволів на роботу в Польщі. У порівнянні з попереднім періодом цей показник зріс удвічі. Активно запрошують співвітчизників і Угорщина, і Естонія. Дедалі реальнішою стає загроза втратити не тільки робочий клас — тих, хто вже не вірить у можливість заробити на нормальне життя в Україні, а й підприємців з їхніми капіталами та ініціативою. Ця проблема може стати раковою пухлиною для країни, якийсь час невидимою, але такою, що підриває економічне зростання і руйнує пенсійну систему.

Зупинити процес можливо, лише повернувши довіру громадян до політичного класу. І показати готовність розірвати замкнуте коло безкарної корупції повинна як нинішня влада, так і нові політики, у яких вистачить сміливості і таланту піти на війну з системою. Без цього на Україну чекають роки млявої економіки, витоку мізків і слабкості перед новими загрозами з боку агресора.