Оксана Забужко: Мій народ виходить із рабства

Оксана Забужко: 

VOX POPULI. З підслуханого на базарі (на Івана Кудрі), тітка в м’ясній ятці:

– А… Та хай уже, беріть по шістдесят – СЬОДНЯ БЕЗВІЗ!..

(Мовляв, один тому час, що й батько в плахті!..)

Я спершу, разом з усіма, засміялась, а потім якось знову на схлип пробило – нутряний, задавнений…

Я ж іще пам’ятаю ті часи, коли всі ми були “невиїздні” – за винятком мізерного, в межах статпохибки, відсотка причетних до колоніальної адміністрації, та ще, єдиною помітною групою – євреїв: їх випускали “в один кінець”, під приводом “воссоединения семей”, і це вважалось великою перемогою єврейського руху (і ненависної тоді Кремлю “держави Ізраїль”!). Популярним був цинічний жарт: “Еврей не роскошь, а средство передвижения” (змішані сім’ї також випускали). Серед київської інтеліґенції кружляв “дисидентський” віршик, приписуваний Миколі Лукашу:

Ой якщо ти поц-аїд –

Їдь відразу в Порт-Саїд,

А якщо ти дурень-гой –

Їдь відразу в Уренгой.

(Уренгой – Помари – Ужгород – погугліть, хто не в курсі: так починалась “газова імперія”, і в ту тьмуторокань справді їхали – не тільки на заробітки, а й пересидіти “щербицькі” хвилі політрепресій також: більше в СРСР втікати було нікуди…)

Мій народ виходить із рабства. От і все.

І по реакції на цей факт дуже чітко видно – хто “за Україну, за її волю”, а хто “з вертухаїв”.

Шануймося. Бо ми того варті)).